Житейське море
Шрифт:
Іван. У другій годині ночі я їду додому!
Усай, пада на диван.
– Караул, граблять! Стьопа, дай води! Людмило Павлівно, рятуйте! Іване Макаровичу, не робіть мене банкротом! До поїзда шість годин; ви поспієте, скінчивши спектакль! (Підбіга до Ваніної.) Скажіть своє слово, поможіть нещасному антрепренерові, інакше я виїжджаю разом з Іваном Макаровичем і жалування не платю! (Вбігає капельдінер). [145]
145
–
Ті ж і капельдінер.
Капельдінер. Лупе Лупичу!
Усай. Що, пожар?
Капельдінер. Касір прислали сказати вам, що елєктричества нема й досі; публіка збірається; требують гроші назад, пожалуйте в театр...
Усай. Зарізали, ограбили! (До Ваніної.) Станція п’яна. (До Крамарюка.) Іван Макарович елєктричества не дає! (Б’є себе в груди.) Спектакля нема! Віддавай гроші, - і банкрот! (До капельдінера.) І яка падлюча тварь видумала ще на мою голову елєктричество? (До Ваніної). Інжинер десь грає в вінта. (До Крамарюка.) Механік, самоучка, пішов чаю пить; кочегар - п’яний; перервався пас; проволока тріснула; електричество погасло, поправити нікому, і ніхто не... одповіда за потерю! Ах, Боже мій! Навіщо ти мене зробив елєктричєством? (Достає хутко гроші з гаманця.) На двацять копійок, забіжи по дорозі й купи вірьовку.
Капельдінер. Товсту, чи тонку? (Вбігає другий капельдінер.)
Усай. Що, що? Контромарочники касу б’ють, лопнула водопроводна труба, залива театр?... Бабицька по контракту требує гроші за спектакль?... Говори, ріж!
Капельдінер. Електричество дали, все благополучно, режісер прислали нагадать Іванові Макаровичеві, що вони сьогодні грають.
Усай. Електричество є?... Да благословить Бог електричество! (До капельдінера.) Початок спектакля задержати, нехай електричество грає три рази, оркестр на сцені притушити, щоб даремно не горіло!
Капельдінер. Поняли! (Виходить.)
Усай, до Івана.
– Спасайте! Повішусь, їй, повішусь! Хто ж вам жалування буде платити? (Зі сльозами.) У музикантів діточок багато, остануться, бідні, без молочка; пожалійте невинні тварючки!
Іван. А! Ха, ха, ха! Ради молочка для дітей музикантів буду грати п’яний.
Усай, робить земний поклін.
– Благодітель!! (Хапа за руку, Іван не дає.)
Іван. Умова: десять день одпуску, я їду і Стьопу беру з собою.
Усай. Согласен, согласен! Стьопа! Дожени капельдінера Вакулу, візьми в нього 20 копійок. Поклич звощика; Іване Макаровичу, поспішайте!
Іван. Я з Людею приїду сам.
Крамарюк, до Усая.
– А вам ізвощика?
Усай. Не треба, не треба, - я бігом скоріше! Іване Макаровичу... (Крамарюк вийшов.)
Іван, кричить.
– Буду, буду, буду!
Усай. Я певен, я певен! (Тихо.) Людечко мила, привозьте його скоріше! Боржом, нарзан, [146] соду й нашатирний спірт візьму в аптикаря за контромарку! (Пішов.)
146
– відомі кавказькі мінеральні води
Іван і Ваніна.
Іван. В душі пекло... в печінці коти деруть... в мізку черви злости й досади... на серці жаль пекучий... голова п’яна, - йди, забавляй публічність! Ха, ха, ха! (Б’є себе по лобі.) Паяц, паяц!
Ваніна. А після спектакля я тебе, вечерею частую на прощання, послідній раз; сам-на-сам з тобою погуляю.
Іван. І вип’єш?
Ваніна. А?... Нарівні з тобою.
Іван. Ну? Ніколи тебе в хмелю не бачив. Пікантна річ! Пікантна річ! Після спектакля ти даєш спектакль для мене! Бере її за бороду й цілує в уста. А потім я тебе вб’ю, прокляту чарівницю, щоб не доставалася нікому!
Ваніна. О, яка б я була щаслива вмерти на твоїх грудях! Ваня! Давай повечеряєм, уп’ємось отрутою ласки і приймемо трутизну разом, щоб не прокидатися ніколи. Отрута в мене є!
Іван. Послідній спектакль?
Ваніна. І послідній день мук!
Іван. Адськи [147] ефектна сцена! Марусі телєграма: „уміраю!” Ефект! Ефект надзвичайний! Газетам тема, публичності розвага! Ґвалт! Знаменитий артист із любовницею своєю отруїлись разом! Все сонне царство захвилюється. Драми вони не люблять, і всі прийдуть подивитись на гидку сцену самогубства... Ха, ха, ха! Фі! Як противно! Брр!... Ні, у смерти красоти нема! Красота - життя! І я хочу жити, жити, по правді жити! Розумієш? По правді, а правди в мене самого нема... Дай же мені правди, правди, правди мені дай!
147
– по-пекельному, пекельно (моск.)
Ваніна. На! (Цілує його, палко.) Моє кохання - правда!
Іван. Кохання - правда? Ха! І там десь Хвиля з Марусею, може, правду знайшли в коханні!... Ох, яка страшна думка пронеслась у голові! Він заволодіє чистим тілом херувима, - і це все - правда! О-о-о! Прокляття! В позі Отелла. Я б краще хотів бути жабою й годуватись темничним смородом, ніж оддавати куточок у серці женщини другому! Ні, ні, ні! Тут правди нема! Нема, нема, й душа моя пережива невимовні муки, шукаючи її; а вона є!... є!... Тілько не тут, не тут! Порай же мені, скажи мені, де правда?
Ваніна. Життя моє, радосте моя, моє ти щастя! Ти - моя правда! Другої я не знаю!
Іван. Ні, Людя! Чистота життя - правда, сім’я - правда, діти - правда, і я цю правду потеряв!... П’ятнацять літ я будував гніздо своє і сам розвалив йото, а тепер, кручусь, як гад, я боюся правди - вона сувора! Ах, Людя!... Правда там, де свята природа, де землю поливають крівавим потом праці, де я здобув колись робочу дисципліну і тепер чую в замученій душі ніжний, тихий голос матері: вона кличе мене до свого лона! Туди, туди лечу думками, там я здобуду дисципліну нравственну!