Жити – пити (збірник)
Шрифт:
У квартиру батька вирішили не заносити, відразу викликали «швидку». Звичайну, медичну. Ірка все непокоїлася, думала, що в Сергійовича інсульт. Вийшли з машини розім'яти ноги, спини, покурити. Чекали. Прибула «швидка», дві жінки – лікарка та медсестричка – подивилися на пацієнта, точніше, принюхалися та почали хамити, кидалися, чого не завезли батька до місцевої лікарні, чого не викликали наркологів, чого смикнули їх, адже в місті повно дійсно хворих людей, то ще цим мотлохом п'янючим перейматися? Ірка наполягала на тому, що в батька може бути інсульт, а ще, не дай Боже, отруєння денатуратом. Лікарка скептично шкірилася. Ірка, було, почала психувати, але потім згадала про просту схему порозуміння: заплатила гроші. Лікарка важко зітхнула, але
Залишалося вивантажити Сергійовича з машини Олі та перенести до «швидкої». Лікарка сказала, що вони цим займатися не будуть, їхній водій також. Ірка розуміла, що вони разом з Олею не впораються, а матір вона відправила додому, ту вже ноги не тримали. Вивантажити батька та завантажити в «швидку» допоміг син консьєржки, котрого милосердна жінка витягнула з ліжка посеред ночі. Ніч у місті далеко не така свята пора, як на селі. Парубок витягнув Сергійовича з машини, переніс на руках, у тій самій загидженій ковдрі, в якій виволокли з хати; вклав на ноші, засунув у «швидку». Сергійович раптом виявив уже іншу активність – почав бити хлопця руками. Руки – як дві затуплені сокири. Ірка сказала, що їде з ними. Повсідалися, поїхали. Саме там, у «швидкій», Сергійович почав тягнутися до Ірки. В машині Олі мертвяком лежав, ворушився лишень, коли били судоми, та ще за ширіньку себе мацав, а тут тягнеться до Ірки, до обличчя, проходиться вилицями, хапає за вуха, наче знімає з Ірки павуків або павутиння. Ірка спочатку зраділа – упізнав! Але – ні. Почав чіпати волосся, як малюк. Тягне за одне пасмо, за інше, але погляд божевільний і рота не розтуляє.
Ірка навіть подумала, що він язика собі вкоротив, відгриз. Коли Сергійович ледь розтуляв рота, тоді їй здавалося, що вона бачить щось опукле, рожеве, наче набряклого вкороченого язика.
У «швидкій» Ірка порозумілася із лікаркою та медсестрою – три втомлені практичні жінки. Обговорювали різні причини стану Сергійовича: від інсульту до отруєння. Старша за всіх лікарка першою промовила: «Бєлочка це, дівчатка, класична бєлочка, він з твоїх вух вишні зриває». «Добре, якщо вишні, мені здається, що павуків», – здригнулася Ірка.
У лікарні зустріли не дуже приязно. Чергувала молодша за Ірку лікарка, котрій менш за все хотілося оглядати та вовтузитися з таким смердючим дідом, як Сергійович. Ще й німим та неповоротким. «Та забирайте додому цю п'янь, нюнькайтеся собі з ним, чого ви сюди його приперли?» Ірка вирішила, що кип'ятитися не варто, запхала гроші, наполягаючи на версії інсульту. Версія щодо отруєння денатуратом була допоміжною. Лікарка розширила очі, гмикнула, але почала перевіряти реакції Сергійовича на різні штрикання та команди.
Сергійович безтямно на все те дивився, команди не сприймав, коли йому кололи ступні – смикався, стукали по колінах молоточком – крутився. Однак рота вперто не розтуляв, тоді лікарка почала його сильно щипати, Ірка була переконана, що завтра там будуть синці, серце заболіло, кинулася до батька: «Татусю, ну відкрий рота, бо вона тебе й далі буде мучити!» А Сергійович стискає чорні губи, мукає, але рота не відкриває. Лікарка щипнула ще дужче, тоді Ірка не стерпіла й вдарила її по руці. «Ви що??» Ірка нічого не відповідала, дивилася мовчки. Лікарка схаменулася, можливо, пригадала про гроші й оформила потрібні обстеження. Ірка зітхнула, за все доведеться платити, як таксистам: подвійний тариф, праця вночі. Ніч у місті – можливість заробити більше.
Сергійович поміж тим набрався якоїсь дурної сили, почав пручатися. Нічого не дає з собою робити, руками всіх лупцює, зарядив Ірці по пиці, по плечах, по шиї. Ірці довелося опромінюватися разом з ним на рентгені, бо тримала його. Свою спину вона не відчувала, медсестри – тоненькі та молоді – нічого не могли з Сергійовичем вдіяти, Ірка притискала йому руки та ноги, пересувала з одних нош на інші, вкладала на кушетку, давала джгути та ліпила присоски. Тягала, перекладала, тоді подумала, що так само, може, почувалися її приїжджі однокурсники, що підробляли вночі вантажниками. Але всі ці «перекладання» вивели Ірку з панічного стану, емоційне потроху перетворили на механічне, Ірка більше відчувала фізичну втому, ніж моральне виснаження й страх.
Після обстежень поїхали оформляти Сергійовича до відділення неврології, бо підозри на інсульт ще були. Ірка ще та була шаманка, переконати могла ледь не будь-кого. Батько її не впізнавав і говорити не збирався. Ірка подивилася на жахливий матрац, ковдру в плямах, наче різали на ній півнів, від підлоги тхнуло брудом та хлоркою. Але Ірка усвідомлювала, що в даному випадку пацієнт тхнув дужче та й виглядав гірше, ніж те, що його оточувало.
Санітарка принесла крапельницю. І – почалося. Сергійович реагував на крапельниці, як лицар на дракона. Він намагався рукою відрубати цьому драконові голову. Пручався як міг, бив Ірку руками, ледь з ліжка не падав, по тумбочці довбав ребром долоні; випорожнявся у ліжко. На довершення Ірку почав бити кашель, саме її гучний та істеричний кашель привів у палату санітарку. Коли вона почула, з яким гарчанням Ірка вдихала повітря, вийшла та повернулася з духмяним питвом та пігулками. «У тебе ж бронхіт, випий та йди додому, доню».
Санітарка наблизилася до Сергійовича, що продовжував вимахуватися, відсторонила Ірку, переставила катетер, поміняла банку, роздягнула та обтерла Сергійовича вологими серветками, натягнула на нього памперс, все це Ірка придбала в нічному аптечному кіоску.
«Дівча-курча, йди сюди, сядь на нормальне крісло», – почула Ірка від ліжка праворуч. У палаті крім Сергійовича було троє хворих людей. Один чоловік спав під дією снодійного. Двом іншим пощастило менше. Той, що гукнув Ірку, і хлопець навпроти, спати в такому гаморі та смороді не могли… Але Ірку вони жаліли, це було видно по їхніх поглядах. Коли Ірка скористалася запрошенням та сіла на зручне крісло, що дядькові притягнули зі спільної зали, де всі дивилися телевізор, посьорбуючи лікувальне питво, дядько заспокоював її як міг, погладив по коліні. Ірка ледь не заплакала, зніяковіла, очі опустила долу, тому й помітила, що спливає третя година ночі. За три з половиною години Ірці треба було прокидатися і збиратися на роботу. Вона застогнала.
Санітарка втомилася боротися з руками Сергійовича, який перемагав крапельницю, їй довелося прив'язати йому руки до ліжка, Ірка, було, сіпнулася, все це нагадувало кадри з божевільні, але санітарка сказала, що зараз головне його прокапати попри весь його опір та можливі незручності.
Коли руки було ув'язнено, санітарка поставила нову крапельницю, тоді вперше Сергійович змістовно подивився на неї і сказав своє перше слово, цим словом було «блядь». Чітко, невимушено промовив, наче відкрив себе Господу. Ірка перехрестила себе і його. І почала вибачатися. Санітарка сказала, якби всі вибачалися за все неподобство, котре їй довелося тута почути, вона б замироточила. Цікаво, що в звичайному житті Сергійович, на відміну від Ірки, був у неї такий гріх, не матюкався взагалі, не використовував лайку, коли його щось або хтось діставав, Сергійович казав: «срамота» з наголосом на «о». Нарешті його як слід прокапали та вкололи снодійне.
Була 5 година ранку. Вже голосно співали птахи, заходилися в глузливому кахиканні ворони, кашель у Ірки якраз вгамувався, але підвищувалася температура, тоді вона знайшла санітарку, котра спала в процедурній, заплатила жіночці, щоб та посиділа поруч та приглянула за батьком, і сказала, що рівно о 8 її змінять.
Потім санітарка розповіла, як Сергійович, що, було, спокійно спав, прицмокуючи уві сні, раптом встав, пішов шукати туалет, забивався об стіни, хитався, але йшов, зайшов до жіночої палати, голий, у самому лише памперсі, та захотів там попісяти, але памперс не знімався, тому Сергійович замукав, жінки прокинулися та заверещали, передранковий жах – перестаріле немовля шукає мамусю. Нянечка прибігла на цей галас і повернула Сергійовича на його ліжко.