Замкнена кімната
Шрифт:
— То що ж вам неясно?
— Як щиро казати, то багато що. Але винна, звичайно, моя необізнаність.
— Ви маєте на думці термінологію?
— І її також.
— Завжди бувають такі труднощі, коли хтось не має медичної освіти, — втішила вона його.
Голос дзвінкий, чистий — мабуть, вона ще зовсім молода!
Мартін Бек промовчав. А варто було б сказати: «Слухайте, дівчино, цей висновок призначений не для патологоанатомів. Він потрібен був поліції, і його належало так написати, щоб кожен слідчий міг усе зрозуміти».
Але він цього не сказав. Чому?
Лікарка урвала його роздуми:
— Алло, ви слухаєте?
— Так, слухаю.
— У вас є якісь конкретні запитання?
— Так. Найперше я хотів би знати, чим ви обґрунтовуєте своє припущення, що це самогубство.
— Шановний комісаре, — здивовано відповіла вона, — адже тіло привезла нам поліція. Перше ніж зробити розтин, я сама зв'язалася по телефону зі службовцем, який, по-моєму, відповідав за слідство. Він сказав, що це звичайний випадок і його цікавить тільки одне питання.
— Яке?
— Чи досліджуваний наклав на себе руки.
Мартін Бек роздратовано потер груди кісточками пальців. Інколи в нього боліло те місце, де влучила куля. Йому пояснили, що це психосоматичне явище і що воно зникне, коли підсвідомість звільниться від тягаря минулого. Але цього разу було навпаки — його дратувало найсправжнісіньке теперішнє. І підсвідомість була тут ні до чого.
Адже допущено елементарну помилку. Розтин треба робити об'єктивно. Наштовхувати судового лікаря на якусь версію — просто службовий злочин, а надто, коли експерт такий молодий і недосвідчений, як ця дівчина.
— Ви не знаєте прізвища того службовця?
— Слідчий Альдор Густавсон. Я зрозуміла, що він веде цю справу. — Він справляв враження досвідченого і тямущого фахівця.
Мартін Бек нічого не знав про слідчого Альдора Густавсона і про його фахову кваліфікацію.
— Отже, поліція дала вам певну настанову? — спитав він.
— Можна сказати й так. У кожному разі, мені ясно натякнули — є підозра, що це суїцид.
— Он що.
— Суїцид, як ви, мабуть; знаєте, означає самогубство.
Мартін Бек нічого на це не відповів. Натомість спитав:
— Розтин важко було робити?
— Властиво, ні. Якщо не брати до уваги великих органічних змін. Адже вони завжди вимагають іншого підходу.
Цікаво, чи багато самостійних розтинів на її рахунку?
— А робота забрала багато часу?
— Зовсім ні. Оскільки йшлося про суїцід або про гостре захворювання, я почала розтин з торокса.
— Чому?
— Бачите, покійник був людина літня. І оскільки він помер нагло, відразу спадає на думку, що причиною була серцева недостатність або інфаркт.
— А чого ви припускаєте, що він помер нагло?
— Ваш службовець натякнув мені на це.
— Як саме?
— Дуже ясно, наскільки я пам'ятаю.
— Що він сказав?
— Що сказав? Мовляв, той старий або наклав на себе руки, або помер від паралічу серця. Десь так.
Знов кричуща помилка. В паперах немає жодних даних, які б свідчили проти того, що Сверд, поки помер, довго пролежав паралізований чи непритомний.
— Ну гаразд, ви зробили розтин грудної клітки.
— Так. І майже відразу знайшла відповідь на запитання. Не залишалось ніякого сумніву, яка причина смерті.
— Самогубство?
— Звичайно.
— Як воно сталося?
— Той старий стріляв собі в серце. Куля застрягла в грудях.
— Він улучив у саме серце?
— Майже влучив. Найбільше пошкоджено аорту. Дівчина замовкла, тоді спитала, явно бажаючи його вколоти:
— Чи я висловлююсь досить ясно?
— Так.
Наступне питання Мартін Бек сформулював точніше:
— У вас великий досвід з вогнепальними ранами?
— Гадаю, що достатній. А крім того, цей випадок виявився не таким уже й складним.
Скільки за своє життя їй довелося розтинати вбитих вогнепальною зброєю? Трьох чи двох? А може, тільки одного?
Лікарка, мабуть, відчула його мовчазний сумнів, тому пояснила:
— Я працювала в Йорданії під час громадянської війни два роки тому. Там вистачало вогнепальних ран.
— Але самогубств, напевне, було мало?
— Так, справді.
— То знайте ж: рідко котрий самогубець цілиться і серце, — пояснив Мартін Бек. — Вони більше стріляють собі в рот, а декотрі в скроню.
— Так, це правда. Але він далеко не перший. У курс: психології я вчила, що самогубцям властивий інстинкт цілитись у серце, а особливо тим, які романтизують самогубство. А таких чимало.
— Як ви гадаєте, скільки Сверд міг прожити з такою раною?
— Недовго. Хвилину, може, дві або три. Внутрішній крововилив був дуже широкий. Я б сказала — хвилину, і якщо й помиляюся, то не набагато. Це має якесь значення?
— Може, й не має. Але мене цікавить ще одне. Ви робили розтин двадцятого червня.
— Так, двадцятого.
— Скільки, на вашу думку, часу він уже лежав убитий?
— Гм…
— У протоколі цей пункт висвітлений нечітко.
— Не так легко відповісти на ваше питання. Може, якийсь досвідченіший патологоанатом відповів би точніше.
— А все-таки, як вам здається?
— Щонайменше два місяці, але…
— Що але?
— Все залежить від приміщення. Тепло й волога мають велике значення. Наприклад, могло бути й менше, як два місяці, коли тіло лежало в теплі. З другого боку, як я вже сказала, процес розкладу зайшов так далеко…