Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана
Шрифт:
Чого це він, з якого доброго дива, вірно служачи ляхам та їхньому королю (генеральний писар реєстрового козацтва!) та виступив проти них, панів своїх?
І ось що вивідники вивідали.
«Від кінця XIII ст. в Польщі почався процес об’єднання земель… В 1349–1352 рр. Польща загарбала Галицьку землю, 1377 р. – частину Західної Волині. Загроза з боку Тевтонського ордену привела до об’єднання в кінці XIV ст. Польщі з Великим князівством Литовським. За Люблінською унією 1563 р. Польща і Велике князівство Литовське об’єднались у двоєдину державу – Річ Посполиту із загальним сеймом і главою держави – королем. На підставі унії польські магнати встановили панування на білоруських землях та на більшій частині України (Волинь, Брацлавщина та Київщина), що призвело до посилення феодального, національного та релігійного
Ще по десяти роках почалася Визвольна війна українського народу 1648–1654 рр. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького»,
За сьогоднішнім адміністративно-територіальним поділом Суботів – село Чигиринського району Черкаської області, Україна.
Розташоване на річці Тясмині (притока Дніпра). Засноване 1616 р. на землі, яку один із польських магнатів подарував чигиринському підстарості Михайлові Хмельницькому – батькові Богдана Хмельницького. Всі довідники зазначають одностайно: з Суботовом пов’язано багато років життя Богдана Хмельницького.
І де він узявся, цей загадковий Богдан?
Батько його, Михайло Хмельницький, був православним шляхтичем з Галичини. З юних років він служив у Яна Даниловича, і коли 1590 р. того призначили старостою Корсуня й Чигирина, переїхав з ним до Наддніпрянщини, одержавши посаду чигиринського підстарости. Ян Данилович жив переважно в Корсуні та Польщі, Чигиринський замок, до речі, неприступний, що височів на гранітній горі, був у віданні М. Хмельницького. За вірну службу він одержав у володіння хутір Суботів за вісім кілометрів од Чигирина і з роками перетворив його на багату й добре захищену садибу.
Чигирин тоді був останнім містом-фортецею на південно-східних рубежах Речі Посполитої. За ним починалося Дике поле – причорноморські степи, по яких пролягав шлях на Запорізьку Січ і до Криму. Чигирин постачав зброю та стріливо запорізьким козакам, вони ж застерігали Чигирин про татар, які вирушали в Україну.
Та ще в тих краях… А втім, ті краї, про які й піде мова, були тоді мало відомі, дещо лякливі, повні небезпек і пригод, а отже і зваб.
«Щодалі, – писав Гоголь, – степ ставав іще прекрасніший. Тоді весь південь, всі ті простори теперішньої Новоросії, аж до самого Чорного моря, були золотою, незайманою пустелею. Ніколи плуг не проходив по незміряних хвилях диких рослин. Одні тільки коні, ховаючись у них, як у лісі, витоптували їх. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі мала вигляд зелено-золотого океану, в який бризнули мільйонами різних квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави просвічували голубі, сині й фіолетові волошки, жовтий дрік вискакував наверх своєю пірамідальною голівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині. Між стеблами сновигали куріпки, витягуючи свої шиї. Повітря було наповнене тисячею пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила, і пильно дивились у траву. Крик диких гусей, що пливли, мов хмара, осторонь, відлунював у хтозна-якому далекому озері. Із трави піднімалася мірними помахами чайка й розкішно купалась у блакитних хвилях повітря. Вся вона пропала у вишині і тільки мріє однією чорною цяткою. Кат вас візьми, степи, які ви гарні!».
Михайло Хмельницький одружився з місцевою молодою козачкою. 27 грудня 1595 р., в День святого Теодора (в народі званого Богданом) у них народився син Богдан – Богом даний. За звичаєм того часу хлопчику дали друге ім’я – Зиновій. Дитинство його минало серед дітей селян і рядового козацтва українського порубіжжя, де війна була звичайною справою.
Рідний край, Чигиринщина, тоді була степовим прикордонням, на південь від неї вже починалося Дике поле, де кочували татарські орди людоловів.
Як зазначають історики, поселенцями на Чигиринщині тоді були переважно селяни-втікачі.
«Рятуючись від феодально-кріпосницького
Богдан Хмельницький з дитинства вбирав у себе це вільне повітря покозаченої України… Навіть фізично Богдан загартувався в небезпечних умовах життя степового прикордоння, де виживали, витримували найсміливіші, мужні, міцні люди. Ось і виріс із Богдана сильний юнак, подібний до справжнього козацького дуба. Тут також набрав Богдан першого військового досвіду. Все населення прикордоння було озброєне і брало участь в обороні країни… Безперечно, козацьке оточення справило великий вплив на формування характеру майбутнього гетьмана, на збагачення його життєвого досвіду. Пройде недовгий час, і він, що був за походженням дрібним шляхтичем, повністю пов’яже своє життя з козацтвом».
О. Апанович.
Тож був він для щасливих батьків і справді як Богом даний – Богданко, Богданонько, Богдась, Богдасик… Так його матінка любила величати – Богдасик, Данко, Дан…
Одне слово, богами дан.
Про родословну Богом даного синочка помічника підстарости Михайла Хмельницького нічого не збереглося. Мабуть, свою родословну й самі батьки його не пам’ятали. І так би й лишилося – без роду-племені, просто Богдан. Та коли Богом даний виросте і стане знаменитим Богданом Хмельницьким, ось тоді історики спохопляться і почнуть дошукуватися, а що ж там на його генеалогічному древі? І почнуть робити відкриття за відкриттям. Одні біографи запевнятимуть, що він – із роду польських шляхтичів, інші, що він був «чорною кісткою», адже його мати була простою козачкою. Ще треті посилались навіть на якісь тільки їм відомі архівні матеріали, де буцімто зазначено, що батько Богдана Хмельницького був гебрей, м’ясар із міста Хмільника на Подолії (є там таке місто, вперше згадується 1362 р.), так ось, там буцімто й жив гебрей Берко, хрещений Михайлом, від нього, мовляв…
Так ось, той Берко-Михайло буцімто поселився в Суботові і тримав там кабак (шинок)… А взагалі, Богдана Хмельницького зараховували то до білорусів, то до молдаван, то… Щоправда, в радянські часи дискусія щодо походження гетьмана за вказівкою згори припинилася, начебто було заявлено: «Наиболее основательным представляется мнение, что Богдан Хмельницкий происходил из состоятельного украинского рода».
Батько Богдана був вельми заможним, вірно служив польському урядові, за що й отримав у нагороду хутір Суботів.
Він і віддав юного Богданка до єзуїтської школи у Львові, куди приймали тільки талановитих і перспективних дітей. Православним радили попрощатися зі своєю «мужицькою» вірою і перейти до католицтва, бо інакше не буде аніяких шансів зробити кар’єру. І постійно їм нагадували, що «кожний польський шляхтич від народження є сонце», тож радили їм хутчій ставати отим самим сонцем. Але Богдан Хмельницький слухав ті поради, що лунали у формі наказу, слухав і…
І в католицизм не перейшов. А згодом своїми воєнними перемогами дуже затьмарив сіяння польської шляхти…
Перший подвиг Богдана Хмельницького
Саме так і хочеться вирізнити цю главку, адже сьогодні мало хто пам’ятає, що перший свій подвиг Богдан (тоді просто Богданко), син чигиринського підстарости Михайла Хмельницького, здійснив ще в юному віці.
Єзуїтами (від лат. Jesus – Ісус) звуться члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса». Орден заснував у 1534 р. І. Лойола – іспанський теолог. Зокрема, він створив систему єзуїтського виховання, спрямовану на придушення волі людини й перетворення її на слухняне знаряддя церкви. У 1622 р. католицька церква проголосила Лойолу «святим».
Єзуїти дотримувалися – і дотримуються – свого головного девізу: «Мета виправдовує засоби». Тож єзуїти допускають будь-які підступні дії, що йдуть на користь католицькій церкві. Протягом XVI–XVIII ст. вони проникли в Україну, де всіляко підтримували колонізаторську політику польських феодалів на українських землях. Їм належить ідея про унію православної церкви (простіше, знищення її) з католицькою. Насаджували уніатство в Україні, зокрема створювали єзуїтські школи – діють вони і нині – як єзуїтські орденські товариства – в 90 країнах світу.