Зона покриття
Шрифт:
— Схоже на план, — сказала Аліса, і після цього вони знову рушили, користуючись тротуаром, поки були в місті і поки він був під ногами.
На околицях Ендовера із розбитої вітрини супермаркету «Ай-Джі-Ей» вийшов чоловік із парою ліхтариків, прив'язаних на кшталт збруї — біля скроні по обидва боки. Він привітно помахав рукою і попрямував до них, оминаючи безладно покидані магазинні візки й на ходу вкидаючи консерви у сумку, схожу на сумку листоноші. Біля перевернутого на бік пікапа він зупинився, представився як пан Роско Гендт з
— Кордон Нью-Гемпширу закритий. Менш ніж півгодини тому зустрів кількох людей, яких завернули назад. Вони сказали, що поліція намагається відрізнити таких людей, як ми, від психів, але робить це не надто охоче.
— Ті двоє бачили все на власні очі? — запитав Том.
Роско Гендт подивився на Тома, ніби на божевільного.
— Треба довіряти словам інших людей, чоловіче, — відрізав він. — Тобто ти ж не можеш зателефонувати комусь і попросити підтвердження, чи не так? — Він замовк. — У Салемі та Нашуа спалюють трупи, ось що мені сказали ті люди. Смердить, наче смажать свиню. Про це вони мені теж сказали. Я зібрав групу з п'яти чоловік, поведу їх на захід. Ми хочемо пройти кілька миль до сходу сонця. Шлях на захід вільний.
— Невже про це теж ходять чутки? — запитав Клай.
Гендт подивився на нього з легким презирством.
— Так, про це говорять. А мудрій голові досить і двох слів, бувало, казала моя мати. Якщо ви справді збираєтеся йти на північ, вам обов'язково треба потрапити до кордону серед ночі. Психи не виходять після настання темряви.
— Знаємо, — промовив Том.
Чоловік із прикріпленими ліхтариками проігнорував слова Тома і продовжував розмову з Клаєм, бо саме його визначив як лідера трійці.
— І у них немає ліхтариків. Водіть ліхтариками туди-сюди. Розмовляйте. Кричіть. Цього вони так само не роблять. Сумніваюся, що вас пропустять через кордон, але якщо пощастить, то хоча б не застрелять.
— Вони стають розумнішими, — сказала Аліса. — Ви ж знаєте це, пане Гендт?
Гендт пирхнув.
— Вони ходять пачками і більше не вбивають одне одного. Не знаю, чи це робить їх розумнішими, чи ні. Але вони досі вбивають нас, ось що я знаю.
Мабуть, Гендт побачив сумнів на обличчі Клая, бо посміхнувся. І ліхтарики перетворили цю посмішку на неприємну гримасу.
— Сьогодні вранці я бачив, як вони впіймали якусь жінку, — сказав він. — На власні очі, вірите?
Клай кивнув.
— Вірю.
— Здається, я знаю, чому вона опинилася на вулиці. Це було у Топсфілді, приблизно за десять миль на схід звідси. Я і мої люди, ми були у Мотелі-6. Вона йшла тим шляхом. Навіть не йшла. Поспішала. Майже бігла. Озираючись через плече. Я побачив її, бо не міг заснути. — Він похитав головою. — Звикати спати вдень — це западло.
Клай хотів було сказати Гендтові, що їм усім доведеться звикати до цього, але передумав. Бо побачив, що Аліса знову тримає свій талісман. Він не хотів, аби Аліса це чула, і водночас розумів, що не в змозі приховати це від неї. Частково тому, що ця інформація була необхідна для виживання (він був майже переконаний, що, на відміну від чуток про кордон штату Нью-Гемпшир, ця інформація достовірна), частково тому, що деякий час світ кишітиме такими історіями. І якщо почути значну кількість таких історій, то за допомогою деяких із них можна створити певну схему.
—
Роско Гендт на незгинних ногах, ніби олов'яний солдатик, попрямував до них, а його сумка листоноші хиталася туди-сюди. Мобілоїди так не ходили, але знаючи, що він хоче передати, його співрозмовники закивали головами.
— І вона... — Спершись на перевернуту вантажівку, він якусь мить тер обличчя руками. — Я хочу, щоб ви зрозуміли ось що, гаразд? Не дозволяйте себе одурити: не вводьте себе в оману, вважаючи, що вони стають нормальними тільки тому, що час від часу одному-двом із них щастить натиснути на потрібні кнопки у стереосистемі й запустити диск...
— Ви це бачили? — запитав Том. — Чули на власні вуха?
— Еге ж, двічі. Я бачив ще одного чоловіка, котрий ішов, розмахуючи цією штукою так сильно, що вона аж підлітала, але дійсно, вона грала. Тож їм подобається музика, і, авжеж, якісь шарики у них там, може, й справді починають крутитися, але саме через це вам і слід бути обережними, розумієте?
— Що сталося з жінкою? — спитала Аліса. — 3 тією, яку впіймали?
— Вона спробувала поводитися, як вони, — відповів Гендт. — І я подумав — стоячи біля вікна номера, який зайняв, — подумав: «Так, давай, дівчинко, може, у тебе є шанс, якщо ти трохи протримаєшся, а потім відірвешся від них і кудись сховаєшся». Бо їм не подобається заходити всередину будинків, ви це помітили?
Клай, Том і Аліса похитали головами.
Чоловік кивнув.
— Вони все-таки заходять, я сам бачив, але їм це не до вподоби.
— Як вони здогадалися, що вона не така, як вони? — знову спитала Аліса.
— Точно не знаю. Можливо, інтуїтивно відчули.
— Чи думки її прочитали, — вставив Том.
— Або не змогли прочитати, — виправила Аліса.
— Мені нічого про це не відомо, — сказав Гендт, — але я знаю, що вони розірвали її просто на вулиці. Тобто в буквальному сенсі розірвали на шматки.
— А коли це сталося? — спитав Клай. Він побачив, що Аліса ледь не зомліла, і обійняв її.
— О дев'ятій сьогодні вранці. У Топсфілді. Тож, якщо ви побачите їх компанію, що бреде дорогою з жовтої цегли [26] зі стереосистемою, з якої лунає «Чому ми не можемо бути друзями»... — він похмуро споглядав їх у світлі ліхтариків, прикріплених по боках його голови, — то я на вашому місці не біг би і не кричав кемо сабе [27] , от і все. — Він зробив паузу. — І на північ би теж не йшов. Навіть якщо вас не застрелять, ви просто змарнуєте час.
[26]
Дорога з жовтої цегли — шлях до Смарагдового міста у романі Френка Баума «Чарівник країни Оз».
[27]
Кемо сабе — прізвисько персонажа серіалу «Самотній рейнджер», до якого так звертається індіанець Тонто. Мовою племені Тонто ці слова означають «Вірний друг».