Злочинна цивілізація
Шрифт:
Хитаючись від виснаження, Баррент стояв у центрі Арени, гадаючи, чого чекати ще. Нічого не сталося. Та за хвилину з Президентської ложі подали знак, і юрба заревла від захвату.
Ігри завершилися. Баррент вижив.
Втім, ніхто не йшов зі своїх місць. Глядачі хотіли побачити остаточне знищення Баррента, який опинився поза законом.
Раптом юрба святобливо затамувала подих. Швидко обернувшись, Баррент побачив вогненну цятку, що виникла над землею. Вона зростала, розкидаючи довкола струмочки світла й збираючи їх знову докупи. На неї було болюче дивитись.
Баррент пригадав слова Дядечка Інгемара:
— Іноді Найчорніший винагороджує нас, з’являючись у жаскій красі своєї вогненної плоті. Так, Небоже, я удостоївся честі бачити його. Два роки тому він показався на Іграх, а за рік до того…
Цятка перетворилася на червоно-жовту кулю футів із двадцять у діаметрі: вона висіла в повітрі, не торкаючись землі і ростучи далі. На кулі утворилася перетяжка — і верхня її частина стала вугільне чорною. Тепер було дві кулі — сяюча і темна, — з’єднані між собою вузькою перетяжкою. Поки Баррент дивився, темна куля видовжилась у незабутню рогату подобу Найчорнішого.
Баррент побіг, але велетенська чорноголова постать стрибнула, поглинувши його. Баррент опинився всередині згустка сліпучого сяйва з темним куполом над головою. Світло свердлило мозок, і він спробував закричати. А тоді знепритомнів.
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
Баррент повернувся до тями на ліжку в затемненій кімнаті з високою стелею. Над ним стояли двоє чоловіків. Здавалося, що вони сперечаються.
— Ми просто не маємо часу чекати далі, — мовив один чоловік. — Ти не можеш оцінити терміновість справи.
— Лікар сказав, що йому потрібні ще три дні відпочинку, — цей голос належав жінці. Через якусь мить Баррент збагнув, що то говорила Мойра.
— У нього будуть ці три дні.
— А ще йому знадобиться час для навчання.
— Ти казала, що він кмітливий. Навчання не забере багато часу.
— На це можуть піти тижні.
— Викинь це з голови. Корабель сідає через шість днів.
— Ейлане, — мовила Мойра, — ти занадто квапишся. Цього разу ми не встигнемо. До наступного Дня Посадки він підготується набагато краще…
— До того часу ми втратимо контроль над становищем, — мовив чоловік. — Мені шкода, але ми повинні використати Баррента негайно або не використовувати зовсім.
— Для чого використовувати мене? Де я? Хто ви? — спитав Баррент.
Чоловік обернувся до ліжка. В блідому світлі Баррент побачив дуже високого, худорлявого старого з кущуватими вусами.
— Я радий, що ви прокинулися, — мовив він. — Мене звати Свен Ейлан. Я командую другою групою.
— А що таке друга група? — спитав Баррент. — Ви забрали мене з Арени? Ви що, агенти Найчорнішого?
Ейлан усміхнувся:
— Не зовсім агенти. Невдовзі ми все вам пояснимо. Спершу, гадаю, вам не завадить підкріпитись.
Доглядальниця принесла тацю. Поки Баррент їв, Ейлан підсунув стільця й розповів Баррентові про Найчорнішого.
— Наша група, — почав він, — не може похвалитися тим, що стояла у витоків релігії Зла. Мабуть, ця релігія виникла на Омезі стихійно. Але відколи вона сформувалася, ми час від часу користуємося нею. Священики завжди йдуть нам назустріч. Зрештою, ті, хто обожнює Зло, вважають корупцію великим благом. Саме тому в очах омезьких Священиків поява фальшивого Найчорнішого не є блюзнірством. Якраз навпаки, бо у правовірній релігії Зла наголос робиться саме на фальшиві образи, а надто — на великі, вогнисті, разючі подоби, — такі і, як і та, що врятувала вас з Арени.
— Як ви це зробили?
— За допомогою силового поля, — пояснив Ейлан. — Я не фахівець, тому вам краще розпитати про це наших інженерів.
— Навіщо ви врятували мене?
Ейлан поглянув на Мойру і знизав плечима. Мабуть, він почувався незатишно.
— Ми хотіли б запропонувати вам важливу роботу. Але перш ніж я скажу, яку саме, гадаю, вам слід довідатися більше про нашу організацію. Напевне це вас цікавить,
— Надзвичайно, — мовив Баррент. — Ви — щось на кшталт злочинної еліти?
— Ми еліта, — відповів Ейлан, — але не вважаємо себе злочинцями. На Омегу засилають людей двох абсолютно різних штибів. Одні — справжні злочинці: вбивці, розбійники, палії та інші. Саме серед таких людей жили ви. Але є ще люди, яких звинуватили в дисидентстві: в політичній нелояльності, в науковій неортодоксальності, атеїзмі. Вони-то й складають нашу організацію, яку ми для зручності називаємо другого групою. Наскільки ми пригадуємо і здогадуємось, наші злочини полягають головним чином у розбіжності наших поглядів з тими, що панують на Землі. Ми були нонконформістами і, мабуть, загрожували тим, хто тримав у руках владу. Ось тому нас і заслали на Омегу.
— І ви відокремилися від інших засланців?
— Так, неодмінно. Насамперед з тієї причини, що злочинці з першої групи не завжди готові коритися. Ми не можемо направляти їх і не хочемо, щоб вони направляли нас. Та найголовніше, що в нас є робота, яка вимагає таємниці. Ми не маємо уявлення, які пристрої використовуються на сторожових кораблях для спостережень за Омегою. Щоб :зберегти в таємниці нашу справу, ми буквально сховалися під землю. Кімната, в якій ми оце сидимо, знаходиться на глибині двохсот футів під поверхнею. Ніхто нас не бачить. На поверхню виходять лише спеціальні агенти, як от Мойра, котрі відокремлюють політичних в’язнів від решти.
— Ви не відібрали мене, — зауважив Баррент.
— Звісно, ні. Вас звинуватили в убивстві, отже, ви належали до першої групи. Але ваша поведінка була нетипова для першої групи. Ми вважали, що в перспективі зможемо використати вас, тому й допомагали вам час від часу. Але ми повинні були переконатись, що ви нам підходите, перш ніж перевести вас до другої групи. Ваша відмова від звинувачення в убивстві дуже посприяла цьому. Ми також розпитали Ілліарді після того, як ви бачились із ним. Мабуть, немає причин брати під сумнів його свідчення. Але найбільше ви маєте дякувати своїй здатності виживати, яку ще раз потвердили в Ловах і на Іграх. Нам украй потрібні такі люди.