Жлобологія
Шрифт:
Чи можливо втримати момент? Через духовні практики? Це все фантазії ліберальних божевільних. Вони зумисне все це вигадали, щоби хоч якось виправдати жлобське існування в цьому світі. Натомість у вічному всесвіті немає категорії часу: ні минулого, ні майбутнього. Тільки теперішнє.
Постає питання: в чому ж сенс життя? Тільки в одному — у вічному.
Сенс життя — у позачасовому. У проживанні й осягненні Бога. Тому що, коли ми з вами останнього не визнаємо, тоді закреслюємо соціокультурну матрицю, у якій живе європейська свідомість. Іншої матриці в неї немає. Що ж, закреслюємо — і «Маленький принц» Сент-Екзюпері уже недійсний. Це означає,
Конфлікт із Богом
Я написав «Анатомію жлобства», вона ж — «Крапля вічності». Для чого? Для того, щоб показати увесь складний процес, у якому ми з вами перебуваємо. Всі сенси, всі розмови, всі спроби вийти за межі неможливого — можна розглядати в межах однієї концепції, характерної для нашої цивілізації, тобто для європейського досвіду. Бо ми не знаємо достеменно філософії життя індокитайських світів. А вони живуть в абсолютно інакших парадигмах, не зрозумілих тут, не доступних нам, і міркування про невідомі нам речі — безглуздя. Тому що книги, на яких наші люди виховані, створені за особливим правилом, де повторюються одні й ті самі сенси. І їх можна аналізувати в наших уявленнях про появу буття.
У вічному світі божественні особистості жили поза часом. Божественна істота — самодостатня і знає, що її сутності не знищити. Понад те, ця особистість перебуває в повноті — всього. І апріорі не може мати жлобського рефлексу, бо вона НЕ ВИЖИВАЄ. Що таке падіння Вельзевула? Цієї повноти йому було недостатньо, тобто виник конфлікт із Богом. І полягав у тому, що він, сам Бог, своєю присутністю вже є тим, що називається «а ти мені заважаєш... Тату...» І що тато може сказати своєму синові? «А що ж мені тепер робити?» Що ж робити Богу, який є вічним?
Коли батько тобі заважає, коли природа Бога така, що ти обмежений, обмежений безмежністю Бога, тоді що? — тільки «беспредел». А це і є те, що називається «жлобством». Незгода з об’єктивним законом буття. Тоді й відбувається падіння Вельзевула — від того, що батько йому заважав. І він створює свій всесвіт. І «беспредел». Тобто у Бога є безмежність, а у Сатани — «беспредел». Бачите, яка різниця... здавалося б... Межа існує в чому — в тому, що це закон природи Бога, закон, за яким живе сам Бог. Він не може його порушувати, це неможливо. І раптом стається певне абсурдне падіння. Ми не знаємо, як це відбулося. З погляду науки, як так сталося? Фізики, які займаються квантовою механікою, мають прекрасні формули на цю тему. Це складна мова, якою ми не володіємо, нам дісталися картинки — той первинний переказ як пояснення. І на його основі вибудувані всі наші ціннісні системи.
Відчувати інтегралами
А тепер словами спробуймо описати любов. Не вийде. Та ж «нравственность» — це те, що перебуває в природі любові. Якщо Бог — це любов і всесвіт, з якого ми випали, — всесвіт любові, який існує поза часом, то ми не можемо про це розмірковувати, бо це для нас недосяжне. Тоді потрібно не просто мислити інтегралами, а інтегралами відчувати. Це неможливо пояснити, бо тоді ми дамо повне визначення Бога (Сміється. — Упоряд.)і Бог зійде сюди й дасть нам по голові: чи не мілкувато вийде?
І от людина усвідомила, зрозуміла своє буття як безперервний ланцюг виживання? В тому то й річ, що ні. (Про ці речі говорять або святі, або філософи, або письменники). Тоді нащо жити в цьому світі? Чи не простіше вкоротити собі віку?
Суїцид — це вибір тих, хто точно впевнений, що Бога немає. Ці люди так вирішили. Самогубцем (самовбивцею) якраз не може стати людина, яка вірить, що є Бог. І знаходяться такі, хто залишає цей світ, бо він — жлобський, і так буде завжди. Бо надії немає, я — ніхто і нічого все одно не буде, крім цього...
Існує різниця між дівчинкою, яка в результаті своїх сльозливих переживань стрибає з даху, і черницею, що кидається з вежі, аби не віддатися солдатам, які хочуть її зґвалтувати. Вона не чинить суїциду — так вона уникає наруги над собою. І не дає збезчестити свою чистоту. І той солдат, який підривається на гранаті, не є самогубцем, якщо він у такий спосіб бореться з ворогом. Він так уникнув полону, не дав зробити з себе раба чи «язика». Така поведінка мотивована любов’ю.
Це людина, яка не вберегла себе від лихої долі і не втекла, а пішла далі.
Ми не живемо, а виживаємо від моменту свого народження. І рухаємося тільки до могили, різниця у тому — хто повільніше, хто швидше. І щоразу ми здійснюємо потуги в системах виживання. Особливо, коли самі себе піаримо...
Що таке піар? Спосіб вижити.
Жлобократія
Як контролювати жлоба в собі і здобути над ним владу? Я у своїх книжках намагався відповісти на це питання: як людство вирішувало таку проблему. Щось інше, аніж те, що вже придумав Адам, складно було вигадати. А що він зробив? Не виходив із печери і 900 років ридав, усвідомлюючи, що нічим не можна заповнити масштаби його втрати.
Усе, що ти тут, у цьому світі, робитимеш, буде не що інше, як нова форма жлобства. Кожен твій рух тільки розвиватиме тотальне жлобство. Єдине, що Адамові залишалося, — це ридати й чекати смерті. Тобто позбутися цього життя природним шляхом. А всі страждання — це його хрест. А що потому намагалося зробити людство, щоб у своїх жлобських всепоглинальних системах знайти якийсь відносно гармонійний стан, у якому можна було б «до могилы перекашлять»? І — здійснити ривок за буйки.
От створімо соціум, у якому будуть заглушені пристрасті. Таких спроб було дві. Спартанський комуністичний досвід. І те, що зробили комуністи в XX столітті. У спартанців було філософське начало, яке потім оцінив Платон і яке потім стало ідеєю-фікс для утопістів.
Спартанський комунізм
Щасливішого радянського дитинства, ніж було в мене, неможливо вигадати. Відчуття цілковитої безпеки, всі шляхи відкриті — мною займаються педагоги та всі довкола! Куди б я не йшов, чув лише добре слово. Усі мене виховували і захищали, і мені нічого не загрожувало.
Я народився в 1961 році, це унікальне покоління, яке не знало ні репресій, ні голодувань, бо ми знали ось що: бібліотеки і перспективи.
А десь там далеко, за кордоном, були страшні буржуазні світи з їхніми проститутками, кризами, жлобством і т. д. А тут — зрівнялівка. Зрівнялівка зарплат, тобто є норма, що означає: «вот этого тебе достаточно». У начальника — трохи більша зарплата, ніж у тебе. Так мусить бути. Унормування на всіх рівнях. У спартанців натомість як було? Там теж була своя зрівнялівка. Та спартанці пішли глибше. Тобто в них була особлива система боротьби з людськими пристрастями.