Здібний учень
Шрифт:
Дюсандер, хекаючи, стояв над ним, старече серце шалено калатало в грудях, аж йому зробилося страшно... воно калатало, як у жертви серцевого нападу з суботньої телепрограми «Швидка допомога», яка йому так сподобалася. Нарешті пульс уповільнився до нормального, і він тепер був певен, що все обійдеться.
Щоб вимити кров, довелося добряче попітніти.
Це сталося чотири місяці тому, і він більше не ходив на автобусну зупинку і нікого до себе не запрошував. Його нажахало те, що він майже випустив з рук останню свою жертву... проте, коли він пригадував, як зумів останньої миті викрутитися з халепи, його починали сповнювати гордощі. Волоцюга не вислизнув з будинку, і це було найважливіше.
16
Восени 1977 року в першій чверті другого року навчання у повній середній школі Тод вступив до стрілецького клубу. 1978 року він виконав норму «вправного стрільця». Він знову став найкращим гравцем асоціації і здобув третю за розміром в історії школи суму навчальних балів. Він подав заяву до університету Берклі, звідки одразу ж надійшло повідомлення, що його буде зараховано. Десь наприкінці березня він уже знав, що йому доручать виступити на випускному вечорі або з вітальною, або з прощальною промовою. Він жадав, щоб йому припала прощальна.
У другій половині останнього шкільного року він відчув якийсь дивний внутрішній поштовх, що видався безглуздим і водночас лякав. Тод начебто тримав його під суворим контролем, і це його заспокоювало, але сам факт, що така думка взагалі з’явилася, нагнав на нього холоду. Життя його було сплановане. Він зробив для цього все. Воно нагадувало матусину кухню, що сяяла сліпучою білиною, блищала хромом та нікелем — місце, де все починало працювати, якщо натиснути на кнопки. Звичайно, у цій кухні були ще й глибокі, темні шухляди, одначе там можна було тримати всяку всячину, не відчиняючи дверцят.
Той новий поштовх нагадав йому сон, де, вернувшись додому, він бачив мертвого пияка в чистенькому, добре освітленому закутку володінь його матусі. Здавалося, в його блискучих, добре обміркованих планах, у кухні його мозку, де знаходилося місце для всього і все було на своїх місцях, тепер шалався страшний непроханий закривавлений гість, шукаючи місця, де його смерть залишилася б непоміченою...
За чотириста метрів від будинку Боуденів пролягало шосе з восьмирядним рухом. До нього вів крутий, порослий чагарниками узвіз. В узвозі була сила-силенна схованок. На Різдво батько подарував йому вінчестер. 30.30 зі снайперським прицілом. Надвечір, коли всі вісім рядів шосе були вщерть заповнені, він міг би знайти відлюдну місцину на тому узвозі й... авжеж, міг би легко...
Зробити що?
Вчинити самогубство...
Зруйнувати все, над чим він працював останні п’ять років?
Скажи, що саме зруйнувати?
Ні, пане, ні, пані, нізащо.
Словом, як то кажуть, сміх, та й годі.
Еге ж, сміх... проте поштовх не щезав. Однієї суботи за кілька тижнів до закінчення школи Тод нап’яв покрівець на свого вінчестера, ретельно спорожнивши перед цим магазин. Він поклав гвинтівку на заднє сидіння нової батькової цяцьки, уживаного «порше», і вирушив до того місця, де порослий чагарниками узвіз круто спадав до шосе. Батьки поїхали кудись фургоном на вікенд. Дік, тепер уже повноправний партнер, мав провести перемови з фірмою «Хаят» щодо будівництва нового готелю в Рино.
Серце в Тода мало не вискакувало з грудей, у роті було повно кислої, липучої слини, коли він спускався узвозом із гвинтівкою в руках. Він підійшов до поваленого дерева і сів за ним, склавши ноги по-турецькому. Потім стяг із гвинтівки покрівця і поклав її на гладенький стовбур. Обломлена в належний спосіб гілка була надійною опорою для цівки. Він приставив приклад до правого плеча і зазирнув у снайперський приціл.
Дурень! — повстав проти нього його розум. А бодай тобі, та ти справжній дурень! Якщо хтось тебе побачить, то вже не матиме жодного значення, чи була гвинтівка заряджена, чи ні! Ти вскочиш у страшенну халепу... і ще добре, якщо в тебе не почнуть стріляти фараони!
Було десь близько одинадцятої, і рух на шосе не відзначався особливою жвавістю. Він навів приціл на жінку за кермом блакитної «тойоти». Віконце в автомобілі було відсунене, і круглий комірець її блузи без рукавів майорів на вітрі. Тод наставив перехрестя прицілу на її скроню і легенько натис гашетку. Він знав, що це вадить спусковому механізмові, але хай воно все западеться!
— Бабах! — прошепотів він, коли «тойота» зникла під мостом метрів за вісімсот від узвозу, де сидів Тод. До горла йому, наче грудка зліплених докупи п’ятицентовиків, підступив давкий клубок.
Ось над’їхала «субару-брет» із чоловіком за кермом. У водія була страховидна борода, на голові красувалася кепка команди «Отці Сан-Дієго».
— Ти... ти, брудний щуре — брудний щуре, ти застрелив мого брата,— прошепотів, пирснувши, Тод і знову вдав, ніби стріляє з гвинтівки.
Він пальнув ще в п’ятьох автомобілістів, безсиле клацання курка псувало ефект від кожного «вбивства». Потім він знову нап’яв на гвинтівку покрівця. Він ніс її під гору узвозом, опустивши низенько, щоб ніхто не побачив. Діставшись «порше», поклав її на заднє сидіння. У скронях гупало, мов молотком. Він поїхав додому. Усамітнився у своїй кімнаті. І втішався солодійством.
17
Волоцюга мав на собі дивоглядний, грубий, з оленячої вовни светр, який тут, у Південній Каліфорнії, справляв враження чогось сюрреалістичного. На ньому були також сині матроські джинси з дірками на колінах, крізь які світилась біла волохата коростява шкіра. Він підніс склянку з-під желе (Фред та Вільма, Барні та Бетсі кружляли в танку по її обводу; якийсь Гротесковий символ родючості абощо?) і душком вихилив увесь «бурбон», що був у ній. Відтак востаннє в житті облизав губи.
— Не побоюся вам сказати, пане, що це відразу ж мене відсвіжило.
— Мені теж подобається хильнути ввечері,— погодився Дюсандер, який стояв позад нього і встромив різницького ножаку волоцюзі в шию. Було чути, як хруснув хрящ; звук був такий, наче відірвали ніжку в щойно запеченого курчати. Склянка від желе вислизнула у волоцюги з руки і брязнула на стіл. Вона покотилася на край столу, породжуючи ілюзію, ніби герої мультиків справді танцюють.
Волоцюга закинув голову, намагаючись закричати. Та, крім моторошного свисту, нічого з горла не вихопилося. Очі його вилуплялися... голова безвільно впала на червоно-білу церату, якою був накритий кухняний стіл. Вставна щелепа вилізла наполовину з рота, утворюючи подвійний вищир.