Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана
Шрифт:
– Ганнусю, де моя люлька? Ти приготувала мені тютюнець і люльку ним набила? Без тебе не відаю навіть, де моя люлька.
– Осьдечки, любий Богданчику, підготувала її, свіженьким тютюнцем набила. Кури на здоров’ячко.
І подавала готову до куріння його улюблену люльку, з якої – мабуть тому що біля неї поралася дружина – так смачно курилося, і Богдан, попихкуючи, навіть безтурботно намугикував:
– А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться…
І не тільки в дорозі. Трапиться вільна годинонька, козак одразу ж дістає кисет із тютюном, набиває люльку, викрешуючи вогню та слухаючи розповіді буваліших козаків, смокче люлечку. Люльки були в козаків коротенькі, звані носогрійками, або ще люльками-буруньками. Знавці козацького життя свідчать: люлька для козака була першою справою. Навіть на Великдень принесуть козаки з церкви паски, поставлять їх, а самі мерщій за люльки: «А ну те, братчики, беріться за люльки, нехай паска постоїть…». Люлька для запоріжця – сестра рідна, подруга люба. Навіть на коня сівши, козак одразу ж запалить люльку, і верству за верствою кінь біжить, а запоріжець усе смалить люлечку свою. У них крім того, що була в кожного своя, індивідуальна люлька, мали вони ще й «обчественну»: нею слугувала чимала люлечка, обцяцькована намистом і коштовним камінням, різними бляшками та написами на кшталт «козацька люлька – добра думка». З такої люльки, всівшись кружком, смоктало дим ціле товариство – почережно, коли щось там обмірковували чи коли готувалися до нового походу. (Були в них ще й нюхальні ріжки з тютюном.)
Ні з ким козаку так не думалось, як із люлечкою, коли він попихкує собі димком та міркує щось там…
Козакові, як тому бідному сіромасі:Ненька стара, жінки нема, а сестра малая.Чом же в тебе, козаченьку, сорочки немає?Ой сів пугач на могилі та «пугу» та й «пугу»!Гей, пропадати козакові та в темному лугу!А ось люлька, тільки тютюнцем її натрусить і вогню викреше, вмить розганяла його невеселі думки, і життя враз ставало веселішим та бадьорішим.
І вже безтурботність чи не через край хлюпає:
Се козак запоріжець, ні об чім не туже:Як люлька є й тютюнець, то йому й байдуже.Люльку курить – не гуляєІ на серці радість має……А вірная дружинонька, Ганна Сомківна знай старається, добрий тютюнець у неї ніколи не вибуває та будь-якої миті дня чи ночі – це якщо чоловік не в поході, а дома, – подасть люлечку, викреше Богдан вогню, затягнеться і скаже:
– Нарешті і я козак!.. І люльку свою маю, і Ганнусю маю – жити мені й жити як у Бога за пазухою… Сам Господь мені таку жіночку послав. Га, Ганнусю? Тебе сам Бог мені послав?
– Бог, Бог, – погоджується Ганна. – Йди, каже, Ганно, до Богдана, кращого мужа за нього і в світі білому немає.
І прожили вони разом більше двадцяти років. Дітей народили шестеро (за іншими даними – семеро). Ганна виявилась не лише чудовою дружиною, а й такою ж господинею і матір’ю. І все в них і далі було б добре (сотник Богдан водив своїх козаків у походи – туди, куди йому наказували та посилали поляки), а жона терпляче чекала його на хуторі, доглядала дітей та вела господарство. Тож і діти були доглянуті, і господарство, і маєток під недремним оком пані сотниківни теж просто-таки процвітав. І все б і далі у них було до ладу, якби не ворожнеча (сотник Богдан тоді й не думав про долю підневільного свого народу, що стогнав під п’ятою окупантів, сиріч шляхти, та й служив він вірно тим окупантам, які знущалися з його народу) і все б у них і далі, кажемо, було добре й до ладу, якби не ворожнеча, що раптово спалахнула між Даніелем Чаплинським та Богданом Хмельницьким.
І ось через що все почалося. Як кажуть проникливі французи: шерше ля фам. Так, так, у всьому шукайте жінку. А втім, що її шукати, як вона сама з’явилася в Суботові. І ось із якої причини-рахуби. Дружина сотника Богдана Ганна Сомко (а втім, вона вже двадцять років як була Хмельницькою) стала без вини винуватою. Від народження Ганна вдалася хворобливою (справді, хіба це її вина?), хворіла вельми часто. Чи просто нездужала. Та й сімейне життя для неї, кволої, було все ж таки важкуватим. За двадцять років шлюбу народити шестеро (чи семеро) дітей – це майже все подружнє життя Ганні довелося проходити вагітною. Або доглядати – часом і ночей недосипаючи – дітей. Та ще на її слабеньких плечах (чоловік з одного походу йшов в інший) було чимале господарство. Особливо маєток, що за невгамовної Ганни просто-таки процвітав! (Але чого це коштувало бідній жінці!) А все це – маєток, господарство, діти – вимагало постійного нагляду – клопотів і здоров’я, А для Ганни, слабкої від народження, це було тяжким навантаженням.
Після двадцяти літ таких клопотів та щоденної невсипущої праці Ганна й геть злягла. Звідтоді дні її минали здебільшого в постелі (але, й лежачи в постелі, вона тримала маєток під своїм наглядом), ахами-охами, стогонами та скаргами на болячки.
Але що далі, то ставало гірше. Вона тепер рідко виходила зі спочивальні, але ж маєток-господарство, діти – все це потребувало нагляду, а про турботи годі було й казати. Ось тоді до Богдана нарешті дійшло: та чого це він не жаліє дружини, треба знайти їй помічницю по господарству.
Сказано – зроблено. І невдовзі на хуторі Суботів (а отже, і в сімействі пана сотника) з’явилася така помічниця – молода і звабна полька (за іншими даними – українка) на ймення Олена (деякий час її, щоправда, чомусь звали Мотроною). Прийшла прислуговувати жоні сотника. І перебрала на себе чи не всі її клопоти. Ганна полегшено зітхнула і навіть аж зраділа такій слухняній та роботящій помічниці, не підозрюючи, що разом із помічницею до неї прийшли й біди. І не тільки її, а, як час покаже, і всієї Речі Посполитої.
Олена (вона ж Єлена, вона ж Гелена, вона ж, зрештою, Мотрона) Чаплинська (рік народження невідомий, страчена 1652 р.) – шляхтянка, друга дружина Даніеля (сиріч Данила) Чаплинського і друга дружина Богдана Хмельницького. Існує кілька версій про походження Олени-Гелени. За однією з них, вона походила зі шляхетського православного роду з Брацлавщини і звалася Мотроною. Коли виходила заміж за Чаплинського, перейшла в католицтво і прибрала ім’я Гелена. Себто Олена-Єлена. Так, так, буцімто її ім’я при католицькому хрещенні було вибрано на честь Єлени Прекрасної зі Спарти.
За іншою версією, Гелена за походженням була польська шляхтянка, католичка, з роду Кемеровських, герба Корчак. (У деяких польських джерелах її названо «Гелена з Дикого поля».) Коли виходила заміж за Хмельницького, тоді нібито перейшла у православ’я і прибрала ім’я Мотрона. Але всі джерела одностайні в тому, що Гелена була шляхетського походження, рано осиротіла та прийшла в сім’ю Хмельницького як нянька для дітей Богдана та помічниця для його хворої дружини Ганни Сомко. В народі її прозивали «ляшкою», мабуть тому, що її батько походив із Речі Посполитої. Зоставшись сиротою, дівчина знайшла притулок у будинку Хмельницького, де клопоталася господарством, допомагала хворій дружині Богдана, наглядала за його та Ганниними дітьми.
А до Богдана нарешті прийшла любов.
Найбільша і найнезвичайніша.
Це коли ВОНА негадано з’явилася в Суботові.
Прекрасна і прегарна!
І це її головна ознака. A ще вона – чудова.
Спокусниця.
Чарівниця.
Принадниця.
Звабниця.
Гм… Чи не забагато величально-вишуканих епітетів для однієї жінки?
Для когось, може, й так, для неї – ні. Бо це – ВОНА.
Вам нічого не кажуть ці епітети, за якими вмирають всі жінки світу? Жаль. А для нього – тоді вже одруженого, батька шести чи семи дітей – вона стала сенсом його подальшого життя, сонцем, що засяяло для нього у другій, завершальній половині життя…