Жменя вічності
Шрифт:
Я глибоко вдихнув, набираючись сміливості, і скоромовкою випалив:
— А ми можемо приєднатися до ваших військ?
З усього було видно, що мій співрозмовник не чекав на таке запитання. Мабуть, він вважав, що ми тільки й мріємо чимшвидше опинитися в безпеці, на борту однієї з бойових станцій.
— Але ж ви цивільний екіпаж. У вас немає досвіду участі в бойових діях.
— Не зовсім так, сер. Я справді лише льотчик цивільної авіації. Проте бортінженер, Арчібальд Ортеґа, активний член магаваршського Опору, там він проходив військову підготовку. Професор Шанкар є одним із керівників підпілля, він
— Але… у вас на борту дитина.
— Je n’suis plus une enfant! [7] — обурилася Рашель.
Оскільки вона вигукнула це досить голосно і її слова пішли в ефір, я не став нічого додавати, а просто дочекався реакції адмірала.
— Bon, bon, jeune fille, [8] — поступився Брісо з легкою усмішкою. Потім він знову став серйозним і звернувся до мене: — Подумайте самі, капітане Матусевич: як я подивлюся в очі своїй сестрі, якщо з цією jeune fille щось трапиться? Як я зможу сказати їй, що її дочка, яку вона вже поховала, все-таки залишилася живою, але потім знову загинула — цього разу остаточно й безповоротно?
7
„Я вже не дитина!“ (фр.).
8
„Гаразд, молода дівчина“ (фр.).
Я не знав, що відповісти. Зате знайшлася з відповіддю Рашель.
— Пане віце-адмірале, — промовила вона офіційно. — Здається, ви забули, де ми знаходимось. Це не Терра-Ґаллія, не Новий Париж і не ваш будинок на Авеню-дез-Етуаль. Ми в космосі, у Сонячній системі, де йде війна за звільнення Землі. Зараз я для вас не племінниця, не дочка вашої сестри, а член екіпажу крейсера „Зоря Свободи“. Екіпажу, що був сформований поспіхом, але вже довів свою боєздатність. Саме з цього ви маєте виходити, ухвалюючи рішення.
Клод Брісо довго мовчав у задумі.
— Справді, Рашель, — сказав він нарешті, — ти вже не дитина… Гаразд, капітане Матусевич, я доповім головному командуванню про вашу… гм… ініціативу.
Відповідь прийшла, коли ми вже наближалися до кордону дром-зони.
— Головний штаб приймає крейсер „Зоря Свободи“ до складу Першого Флоту Визволення, — повідомив Клод Брісо. — Вам наказано прямувати до Сатурна і перейти в розпорядження командування Дев’ятнадцятої ескадри. Корекцію курсу починайте не раніше ніж через десять хвилин після виходу з дром-зони. Доти продовжуйте йти по прямій з п’ятдесятикратним прискоренням. Усе ясно, капітане?
— Так точно, сер!
— І побережіть дівчинку, — уже від себе додав дядько Рашелі. — Щасти вам.
— Дякую… До речі, адмірале. Як називається флот, спрямований до Магаварші?
Клод Брісо із сумнівом подивився на мене, але відповів:
— П’ятий Флот Визволення.
— А скільки їх взагалі?
— Це військова таємниця… а втім, уже ніяка не таємниця. Вісім. — З цими словами він простяг руку до консолі. — Віце-адмірал Брісо зв’язок закінчив.
31
Рівно за десять
Оскільки космос попереду був чистий, Шанкар дозволив собі зняти шолом і сказав:
— Капітане, я пропоную вивести на головний оглядовий екран зображення дром-зони. Якщо мій здогад правильний, скоро там розпочнеться дещо цікаве.
Мені теж так здавалося, тому я без зволікань скористався Шанкаровою порадою. Приблизно через хвилину датчики зареєстрували збурення континууму, а на екрані спалахнули нові червонуваті зірки — спочатку маленькі та тьмяні, мов жаринки, але з кожною секундою вони дедалі яскравішали, аж поки не затьмарили решту зірок на екрані. Відповідно до інформації комп’ютера, що постійно розраховував паралакс усіх найближчих об’єктів, ці рукотворні зорі перебували в районі дром-зони.
— Ми ще надто близько й не бачимо всієї картини, — сказав Шанкар. — Зменшіть зображення.
Я збільшив кут огляду до ста п’ятдесяти градусів і ввімкнув спеціальні фільтри, покликані відсіювати плазмові спалахи за кормою корабля. Тепер екран вміщав усю дром-зону цілком, що перетворилася на величезну червону кулю, виткану з безлічі дрібних іскор.
— Заради Бога! — вражено мовив Сіґурдсон. — Та їх там, мабуть, мільярди.
— Насправді понад сто мільярдів, — уточнив Шанкар. — Якби капітан Матусевич не зменшив чутливість датчиків, ми б побачили суцільний червоний диск.
На підтвердження його слів я на кілька секунд збільшив яскравість і продемонстрував їм цей самий суцільний диск, потім знову повернув на екран виткану з іскор кулю.
— О!!! — нарешті збагнув Лайф. — Таж це світяться канали?!
— Ага, — кивнув я. — Всі до єдиного канали першого та другого роду.
Протягом наступної години ми спостерігали за тим, як зменшуються розміри кулі. Відбувалося це не тому, що ми віддалялися від неї з чимраз більшою швидкістю — бортовий комп’ютер враховував наше зміщення і по ходу змінював масштаб зображення. Просто сама дром-зона під впливом невідомих нам процесів повільно, але невблаганно стискалася.
Коли її розміри зменшилися вдвічі, чорна порожнеча між іскорками зникла, і ми знову побачили суцільний червоний диск.
— Покажіть її на весь екран, — порадив Шанкар.
Так я й зробив. Розміри кулі збільшилися, і між іскорками знову з’явилися порожнини. Втім, існували вони недовго і хвилин за десять зникли назавжди — чи то нашим оптичним приладам вже бракувало роздільної здатності, чи то канали повністю перекрили один одного. Найпевніше, друге.
За даними комп’ютера розміри дром-зони вже складали півмільйона кілометрів у діаметрі і продовжували зменшуватися далі. Показники радарів свідчили, що протягом усього цього часу загороджувальні станції рухалися в радіальному напрямку назустріч один одному, тримаючись на відстані кількох тисяч кілометрів від найближчих каналів-іскор. Поза будь-яким сумнівом, саме від них виходили ті загадкові сили, що змушували канали переміщатися в просторі, а всю дром-зону — стискатися.