Загнуздані хмари
Шрифт:
— Аякже, безумовно, — радісно відповів Горний, простягаючи Ролінському обидві руки. — Ми винайдемо з вами ще силу цікавих речей! Ми з вами розтопимо навіть Північний полюс.
— Справді, — мрійно сказав старий. — Ми з вами зробимо ще й невидимий літак. І хай тільки хтось зазіхне. на наших «Переможців» — він одержить по заслузі!..
Двері з шумом відчинилися, і в кабінет сміючись вскочили Мак і Галинка. Галинка схопила Роліпського за рукав, і стала його кудись тягти, приказуючи:
— Ой Миколо Івановичу, дідусю, ідіть сюди, ми вам щось покажемо, таке цікаве!
Вони
Тоді перед ними відкрилась сентиментальна картина.
На сонячних сходах лежала біла Марго, розпустивши свій чудовий хвіст. А біля неї, притулившись до її білої шерсті, солодко дрімала чорненька Муха. Вороги нарешті як слід познайомились і… помирились.
Усі весело сміялися. Тоді Мак і Галинка пригадали, чого вони йшли до Горного.
— Можна, — запитала Горного Галинка, — тепер Мак піде до мене? Сьогодні дідусь повернеться з лікарні і у нас буде свято!
Горний дозволив, і Мак з Галинкою вирушили через парк до «Піпдмн».
У парку було мокро, на доріжках стояли калюжі. Галинка зняла свої черевики і побрела в теплій воді. Мак із солідарності зробив те саме, і так вони йшли з брудними ногами, весело співаючи, аж до колгоспу.
Сонце проникало крізь мереживо листя, і крапельки сяяли перлами. Лісовий дзвіночок схилився обважнілий до землі. А в повітрі не було жодної порошинки. Всі рослини і комахи ніби оновились, напившись вологи і такого чудесного повітря.
На рівних квадратах ланів, за парком, наче маківки, заясніли капелюшки й кепі колгоспників. Всі, і старі й малі, ішли привітати воскреслі від дощу лани. А деякі летіли на орнітостатах, як легкі метелики.
Мака й Галинку зустріли діти, теж босоніж, але святково вбрані. Вони мало не задушили Мака в обіймах і повели героїв дня під своєю вартою до діда.
Він був уже вдома, трохи змарнілий, але дужий. Тільки ліва рука його ще була забинтована. Дід сидів на веранді, оточений цілою юрбою дітей, і грав їм щось на своїй флейті. Ах, як радісно грав дідусь!.. Ну, просто не можна було втриматись! І ноги Мака й Галинки самі затанцювали, і діти пішли до діда у радісному танку.
Раптом Галинка пронизливо закричала:
— Дженні, Дженні! Повернулася Дженні!..
Справді, на доріжці спокійно сиділа Дженні. Блукаючи ланами, вона почула дідову флейту і приповзла на її звуки. Черепаха мала звичайний вигляд, але одна лапа її так і лишилась прозорою, як скло. Галинка потягла її до діда і сміючись кинулась його обнімати.
— Еге, — сказав дід. — Повернулись обидві втікачки.
Він поплескав зав'язаною рукою Мака по плечу.
— Ну, діти, — посміхнувся він, — вітаю вас з дощем! А зараз ідіть мерщій мити ваші замурзані лапки.
Сміючись, Мак і Галинка побігли під ринву мити ноги. Коли це на вулиці перед будинком щось зашуміло, і блакитний літачок стрілою спустився перед будиночком.
— Добридень! — сказав Горінні, виходячи з «Голуба» разом з Ролінським. Ми таки не витримали і заїхали хоч на хвилинку.
— Ви грали? — запитав професор, оглядаючи веселий гурт. — Я б не від того, щоб з Галинкою потанцювати.
— Охоче, —
Харків, 1935.
ШАХТИ В НЕБІ
ЗАМІСТЬ ВСТУПУ
КВІТКА НАРКОМА
За вікном крутила березнева метелиця. Білі сніжинки налітали зграями і розбивалися об скло в химерних візерунках. Зима була ще в повній силі.
І зовсім дивно виглядала на фоні цього засніженого вікна свіжа червона квітка. Вона стояла в склянці на великому письмовому столі. Це була камелія з вогненними пелюстками, що відтіняли оксамит вічнозеленого листя. Але як опинилась ця дитина субтропіків на фоні зимового пейзажу Москви?
— Подивіться, хіба це не втілена поема?
Нарком узяв склянку з квіткою і пересунув її ближче до відвідувача. В раптовій посмішці блиснули білосніжні зуби, і ледь примружені жваві очі зупинилися на обличчі співбесідника.
Це був невисокий білявий чоловік середнього віку, але поруч з великою, широкоплечою постаттю наркома він здавався майже хлопчиком. У його маленькій, добре збудованій постаті було щось хлоп'яче. Білявий чуб вихрився над круглим чолом задерикувато, як у юнака, а в обрисі трохи припухлих вуст було щось наївно-дитяче.
— Це звідти? — запитав він з неприхованим захватом і обережно торкнувся гладенького, мов лакованого, листя.
— Звідти, — підтвердив нарком, — квітку привіз мені один ботанік, що їздив, так би мовити, «консультувати» тамошню рослинність. Всюди там суха пустеля, і раптом — камелія, квітка вологих зон! А коли ви прилетите туди із своїми ВВЕС, [5] там виросте велике заквітчане місто… Скільки ж кіловат енергії, — тільки вже цілком певно, — ви можете дати?
5
ВВЕС — висотна вітроелектрична станція.