Загублена земля. Темна вежа III
Шрифт:
З їдячого вийшло їстивне,
а з сильного вийшло солодке!
Він загадав цю загадку кільком молодим гостям на своєму весіллі, впевнений у тому, що вони не зможуть її розгадати. Однак молодики не розгубилися, залякали Далілу, й вона потай сказала їм відповідь, випитавши її в чоловіка. Самсон розлютився й стратив тих юнаків за хитрість. Тож ви бачите, що в стародавні часи до загадок ставилися значно серйозніше, ніж зараз!
До речі, відповідь на Самсонову загадку і на решту загадок у цій книжці можна знайти в останньому розділі. Та тільки просимо вас: не зазирайте туди одразу, а спробуйте вгадати відповідь самостійно!»
Вже знаючи наперед, що побачить, Джейк відкрив книжку з кінця. Далі сторінки з написом «ВІДПОВІДІ» не було нічого, лише кілька пошматованих уривків і обкладинка. Цілий розділ було вирвано.
Джейк постояв трохи, розмірковуючи над тим, що робити. А потім, керуючись імпульсом, який насправді був чимось іншим, знову пішов у «Мангеттенський ресторан «Пожива для розуму»».
Кельвін Тауер підвів погляд від шахівниці.
— Вирішив усе–таки випити кави, о гіперборейський ман–дрівче?
— Ні. Я хотів спитати, чи знаєте ви відповідь на загадку.
— То питай, — запропонував Тауер і зробив хід пішаком.
— Її загадав Самсон. Отой кремезний хлопець із Біблії. Вона звучить так…
— «З їдячого вийшло їстивне, — процитував Аарон Діпно, знов крутнувшись на стільці, аби бачити Джейка, — а з сильного вийшло солодке». Така загадка?
— Ага, точно, — сказав Джейк. — А як ви здогадалися…
— Та трохи почитував. Послухай–но ось це. — Нахиливши голову назад, він заспівав соковитим мелодійним голосом:
Лев і Самсон зчепились в бою,
Бій цей вели вони без упину,
Самсону вдалося видертись на спину.
Стиснувши міцно шию хижака,
Верхи на ньому він довго скакав.
Всім нам відомо — жертву свою
Лев розриває кігтями в бою.
Отже, Самсон скакав і скакав,
Аж до тих пір, поки лев не сконав.
Ще не минуло навіть два дні
— Соти бджолині в його голові.
Аарон підморгнув Джейкові й розсміявся, побачивши, як здивувався хлопчик.
— Це відповідь на твоє питання, друже?
Джейк дивився на нього круглими очима.
— Ого! Суперова пісня! Де ви її почули?
— Та Аарон їх усі знає, — відповів Тауер. — Він тинявся на Блікер–стрит раніше, ніж Боб Ділан навчився брати на своєму «Хонері» якісь ноти, крім відкритої соль. Звісно, якщо йому можна вірити.
— Це старий спіричуелс, — сказав Аарон, звертаючись до Джейка, а потім оголосив Тауерові: — До речі, тобі шах, жирдяю.
— Це не надовго, — відрізав Тауер і зробив хід слоном. Аарон миттю його побив. Тауер щось пробурмотів собі під ніс, і Джейку здалося, що сказав він «хрін тобі».
— Отож, відповідь — лев? — спитав Джейк.
Але Аарон похитав головою.
— Це лише половина відповіді. У Самсонової загадки подвійне дно, друже мій. Друга половина — це мед. Ясно?
— Мабуть, так.
— О'кей, тоді спробуй розгадати ось це. — Аарон на секунду заплющив очі, а тоді продекламував:
Що не має ніг, але біжить,
З ложем, та на місці не лежить,
Буває довгим і широким,
Ворожим, добрим і двобоким.
— Ич сучий сину, який розумний, — загарчав Тауер на Аарона.
Джейк думав–думав, але, так нічого й не надумавши, похитав головою. Він міг би поміркувати трохи довше (виявилося, що загадки — це захоплива штука), але щось наполегливо підказувало йому, що треба вже йти, що цього ранку в нього є інші справи на Другій авеню.
— Здаюся.
— Ні, не здаєшся, — сказав Аарон. — Це з сучасними загадками можна просто здатися. Але справжня загадка, малий, це не просто жарт. Це головоломка. Помізкуй трохи. Але якщо вже не зможеш знайти відповіді, то в тебе з'явиться причина навідатись сюди. А якщо потрібна ще одна причина, то ось вона: кава у цього жирдяя виходить смачнюща.
— О'кей, — сказав Джейк. — Дякую. Обов'язково.
Але вже на вулиці його охопила впевненість: він ніколи більше не ступить на поріг «Мангеттенського ресторану «Пожива для розуму»».
15
Джейк повільно брів Другою авеню, несучи в лівій руці куплені книжки. Спочатку він намагався міркувати над загадкою… справді–бо, що має ложе, але не лежить на місці?., та в ньому наростало передчуття, що мало–помалу витіснило це питання з голови. Усі чуття загострилися до краю: Джейк бачив мільярди блискіток на асфальті, з кожним подихом всотував тисячі змішаних ароматів, і в кожному звуку для нього наче оживали інші, приховані звуки. Мабуть, так почуваються собаки перед грозою чи землетрусом, майже впевнено подумав він. Втім, передчуття було не поганим, а навпаки — добрим: воно віщувало, що прийдешня подія заступить собою те жахіття, що трапилося з ним три тижні тому.
І зараз, неподалік від того місця, звідки мав початися гаданий шлях, його знову охопило це наперед–знання.
Якийсь волоцюга вициганить у мене копієчку, і я віддам йому здачу, яку дав мені містер Тауер. Там буде музична крамниця. Її двері відчинені, щоб провітрювалося. Коли проходитиму повз неї, то почую «Стоунзів». І побачу себе в купі дзеркал.
Автомобілів на Другій авеню досі було небагато. Таксівки, об'їжджаючи менш повороткі машини й вантажівки, щосили сигналили. По лобовому склі й жовтогарячих багажниках стрибали веселі зайчики весняного сонця. Чекаючи, поки зміниться світло, Джейк роздивився, що на дальньому розі Другої й П'ятдесят другої сидить жебрак. Він прихилився до цегляної стіни якогось ресторанчика. Підходячи ближче, Джейк побачив вивіску — «Чу–Чу».