Загибель Уранії
Шрифт:
Ввімкнувши лінію зв'язку з атомним центром Монії, Айт почвалав у свою кімнату і проробив аналогічну операцію там. В його апараті екрана не було, тому Айт не міг бачити співбесідників.
Розмова вже тривала. Академік не погрожував і не викривав. Він просив, канючив, як жебрак милостиню:
— Ну, хай не сто, хай п'ятдесят… Але тільки негайно, негайно!.. Через дві години буде вже пізно.
Кейз-Ол у відповідь гмукнув невизначено. Пропозиція, мабуть, вигідна, і Кейз-Ол у цю мить з чіткістю терезів зважує всі «за» і «проти», щоб потім сказати «так» чи «ні».
— Містер
Айт нашорошив вуха. «Тессі? Тессі Торн». Айт присунувся ближче до апарата, потер пальцями чоло. Так, так… Мова йде, мабуть, про «Матір». Недарма ж вона мовчить понад дві декади. Спіймана? Їй загрожує страта чи каторга? Тьху, як по-дурному все вийшло, адже вчора академік був тут. Вибрати б слушну хвилинку і…
Але що можна було зробити? Навіть коли б Айт знав, що дівчина з дуже поширеним у Монії прізвищем доводиться дочкою академікові Торну, про це знайомство треба мовчати, щоб не зрадити ні її, ні себе.
Ці міркування перебігли в мозку Айта блискавично. А в наступну мить почувся голос Кейз-Ола:
— Я розумію вас, містер Торн. Відшукати людину, яка загубилась у космічному просторі, зрештою, можна. Протягом найближчої години на розшуки буде послано сімдесят п'ять ракет. Але гарантій я дати не можу. На який час вистачить кисню?
— З Зорі Кейз-Ола повідомили, що не більше як на дві-три години.
— Тоді — добре. Тессі Торн буде врятовано. Але…
Айт нервово підхопився, потім сів знову…
Тессі Торн… Припущення перетворювалось майже на певність, а уява малювала страшну картину: в світі невагомості повільно пливе скафандр, пластмасова труна, в якій замкнена ще жива людина. Кому, як не Айтові, колишньому каторжникові, зрозуміти жах цього безнадійного становища? Кисню на дві-три години… Бреше Кейз-Ол: навіть тисяча ракет не зможуть відшукати порошинку, яка блукає в безмежному Всесвіті. Радіолокатор не допоможе — пластмасовий скафандр не відбиває радіоімпульсів. Якби весь час працювала радіостанція в шоломі — її можна було б запеленгувати. Але чи догадається дівчина ввімкнути передавач?.. Мабуть, ні, бо інакше її вже давно б знайшли… Постривай, а чи не просить вона часом допомоги в «Сина»?
Похапливим рухом Айт висмикнув з-за комірця навушник, приклав його до кісточки за вухом, натиснув на кнопку.
Одразу ж виникло знайоме характерне шипіння передавача, а на його фоні — ледве чутний глухий стукіт. Айт наморщив лоба: що за дивні звуки?
І раптом вигукнув в нестримній радості:
— Жива!.. Це стукіт серця.
Мабуть, Тессі прилаштувала радіостанцію під грудьми. Може, дівчина забула вимкнути передавач, а може, він увімкнувся сам, від випадкового натиску на кнопку. В усякому разі, ця випадковість чи необережність врятує життя Тессі Торн. Врятує? Але як? Тільки цей крихітний тридцятикаскадний агрегат дозволяє чути передавач, який пливе зараз міжпланетним простором над Монією. Всі інші станції, хай навіть дуже потужні, але не настроєні спеціально,
Віддати радіостанцію Торну? Може, коли б він стояв поруч, Айт зробив би це не вагаючись. Але Торн десь далеко, аж у Лос-Алайні. І ракети стартуватимуть, певно, з космодрому Ней-Льюс.
Пригнічений нерозв'язною дилемою, Айт навіть забув про розмову Торна з Кейз-Олом. Але поступово його увага почала насторожуватись, пам'ять мимоволі фіксувала слова, хоч свідомість їх ще не аналізувала.
— …Я не примушуватиму вас створювати засоби знищення. Ви очолите науково-дослідний інститут енергетики… Як і досі, я не втручатимусь у ваші справи…
— Де міститься той інститут? — голос Торна звучить приглушено.
Пауза. Потім лунає сухий смішок:
— В горезвісній Уранії, містер Торн!.. Сподіваюсь, ви не припускаєте, як комуністи, що це — воєнна база Кейз-Ола?
Торн не відповідав.
— Знов Уранія!.. — прошепотів Айт, стискаючи кулаки.
Пауза ставала нестерпною. Її порушив усе той же смішок Кейз-Ола:
— Якщо не заперечуєте, містер Торн, то, перш ніж дати остаточну згоду, ви, разом з кількома десятками екскурсантів, оглянете Уранію… Та що з вами?
— В академіка Торна погано з серцем! — холодно й різко сказав незнайомий голос. — Але він приймає всі ваші пропозиції, містер Кейз-Ол!.. Я — Кольрідж, помічник академіка Торна.
— Дуже приємно, містер Кольрідж. Запрошую вас також. А зараз — на все добре. Перша ракета стартує через десять хвилин.
У динаміку клацнуло, і все затихло.
«Он воно що!.. — з холодною люттю, з огидою думав Айт. — Навіть коли йшлося про життя дочки тих, хто створив атомну бомбу і таким чином дав Кейз-Олу нечувану могутність, він скористався з нагоди і зробив свій бізнес. Ціна життя людини. Яка ж йому ціна? За одне життя буде заплачено життям мільйонів…»
Тук-тук… тук-тук… тук-тук… — стукає серце Тессі Торн.
— Тессі! Тессі!.. — гаряче шепоче Айт у мікрофон. — Це я, «Син». Обізвись хоч на мить! Зараз вилітають ракети тебе шукати…
Мовчить, не озивається дівчина. Тільки над вухом в Айта стукотить її серце: «тук-тук… тук-тук… тук-тук…»
«Крихітка» виходить на полідром
І знову нам доводиться вибачитись перед вами, читачу: переказуючи історію далекої Пірейї, ми зовсім забули про рідну Землю.
Як уже згадувалось, відправивши з Північного полюса нашої планети крихітну ракету-поштаря, космічний всюдихід, дотримуючись точно сімдесят третього меридіана західної довготи, вирушив на південь, до Америки. Покоротшавши майже на третину, споруда рухалась тепер значно швидше.
Кілька спроб дослідити незнану машину знов скінчилися сумно: літаки та вертольоти спалахували або розсипались у повітрі, не досягаючи мети. Всюдихід нікого не підпускав до себе. Кінець кінцем, довелося визнати право космонавтів на незалежність, право на недоторканність, підкріплене таким хорошим аргументом, як невідома зброя, проти якої захисту не було.