Зворотний бік світла
Шрифт:
Отак воно і повелося від тих часів і уже п’ятнадцять літ триває. Вітра — Верховна Жриця в поляниць, новий жертовник збудували в печері Білого Гайворона, а жертви на жертовнику для Великої Матері — то трави, напої та наїдки з них. Велика Матір подала їй знак, і Вітра підкоряється наказам Матері. Від того часу багато води спливло, але перемог та поразок від зміни пожертви для Великої Матері не стало менше. Це означає, що Великій Матері Верховна Жриця догодила.
Коли вони попрощалися з Верховною Жрицею, бо та поспішала на Вечірню Молитву до Великої Матері, а Мальва пообіцяла час від часу навідувати бабусю, прийшов час
— Не парся, Птахо, круто! Я відразу все зрозуміла — твій почерк.
Птаха вже потроху стала звикати до незвичної мови Мальви. Але до чого тут паритися, не перепитала, те слово могло мати у Світі Єдиного Бога не одне значення.
Птаха піднесла до уст ключа-варгана і заграла…
14. Зворотний бік світла
Птаха з Мальвою стояли на Магурі в Карпатах. Сонце йшло на спочинок.
Мальва підняла перед собою праву руку. Промені сонця робили її яскраво-червоною, здавалося, що воно просвічує її наскрізь. Сила світила була красивою і бентежила.
— Я, здається, дещо зрозуміла щойно, Птахо! Зрозуміла, що означає отой ваш вислів — зворотний бік світла.
Долоня дівчини й далі залишалася такою ж яскравою. Птаха й собі виставила руку. Її тендітна рука майже втонула в дужих сонячних променях.
— Диви, Птахо, в тебе ще краще виходить, бо рука тендітніша. Ух, наче горить, та не пече. Лоскоче і пестить. А, бачиш, зворотний бік світла також теплий, Птахо.
— Що? Зворотний бік?
— Ага! Світло завжди світло, з якого боку до нього не придивляйся.
— Світло? Не все так просто, дівчино. У світлі дуже важливо не загубитися, не втратити себе.
— Не втратити себе, — мов мантру, повторила Мальва. — А чому не просто? Може то ми самі для себе все ускладнюємо? Ось ти, наприклад, Птахо. Навіть у помсті прагнеш бути не як усі, твій зворотний бік так само світлий, так?
Дівчина дивилася на Сонце. Безсмертна мовчала.
— А знаєш, Птахо, що мене мучить уже давно?
— Що, Мальво?
— Чи має темрява зворотний бік і який він у неї?
Птаха, на диво, майже відразу відповіла, наче й не здивувалася запитанню. Вона чекала цього? Ні — не так. Вона знала, з першого дня, що так буде, бо так правильно:
— Ти справді хочеш знати?
Мальва ствердно і серйозно закивала. Птаха опустила свою руку вниз, чарівне видиво палаючої руки зникло. Жінка повернула голову до дівчини.
— Ти — хороша учениця, Мальво. Але ти лише на початку дороги. За це я тобі по-доброму трішки заздрю. Світобудова, створена Творцем, велична, і її доведеться вивчати довго та наполегливо. Починати завжди цікаво. Стільки шляхів перед тобою! — Птаха взяла долоні Мальви у свої, зазираючи пильно в очі дівчини. — Я знала, що ти запитаєш про зворотний бік темряви. І тому… Зараз спустишся в долину стежиною, якою ми сюди піднімалися. Там тебе чекатиме батько. Він має першочергове право бути твоїм Учителем. Зі мною ти вже познайомилася, зі світлим боком трішки також. Тепер час познайомитися з темним, зі світом твого батька. Те непорозуміння, що виникло між мною та Стрибогом, то тільки
Мальва вже давно все обміркувала. Ще на могилі матері. Вона відчувала і знала, як мати любила її батька. Якби він був настільки темним та поганим, чи могли б його так віддано любити дві прекрасні жінки: її мати та Птаха? Перша віддала життя, щоб мати від нього дитину, друга заледве не поплатилася своїм, щоб врятувати ту дитину. Вона має дізнатися, який він той Стриб насправді.
Заговорила:
— Стриб-батько та Стрибог — темний Бог. Кого у ньому більше? Останній мене не цікавить, Птахо. Мене цікавить тільки мій батько. Я хочу зрозуміти, чому він таке вчинив з мамою, потім з тобою. Але як я про це дізнаюся, коли сидітиму склавши руки? Ти правильно вчинила, Птахо, дозволивши мені. Як і все, що ти робиш, — завжди ідеально правильно, Птахо. Ти заступаєшся за того, хто ледве тебе не вбив. Благородно, але… Може, інколи аж занадто, Магурочко!
Птаха сумно зітхнула. Чи правильно вчинила? Могла ж відмовити Марі категорично. Бо чи готова Мальва зустрітися з темним боком ніс до носа? Ще так багато вона має дізнатися, зрозуміти, отримати та віддати. Промовчала, натомість вийняла з кишені дримбу, простягнула її дівчині:
— Птахо! Я ж її залишила в Яровороті. Ти прихопила її, бо знала, що…
— Не знала, передбачала. Ти вже відаєш, як за допомогою ключа переміститися в Яроворот, коли стане нагальна потреба.
Мальва ще раз пригорнулася до Птахи. Одна її половинка казала, що, може, не варто кудись йти, зараз і тут їй так добре. Але ті роздуми порушила Птаха:
— Йди, мала, поки я не почала тебе відмовляти! На тому боці тебе вже зачекалися. Ми ще зустрінемося, обов’язково. Хай оберігає тебе коло Свароже в твоїх пошуках та мандрах.
Мальва неквапом пішла стежкою, не озиралася, бо знала, що може не втриматися і, побачивши німий докір чи сумніви в погляді Учительки, залишитися. А Птаха сумно дивилася вслід Учениці, сльози наверталися на очі.
— Вона повернеться, вона обов’язково повернеться, — шепотіла, вже не стримуючи сліз. — І чому я на це погодилася, Маронько? Хоч додому не вертай, свої не зрозуміють.
Мальва пішла. Внизу її чекав батько. Темний бог Стрибог, сонячний Стриб, син Мора та Мари. Останнє переконало Птаху найдужче. Стрибог мав не тільки жорстокого батька, він мав і справедливу матір.
Сонце йшло спати, прощаючись зі своєю донькою. На тому боці його не буває. Птаха встала на коліна, підняла руку до неба у молитві та прошепотіла:
— О, Свароже, хай той зворотний бік темряви виявиться для неї не таким темним, як я думаю! Бережи дітей своїх, Мальву та Стриба, великий Свароже! Хай твій вогонь буде з ними, у них, хай твоє світло не загубиться в мороці.
А потім вона сиділа на камені і дивилася на гори, які накривав лагідно вечір. Обличчям текли сльози, вона навіть не пробувала витирати їх руками — навіщо, крім гір та Сварога, зараз цього ніхто не бачить. Рідко вона дозволяла собі цю слабкість смертних. Лишень тричі в житті — коли втратила батьків і не була тоді ще безсмертною, коли дізналася вперше про зради Стриба і ось тепер. Згадалися слова Мальви, Учениця дечого і її навчила: «Той, хто плаче, — не завжди слабкий, просто надто довго він був сильним».