Загибель Уранії
Шрифт:
— Тут… — пошепки сказав Люстіг. — Тепер лізь за мною. Вісім щаблів униз — вікно моєї кухні.
Подолана й остання перепона. Юнак підхопив дівчину, проніс її через темний коридорчик до великої незатишної кімнати, посадовив на ліжко.
— Роздягайся і лягай спати.
— Люстіг!
— Ти даремно обурюєшся. Тобі доведеться грати роль моєї коханки лише в тому разі, коли нагряне поліція. Я спатиму в кухні.
— Пробач, Люстіг!..
— Не треба, Тессі.
Його погляд обмацав убоге убранство кімнати. Спалахи реклам на фасаді протилежного
Шафа, стіл, ліжко… Нема навіть етажерки, бо робітник, який цікавиться книжками, автоматично зараховується до категорії підозрілих. Незатишно в кімнаті підпільника.
— Чудно сплітаються людські шляхи, Тессі, — задумливо промовив Люстіг. — Дві декади тому, коли ми ще не знали одне одного, ти, мабуть, не підозрювала, що цього вечора тобі доведеться тікати під кулями і ночувати в квартирі безробітного шофера… Не припускав і я. Дізнавшись, що ти дочка академіка й наречена барона, я майже зненавидів тебе.
— Я це відчувала, Люстіг.
— Пізніше я побачив, що ти — справжня людина. Але й досі ніяк не можу збагнути, чим зумів тебе полонити той барон?
— Барон?.. Про його титул я дізналась аж через місяць після знайомства. Мені відрекомендували його як талановитого інженера, конструктора космічних ракет. А чим він полонив мене?.. Відплачу тобі відвертістю за відвертість, Люстіг: я його не люблю.
— Не любиш?!. А ваше майбутнє весілля?
— Весілля не буде, Люстіг. Я ще не наважуюсь сказати йому про це прямо. На щастя, він учора одержав призначення на посаду головного інженера Зорі Кейз-Ола. Кажуть, тимчасово. На місяць. Ну, а ти можеш догадатись, що це означатиме. Адже професор Літтл говорив, що канцелярія Кейз-Ола цікавилася прогнозом погоди саме на цей період.
— Розумію, Тессі. А чи не можна використати цього барона для нашої справи?
— Навряд, Люстіг. Фредді Крайн — з числа тих, хто тільки на словах проти війни. Він, може, й справді ненавидить її, але покірно скорятиметься наказам і вбиватиме. Я вчора завела з ним розмову на цю тему. Він не зрозумів моєї іронії і запевнив, що ніколи не порушить присяги. Адже йому присвоїли звання полковника!
— Погано… — Люстіг замислився, затягуючись цигаркою.
По його обличчю в сутінках кімнати пробігали різноколірні промені, і від цього воно видавалося ще жвавішим і енергійнішим.
«Красивий… — з невиразним смутком думала Тессі. — Розумний і сміливий».
Коли б дівочий ідеал не знайшов своє несподіване втілення в романтичному образі інженера Айта, Тессі могла б закохатись у Люстіга. Але серцю не накажеш. Воно обирає само.
«Комуніст… — думала Тессі. — Справді, чудно сплітаються людські шляхи!»
Ні сама вона, ні близькі їй люди не відчували раніше особливої симпатії до комуністів. А виявилось, що тільки комуністи й здатні на боротьбу. Хто виступає проти війни, той повинен примкнути саме до них.
Тессі примкнула — і не шкодує.
Чого-чого не довелося робити Тессі за останніх півтори декади! Писати статті, поширювати нелегальні листівки, виступати перед людьми, збирати гроші для Комітету… Не все минало гладко. Скрізь було повно шпигунів Кейз-Ола. От і сьогодні поліція викрила підпільну друкарню, влаштувала там засідку. Коли б не пильність Люстіга, довелося б ночувати вже у в'язниці.
Вона ще раз глянула на свого товариша. Він перехопив цей погляд, немов чекав його.
— Скажи Тессі… наречений тебе дуже любить?
— Дуже, — відповіла вона сухо.
— А чи не зміг би він виконати твоє прохання і взяти мене на Зорю слюсарем, денщиком, підмітайлом — словом, ким завгодно?.. Скажеш йому, що я врятував тобі життя, втратив через це роботу, ну, й далі в такому ж плані.
Тессі підвела голову, нахмурила брови:
— Навіщо це тобі, Люстіг?
— Війну почне Зоря. Саме з неї полетять перші атомні ракети.
— Ну?
— Треба не допустити цього.
— Я поміркую, Люстіг.
— Гаразд.
Тессі в ту ніч не заснула й на хвилину. Дивилася широко розкритими очима на химерну гру світла за вікном і думала…
Те, що доводилося робити досі, не суперечило принципам людяності й гуманності. Той, хто вимагає миру, завжди правий. Запропоноване Люстігом належало вже до зовсім іншої категорії. На Зорі Кейз-Ола агітувати нікого. Щоб не допустити використання штучного супутника для запуску атомних ракет, треба захопити його в свої руки, знищити всіх, хто цьому заважає. Це буде боротьба не на життя, а на смерть. Люстіг і Фредді стануть ворогами. Загине той чи той, а може, навіть обидва.
І раптом виникло рішення: зробити все самій.
Тессі так зраділа, що одразу ж пошкандибала до кухні, збудила товариша і розповіла йому про свій план. Але він не поділив її захвату і лише кинув холодне, різке: «Ні!»
— Чому, Люстіг?
— Тобі не вистачить для цього ні сили, ні досвіду.
— Побачимо!
— Не побачимо, бо я забороняю.
— З якого такого права?! Я не звикла, щоб мною командували. Коли я вважаю за потрібне щось зробити, то й зроблю!
Люстіг насупився, глянув гостро:
— Вже розвиднілось, іди додому. Іди і забудь про мене та про всіх, із ким зустрічалась. Ти не туди потрапила. Анархісти приєдналися до Братства.
— Люстіг, що ти мелеш?!
— Я хотів рекомендувати тебе в компартію. А тепер бачу: ти просто свавільне дівчисько, здатне тільки гратись у революцію. Так, комуніст повинен бути сміливим і рішучим. Але насамперед — дисциплінованим. Ти потрібна тут, на Пірейї, бо з твоєю допомогою ми залучимо до руху прихильників миру ще цілий ряд видатних учених. На Зорі ж ти нічого не зробиш, тільки нашкодиш.
Може, це були й слушні докази, але Тессі не хотіла з ними погоджуватись. Їй здалося, що Люстіг просто хитрує, бажаючи зберегти життя тій, кого полюбив. І це було образливо, викликало у дівчини почуття різкого протесту.