Живі книги

Іванцова Міла

Хотілося дівчині поговорити з кимось із тих успішних людей, яких вона нерідко бачила зі свого місця адміністратора на плазмовому екрані, куди втуплюються відвідувачки, чекаючи своєї

черги. Бажано – з жінкою. Яка «змогла». Яка падала й підіймалася, доклала зусиль і зрештою вирвалася на іншу орбіту існування. Її цікавили саме такі жінки, а не ті, які просто вдало вийшли заміж. Хоча це теж свого роду «хід конем». Та себе на їхньому теплому місці Женька не бачила з багатьох причин. А ще не уявляла, з якого дива ті успішні, що «змогли», стали б вести задушевні розмови з такою звичайною дівчиною, як вона, хоч за дурепу себе й не мала, але все ж таки… Тому ця акція в кав’ярні зародила в ній надію. Адже не Книга, а саме Читач обирає собі пару до розмови, і це є певним козирем, шансом, можливістю. Навіть за ціною якогось тістечка та кави для себе. Власне, це взагалі не було проблемою – вона вже давно вирішувала сама, на що витрачати зароблені гроші, і нерідко робила це безглуздо, але з превеликим задоволенням.

Книжниця

Аня поклала рахунок на стіл і забрала порожню склянку з-під кави-глясе й тарілку із солодкими крихтами.

– Ну, бачу, немає мені цікавої Книги, але взагалі акція тут якось рухається? Щось відбувається? – зазирнула їй в очі Женька.

– О, так! Учора був конфуз: Книга не прийшла, а жінка, що її замовила, сиділа й нудилася. Така цікава, я не розповідала? Вона письменниця, вишукує тут нові сюжети.

– Ух ти! Письменниця?! То, може, мені з нею?…

– Та я вже й думала, але… навряд, – якось невпевнено відповіла Аня, – по-перше, вона теж Читач, а не Книга, а по-друге…

– Що?! – з нетерпінням подалася до офіціантки Женька.

– Вона… Ну, не виглядає дуже успішною та задоволеною життям, уже вибач.

– Як це? Письменниця – і не успішна?! От би її побачити!

– Та всяке буває, може, творча криза в неї, але я думаю, що там щось особисте. Ми тут багато чого бачимо, трохи починаєш у людях розбиратися.

Конец ознакомительного фрагмента.