Житейське море
Шрифт:
Маруся. Моє розбите вже на віки! Ах, безумна я, божевільна женщина!...
Іван. О -0 -о! (Пада на канапу.)
Маруся. Для чого я послухала лукавого бездушного еґоїста... Я не повинна була знать ваших низьких таємних діл, і довго не хотіла піднімать завісу, яка ховала від мене ваші пороки.
Іван, ламає руки.
– Прости!
Маруся. І от зробила нерозумно: забруднила себе шпіонством; тепер я знаю все, й наказана за це знання жорстоко: віра моя, мій спокій і щастя сім’ї розбились упрах!
Іван.
Маруся. Ні, ні, ні! Ви знали давно мої погляди, ви знали, що я компромісів не признаю! (Плаче.)
Крамарюк. Ви - свята женщина! (Стає на коліна.) Простіть! Ґенії й живуть і грішать більше, ніж ми, нещасні червяки... (Остається до краю в одній позі з плаксивою міною.)
Маруся. Махметка! (Входить Махметка. До Хвилі.) Ви виграли заклад! (До Махметки.) Ну, вірний сторожу, йдем! Прощайте, Іване Макаровичу! (Ридаючи.) Край усьому!
Хвиля. Куди, нещасна? Вашу руку!
Маруся. Пріч, гадино! Я бачити вас не можу, я гидую взять руку ката!.. (Прудко йде, за нею Махметка; Махметка стає на дверях, показує кулак і виходить.)
Хвиля. Божевільна пуританка, під обороною скаженої собаки, стала зовсім неприступна!.. Пропали всі надії!.. (Виходить.)
Картина: Іван, узявши себе за волосся, одкинув голову назад, стоїть нерухомо, Крамарюк піднімається й обтрушує платком [128] коліна штанів.
Завіса.
ДІЯ IV.
Декорація III дії.
Іван і Крамарюк.
На столі кілька пляшок порожніх і дві пивних. Іван розпатланий, п’януватий, курить, кида одну циґарку, закурює другу, ходить по хаті і стає. Крамарюк допиває малими ковтками стакан.
128
– хусточкою
Іван. Хто б ждав того, що сталось? (Ходить.) Зненацька, як грім з чистого неба, впала на мене пригода! Мов вихор, могутним подихом вітру, зруйнував п’ятнацятилітню мою будівлю - і зник!... Я наче сплю! (Мовчить.) Стьопа, ти твердо пам’ятаєш, що тут була Маруся?
Крамарюк. Як вас бачу зараз, так і її бачив.
Іван. І я бачив... Була і зникла, як сон...
Крамарюк. Скрізь об'їхав: ні в одній гостинниці не було й нема.
Іван. І тільки п’ять хвилин пройшло, поки я опам'ятався й кинувсь наздогін...
Крамарюк. Менше.
Іван. Десять розсильних [129] шукали, - не найшли... Ні, це сон, привиддя!...
Крамарюк. Я, Їй-Богу, я!
Іван, довго дивиться.
– Так - ти: морда дурацька, нахальна й п'яна - ти!
129
– післанців, гінців (моск.)
Крамарюк. Хороші прикмети. Ка, ка, ка!
Іван, подумавши.
– І Хвиля був з нею, з Марусею! Друг!... Приїздив два рази, вивідав і підвів усе, як у комедії, - падлюка, шпиг! І Маруся з ним заодно! Безумно. Ха, ха, ха! О, Стьопа, Стьопа! Пада на диван і плаче. (По хвилі піднімається.) Людмила.!
Крамарюк. Нема. Вийшла кудись.
Іван. Куди? Ху! Від совісти, як і від своєї тіні, не втечеш.
Крамарюк. Не втечеш!
Іван. І якого чорта я жив рядом з нею - номер [130] із номером? Осліп!
Крамарюк. Так, так - помраченіє. [131]
Іван, довго дивиться на нього, хитаючи головою.
– Ти!
Крамарюк. Я.
Іван. Наливай!
Крамарюк. Іване Макаровичу, сьогодні спектакль.
Іван. Уже скінчився.
130
– у готелі кімната об кімнату
131
– напуст (помішання)
Крамарюк. Як?
Іван. А -а-а! (Сміється нехотя.) Ху, ху, ху! Як? Так. Усе життя людське - спектакль: траґедія, комедія, мелодрама, і фарс, і оперетка - разом усе; і мій спектакль - фарс, скінчився!
Крамарюк. Ваш? (Зітха.) Скінчився! Строга женщина.
Іван. І як противно, як пусто на душі, коли побачиш кінець найкращому, що є в життю в чоловіка!... А кінець є всьому, всьому...
Крамарюк. Так, так! Усьому, всьому!
Іван. Що ти мені підтакуєш? Бішено. [132] Спритчайся, скотино, моїм думкам, доказуй, що я винен, що помиляюсь, розбий у пеньок усе те, що я кажу!... Не такай, дай щирості мені!... (Мовчки ходить.) Наливай!
Крамарюк, суворо.
– Не дам вина! Грати сьогодні треба.
Іван. Я не буду грати! На чорта я ламатиму свого душу! Доволі, моя комедія скінчилась...
Крамарюк. Ніщо не починається й ніщо не кінчається... Так було, є й буде.
132
– скажено