100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки

Андрухович Юрий Игоревич

Тому краще варто ризикнути порушити свої надто прагматичні настанови і, крикнувши: «Виявляється, вона є — любов після політики!», поставити себе у систему новітніх виборів

і випробувань. А щодо демографічної мобілізації — то хай і вона народиться з кохання, а не з політичної доцільності. Може, не треба творити модерну націю з ідеології — може, варто створити мільйонів п’ять сімей з любові, а вже ті сім’ї, створені з любові, народять націю з любові?!

Адже ми українці — і в нас без пристрасті ніщо неможливе. Навіть у звичайному побуті, там, де німець, крім мовчазного сопіння, нічого не проявить, українець знайде місце пристрасті. Може, вже час оголосити пристрасть нашою природною монополією, може, з нашої пристрасті час видобувати електроенергію? У нас навіть безчасся пристрасне. Чорти навіть пекло у нас не розмістять — бо ми вже — пекло. Чому нас оминають системні інвестори? Та тому, що в їх бізнес-планах не враховується наша пристрасть.

Це феодал Єльцин міг сказати: «Беріть суверенітету, скільки візьмете!» Український націонал-демократ може сказати лише: «Беріть, скільки зумієте, любові!» От скільки взяли — стільки й народили. І де взяли — там і народили. Шанси на це є, бо, що точно змінюється в суспільстві, то це рівень озвірину — гидкий спадок радянщини й пострадянських часів, що знецінив почуття солідарності та зжер людські душі. Нині ці душі оговтуються — і дедалі частіше зустрічаються люди, здатні дарувати своє тепло іншим.

От іде вулицею пара — «біс в ребро» і «ягодка опять» — і веде за ручки малятко, а ти підсвідомо розумієш — це їх дитя, це не внуча, і посміхаєшся так, ніби то твоє дитя. Чи навіть то маленький ти сам, а вони — придивися — твої батьки.

І розумієш — це не політика. Це після політики. Це над політикою. І це ніколи не під політикою. Бо любов — це завжди можливість, на відміну від неможливості політики.