Злочинна цивілізація
Шрифт:
— То яка робота чекає на мене? — спитав Баррент. — Що треба буде виконати?
— Ми хочемо повернутися на Землю.
— Але ж це неможливо.
— Ми так не думаємо. Проблему вивчали дуже ретельно. І гадаємо, що, незважаючи на сторожові кораблі, втекти можна. Напевне ми довідаємося про це через шість днів: саме тоді ми збираємось тікати.
— Краще було б зачекати ще шість місяців, — утрутилася Мойра.
— Ні в якому разі. Така затримка означала б смерть. Кожне суспільство йде до якоїсь мети; а злочинний народ Омеги прагне самознищення. Барренте, здається, ви здивовані. Невже
— Я ніколи не замислювався над злочинним світом Омеги. Зрештою, я був його часткою.
— Це очевидно. Погляньте на державні установи — вони всі зосереджені на легалізації вбивства. Свята — то лише привід для масових убивств. Навіть закон, який регулює кількість убивств, уже втрачає силу. Люди живуть у світі, що межує з хаосом. По суті, хаос уже почався. Безпеки більше не існує. Єдиний спосіб вижити — вбивство. Єдиний спосіб підвищити свій статус — убивство. Єдине певне заняття — вбивство.
Убивати чимбільше і чимшвидше.
— Ви перебільшуєте, — мовила Мойра.
— Не думаю. Я розумію, існує примара деякої сталості омезького суспільства, певний консерватизм, що проступає навіть у вбивствах. Але це ілюзія. Немає сумніву, то всі конаючі суспільства навіюють ілюзію сталості — аж до свого кінця. Що ж, кінець омезького суспільства швидко наближається.
— Як скоро? — спитав Баррент.
— До критичної точки залишилося близько чотирьох місяців, — відповів Ейлан. — Єдиний порятунок — показати населенню новий напрям, дати нову роботу.
— Землю, — мовив Баррент.
— Саме так. Ось чому ми не можемо відкладати втечу.
— Добре, я не все ще зрозумів, але приєднуюся до вас. З радістю візьму участь у будь-якій експедиції.
Ейлан знову якось знітився.
— Мабуть, я не досить ясно висловився, — мовив він. — Ви будете цією експедицією. Ви, і більше нікого… Вибачте, якщо я вас налякав.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Друга група мала одну серйозну ваду: більшість людей, що складали її, вже давно не мали здоров’я і сили. Звісно, були серед них і молодші, але вони немало стикалися з насильством і були цілком безпорадні. Перебуваючи в безпеці підземного сховища, вони здебільшого ніколи не стріляли з променевика, ніколи не тікали, рятуючи своє життя, ніколи не потрапляли у безвихідь, як це було з Баррентом. Вони були сміливі, але недосвідчені. Вони залюбки полетіли б на Землю, але в них майже не було шансів на успіх.
— І ви гадаєте, що в мене цей шанс буде? — спитав Баррент.
— Гадаю, так. Ви молодий і дужий, досить розумний і надзвичайно винахідливий. У вас надзвичайно високий коефіцієнт живучості. Якщо хтось і може здійснити задумане, то це ви.
— Чому лиш одна людина?
— Немає сенсу посилати групу. Зросте можливість викриття. А посилаючи одну людину, ми досягаємо максимуму безпеки. Якщо вам пощастить, ми одержимо неоціненні відомості про природу ворога. В разі нещастя, якщо вас упіймають, вашу спробу вважатимуть радше вчинком одинака, ніж якоїсь групи. А ми й після цього зможемо підняти загальне повстання на Омезі.
— Як я повернуся на Землю? — спитав Баррент. — У вас десь є схований корабель?
— На жаль, ні. Ми плануємо відправити вас на борту наступного тюремного корабля.
— ~ Це неможливо.
— Не зовсім. Ми вивчали посадки. Процедура завжди однакова. В’язні виходять з корабля у супроводі охорони. Поки вони шикуються на майдані, корабель ніхто не боронить, хоча довкола й виставлено негустий кордон чатових. Щоб ви змогли пробратися на борт, ми відвернем увагу варти, вчинивши бійку.
— Навіть, якщо я проберуся на корабель, мене зловлять, щойно охорона повернеться на борт.
— Цього не повинно статися, — заспокоїв його Ейлан. — Тюремний корабель є велетенською спорудою і має чимало закутків, де можна сховатись. Вам допоможе ще й те, що все те буде несподіваним. Певне, це буде перша впродовж усієї історії Омеги спроба втечі.
— А коли корабель дістанеться до Землі?
— Ви переодягнетесь членом екіпажу. Пам’ятайте, що вам сприятиме неминуча неповороткість величезного бюрократичного апарату.
— Сподіваюсь, так, — мовив Баррент. — Припустімо, я добрався до Землі й отримав потрібні відомості. Як відіслати їх вам?
— З наступним тюремним кораблем. Ми захопимо його.
Баррент заклопотано потер чоло.
— Чому ви думаєте, що моя експедиція або ваше повстання матимуть успіх у боротьбі проти такої могутньої організації, як Земля?
— Ми повинні ризикувати. А далі — перемога чи загибель у кривавій бойні разом з усією Омегою, Згоден, що сила не на нашому боці, але вибору в нас немає — мусимо боротись або згинути, навіть не почавши боротися.
Мойра кивнула головою, погоджуючись із цією думкою.
— Втім, становище може бути не таким уже й безнадійним. Судячи з усього, Землею править репресивний уряд. А тому там повинні бути підпільні групи опору. Може, вам удасться встановити з ними зв’язок. Повстання і тут, і на Землі змусить-таки уряд замислитись.
— Можливо, — погодився Баррент.
— Слід сподіватися на краще. Так ви з нами?
— Звичайно. Ліпше вже померти на Землі, ніж на Омезі.
— Тюремний корабель сідає через шість днів. Упродовж цього часу ми дамо вам усі відомості про Землю, які є в нас. Частково вони грунтуються на поновленні пам’яті, частково скреновані мутантами, частково отримані за допомогою логічної добудови. Більше в нас нічого немає, але я думаю, що вони загалом вірно відбивають сучасні земні умови.
— Коли ми почнемо?
— Негайно.
Баррента коротко познайомили з рельєфом Землі, кліматом і головними населеними центрами. Потім його відіслали до полковника Брея, колишнього співробітника Космічного Бюро. Брей говорив з ним про можливий військовий потенціал Землі, наскільки про нього можна було судити з кількості сторожових кораблів над Омегою і очевидного рівня наукового розвитку. Він зробив припущення щодо розміру земних збройних сил, їхнього поділу на морські, наземні й космічні групи, а також щодо рівня ефективності цих сил. Його помічник, каштан Карелл, прочитав лекцію про спеціальні види зброї і її доступність для населення Землі. Інший помічник, лейтенант Дауд, розповів про прилади стеження, їхнє можливе розташування і те, як уникнути їх.