За двома зайцями

Старицкий Михаил Петрович

С е к л и т а. Спасибі, що не забув!

С т є п а н. Де вже нам забувать!

С е к л и т а. І-і, тепер такий світ настав! (Одійшла).

Степан (поклонився всім і тихо до Галі) Здрастуйте, Ганно Івановно!

Галя. Здрастуйте! (Подає руку).

Степан (зиркнувши на Голохвостого), Чого цей ланець тут?

Галя. То, Степане, горе моє!

Степан. Як? Що таке?

Галя. Та, либонь, свата мене,

а мені хоч у воду!

С т є п а н. А мати що?

Галя. То ж моє нещастя, що мати за його: багатий…

Степан. Який він багатий? Шарлатан! Його оце Йоська-жид мав у тюрму посадити.

Галя (радимо). О, невже? А він тут ману пуска.

Степан. Та я зараз так його огрію, що очманілим вискочить!

Галя. Бога ради: не чіпайте тут! Не знаєте матері? Вона так і не повірить, ще вас вижене з хати!

ВИХІД XII

Ті ж і Меронія.

М е р о н і я (вся в чорнім, зап'ята в хустку по-чернечому). Поздоровляю вас з іменинами, з янголом. (Глянувши кругом). Ой як у вас весело! Ой спокуса моя! (Щось шепче).

Голохвостий (до Марти). А ето хто? Черниця?

М а р т а. Та то вона зверху тільки!

Голохвостий. Значить, бонджур, калісон, мерсі!

Ус т я. А це по-якому?

С е к л и т а (встає). Сідайте ж, сідайте! Дорогим гостем будете!

М е р о н і я. Ой боюсь гріха!

Голохвостий. Гріх у міх, спасеніє в торбу!

М є р о н і я. Ой тут ще скуситель! Пригрішеніє моє!

С е к л и т а (підносить чарку). Випийте, кумцю, гріха збудетесь.

Меронія (бере чарку). Ой лишенько! Ой гріх мій! Що ж то буде, як довідаються печерські про це гріховне зборище?

С е к л и т а. Хто там довідається? Свої! Пийте ж, не шепотіть так довго над чаркою, бо чарку нетерплячка бере: хоче в другі руки!

У с т я. Та пий у мою голову.

Меронія. Ой не видержу! Куми скушають, як ті чорти! Простибі й спасибі! (П'є),

Голохвостий (схоплюється).

Ой черничко ж моя,

Шепотушко моя,

Дай з тобою покручуся,

Коли ласка твоя! (Обніма і крутить її).

Меронія. Ой, ой! Отиді, сатано!

Головохвостий цілує її.

Ой пропала я! Аки геєна огненна… Хоч і на Печерськ не вертайсь! (Обтира губи).

Міщанки. Ха-ха-ха! Ну, й не

шибеник оцей панич?!

Другі. Як вогонь! А гарний!

М а р т а (до Секлити). Та скажіть-бо, хто це?

С е к л и т а (одводить Марту і таємно). Я сьогодні два празника справляю: іменини й заручини! Отой красень, Голохвостий, жених моєї Галі. Капосна дівка зловила такого жениха, що мій покійний Лимар проти його як свиня проти коня.

М а р т а. Гарний, гарний!

Секлита. І багатий… Тільки, серце кумо, не кажіть нікому, бо, може, ще з того сватання весілля не буде. (Цілується і одходить до гостей).

М а р т а (кличе Устю набік). Чи ти знаєш новину? Оцей гарний панич сьогодні заручився з Галею. Тільки нікому, нікому не кажи, борони боже! Такий приказ! (Одходить між гурт).

Устя. Побий мене святий хрест, як скажу!

М е р о н і я (наближається). Про що це вона вам шептала?

Устя (тихо). Оцей панич сьогодні заручився з Галею, тільки нікому не кажи, щоб ніхто не знав, чуєш?

М е р о н і я. Ой гріх! Та мовчатиму, мовчатиму… Заціп мені язик, святий Мовчало!

Одходять і починають шептать одна одній на вухо, ті дивуються, здвигують плечима.

Степан (почувши, про що шепочуть). Ніт, так і тут! Видержать більше несила… Того й дивись, що з кулаками кинусь, краще піти! (Вголос до Секлити). Прощайте, Секлито Пилиповно!

С е к л и т а. Чого се ти? Куди?

С т є п а н. Та там робота єсть…

С е к л и т а. Та посидь ще: закуси, випий!

Степан. Спасибі, у вас і без мене багато: ми вже залишні будем!

С е к л и т а. Як знаєш… (Одійшла).

Степан (до себе). Ну, вже або виведу тебе на чисту воду, або голову провалю! (Хутко виходить).

ВИХІД XIV

Ті ж без Степана.

С е к л и т а. Що се ми сидимо, пхаємось коло столу, мов вівці! Сядьмо, куми, долі!

Деякі. А сідаймо, сідаймо, бо вже деякі на стуль-ці не всидять!

С е к л и т а. Пидоре! Давай килима! Простилай долі столи ті одсовуй к бісу!

Пидора стеле килима, Марта бере стільця і ставить посередині.

Устя. Ви, свята імениннице, сідайте посередині на стільчику, а ми сядемо й долі кругом вас.

Сідають; Секлита на стільчику.