Зозулята зими

Владмирова Тала

Відчула я цих двох водночас. Невже доля забула свою

усмішку-оскал?! О, в меню ще й вибір передбачено! Ку-ул, так?!

Лише потім збагнула: втрачаю пильність – темноволосе дівчисько вийшло з-за рогу на мить раніше, ніж інша страва. Стишило ходу, глянуло мимохідь на мене зі співчуттям. Із щирим співчуттям? Оо! Ну, не йо-ма-йо? Докотилася! Мені вже співчувають!

Що ж, сама винна, самаритянко юна. І ковтати тобі за кілька днів пігулки від застуди! Нема чого без шалика теплого, енджел пуссі, тинятися вулицями зимового міста в таку стужу. І взагалі, якого швендяти майже безлюдними вулицями першого січня ще й співчувати тим, хто зодягнений значно краще і має нагальну потребу для таких подорожей? Але ти у нас, голубонько, десертик, тож трохи зачекай.