Жменя вічності
Шрифт:
— І що ж тепер буде? — запитав я.
— Не знаю, містере Матусевич. Все надто серйозно. До війни загальна чисельність людства перевищувала сімсот мільярдів, а нині, згідно з розвідданими Терри-Ґаллії, нас залишилося трохи більше п’ятдесяти. І вже не має значення, що Чужі не проводили проти людей ґеноциду, що людство просто стало вимирати, відмовляючись розмножуватися в неволі. У будь-якому разі причиною тому були чужинці. Цього не можна ані простити, ані забути. Як би не розгортались подальші події,
— Виходить, війна до переможного кінця? До повного винищення однієї зі сторін?
— Боюся, що саме так.
Аґатіяр знову вивів на екран зображення шостої каюти. Альв Григорій Шелестов досі стояв у кутку навколішки й молився.
— Нещасна істота, — сумно і майже зі співчуттям мовив професор. — Дитина, яку вітри часу закинули в епоху жорстоких та озлоблених підлітків. Їй немає місця ні по цей, ні по той бік барикад. Їй взагалі немає місця в нашому світі…
29
Як ми не квапилися, та все одно спізнились і прибули в систему Псі Козерога вже після відходу звідти ґаллійського флоту. Про недавню присутність кораблів у дром-зоні свідчив слабкий радіоактивний фон, що лишився після роботи численних термоядерних двигунів, та підвищена концентрація гелію навколо каналу першого роду, що вів до праматері всіх людських світів — Землі.
— Останні кораблі пішли звідси зовсім недавно, — сказав я, ознайомившись із результатами комп’ютерного аналізу. — Не більше трьох годин тому. Ми трохи не встигли.
— Дуже дивно, — промовила Рашель, що займала місце спостерігача (вона з власної волі поступилася кріслом другого пілота Сіґурдсону). — Вони ж мали залишити тут резерв. Чи хоча б станцію-госпіталь. Без тилового прикриття ніяк не можна, це суперечить усім правилам ведення війни.
— Є ще одне правило, — зауважив Шанкар, знявши ментошолом. — Не можна атакувати тільки в одному напрямку. Очевидно, біля Псі Козерога перебували лише допоміжні ударні частини. А головні вектори вторгнення проходили через інші системи.
Сіґурдсон стиха присвиснув:
— Якщо та армада була лише допоміжною частиною, то яким же має бути весь флот!
— Дуже великим, — сказав я. — Надзвичайно великим. Судячи з тієї інформації, що є в базі даних корабля, ґаббари перетворили Сонячну систему на справжнісіньку цитадель. Схоже, вони не дуже ладять і зі своїми союзниками.
— Горили паскудні! — прокоментувала Рашель. — Вони ні з ким не можуть жити в мирі. У них збереглася психолоґія та звички кам’яного віку.
— А проте, — зауважив Сіґурдсон, — ґаббари володіють Землею. Виходить, що в союзі Чужих вони найголовніші й найдужчі.
— Вони просто найнахабніші. Що тут ще скажеш — мавпи та й годі.
„Цікаво,“ — подумав я, — „на Террі-Ґаллії
Десь півгодини ми дрейфували у дром-зоні, посилаючи навсібіч позивні, але у відповідь ніхто не озивався.
— Ну то як бути далі? — нарешті спитав я. — Що робити?
— Приєднаймося до наших, — запропонувала Рашель. — У нас бойовий корабель і повністю укомплектований екіпаж. Ми теж можемо воювати.
Я завагався. Загалом це відповідало моїм найпотаємнішим бажанням. Дарма що я був цивільною людиною, мені аж руки свербіли задати Чужим перцю, помститися їм за всі тридцять шість років мого ув’язнення на Магаварші. Той ґлісарський крейсер, знищений нами в системі Зорі Дашкова, не вгамував моєї жаги до помсти, а лише роздражнив мене. Мені хотілося ще, ще і ще…
— Але ж ти…
— Я вже не маленька. Я знаю, що таке смерть. Я бачила, як загинув тато. Чужинці убили мого дідуся. Я хочу поквитатися з ними.
— Голосую за пропозицію юної леді, — вставив своє слово Шанкар. — Нам зовсім не годиться відсиджуватися в тилу, коли наші побратими борються за звільнення людства.
— До Землі! — відгукнувся через інтерком Арчібальд Ортеґа. — Правда ж, учителю?
— Згоден, — пролунав з того ж інтеркома голос Аґатіяра. — Магаварша має зробити свій внесок у звільнення нашої прабатьківщини.
Я повернувся до Сіґурдсона:
— А ви якої думки, Лайфе?
Він ствердно кивнув:
— Земля — моя рідна планета. Я хочу повернутися додому.
Озиратися назад, де сиділи Ріта з Мелісою Ґарібальді, мені не довелося. Майже відразу слідом за Сіґурдсоном обидві жінки хором вигукнули:
— Ми з вами!
30
На відміну від затяжного стрибка перехід першого роду не займає багато часу і триває лише неповні дві хвилини. Після входу нашого корабля в канал гіперпростір за передньою стіною рубки палахкотів лише сто сімнадцять секунд, а відтак згас, і ми знову опинилися в рідному космосі, на відстані сорока семи світлових років від Псі Козерога.
Ми знаходилися на зовнішньому краю Шпори Оріона, майже на периферії Ґалактики, але одночасно — у самому її центрі. На одному з бічних оглядових екранів виднівся маленький яскравий диск жовтого кольору, довкола якого оберталася невидима звідси блакитна планета з лаконічною назвою Земля. Просто Земля, Terra, Earth, Ge, Erde — без будь-яких префіксів і прикметників. Земля сама по собі, планета — прародителька людської раси, звідки чотирнадцять століть тому люди почали розселятися по всій Ґалактиці. І в цьому сенсі вона була для нас центром усього сущого, саме довкола неї обертався весь людський Всесвіт…