11/22/63
Шрифт:
Коли закінчився останній спазм, я дістав з паперового пакета гігантську пляшку каопектату і зробив три довгих ковтки. Шлунок у мені підстрибнув. Я силою загнав його на місце. Упевнившись, що перша доза не збирається вирватися назад, я потягнув ще, відригнув і неспішно закрутив корок пляшки. На стіні ліворуч від мене хтось нарисував пеніс з тестикулами. Текстикули були розпанахані і з них ринула кров. Під цим чарівливим зображенням художник написав: ГЕНРІ КАСТОНГЕЙ НАСТУПНОГО РАЗУ ЯК ВИЇБЕШ МОЮ ДРУЖИНУ ОСЬ ЩО ОТРИМАЄШ.
Я заплющив очі і, щойно це зробивши, побачив того наляканого клієнта, котрий спостерігав мій спринтерський ривок до туалету. А чи він клієнт? На столі в нього не було нічого; він просто там сидів. З заплющеними очима я ясно побачив його обличчя. Я знав його, це обличчя.
Коли я повернувся до бару, Конвея Твітті вже змінив Ферлін Гаскі [227] , а Безпідтяжко зник. Я підійшов до бармена і запитав:
— Тут сидів парубок, коли я до вас увійшов. Хто він такий?
227
Ferlin Husky (1925–2011) — один з піонерів кантрі музики, співак і актор-комік.
Той відволікся від свого кросворда.
— Я нікого не бачив.
Я дістав портмоне, витяг п’ятірку і поклав поряд на підкладку під пивний кухоль з логотипом «Наррагансет» [228] .
— Ім’я.
Він провів короткий мовчазний діалог сам із собою, кинув погляд на банку для чайових, що стояла поряд з банкою маринованих яєць, не побачив усередині нічого, крім одинокого дайма, і зробив жест, за яким моя п’ятірка зникла.
— Там сидів Білл Теркотт.
228
«Narragansett» — найбільша свого часу пивна компанія Нової Англії, що існувала у 1890–1981 рр.; цей бренд пива знову було відновлено 2005 р.
Це ім’я мені нічого не говорило. Порожній стіл також міг нічого не означати, проте з іншого боку…
Я поклав на шинквас брата-близнюка Чесного Ейбі [229] .
— Він зайшов сюди, бо назирав за мною?
Якщо прозвучить відповідь «так», це означатиме, що він за мною стежив. І, можливо, не тільки сьогодні. Але навіщо?
Бармен посунув банкноту від себе.
— Все, що я знаю, — це те, що він зазвичай заходить сюди хильнути пива, і то побільше.
229
Президент Ейбрегем Лінкольн зображений на 5-доларовій банкноті.
— То чому він пішов геть, так його й не пивши?
— Може, зазирнув до свого гаманця і не побачив там нічого, окрім своєї більботечної картки. Я що вам, схожий на Брайді Мерфі [230] ? А зараз, коли ви вже насмерділи в моєму туалеті, чому б вам або щось не замовити, або не піти собі геть?
— Там добряче смерділо ще до того, як я туди завітав, друже мій.
Не така вже й ефектна прощальна фраза, але це було найкраще, на що я спромігся за тих обставин. Я вийшов і зупинився на хіднику, видивляючись Теркотта. Його ніде не видно було й сліду, натомість у вітрині своєї аптеки стовбичив Норберт Кін, руки складені за спиною, дивиться на мене. Усмішки на нім не було.
230
Bridey Murphy — ім’я ірландської жінки ХІХ ст, котра нібито перевтілилася у ХХ столітті в американку Вірджинію Тайг, яка у 1952 році під гіпнозом на сеансі регресивної терапії розповіла психотерапевту про своє минуле життя, той написав про це книгу, а в 1956 році за нею було знято фільм; мода на Брайді Мерфі віддзеркалена у поп-піснях, телесеріалах і танцях того часу.
О п’ятій двадцять того вечора я припаркував «Санлайнер» на стоянці поблизу Баптистської церкви на Вітчем-стрит. Він потрапив до гарної компанії, судячи з дошки оголошень, рівно о 17:00 в цій церкві почалася зустріч АА. В багажнику мого «Форда» лежало все добро, яке я назбирав за сім тижнів життя в цьому, як я звик його називати, Химерному містечку. Все найважливіше лежало в портфелі «Лорд Бакстон», який мені дав Ел: його записи, мої записи та гроші, що ще залишились. Слава Богу, більшість їх я тримав у готівковій формі.
На сидінні поряд зі мною стояла паперова торба з пляшкою каопектату — вже на три чверті спустошеною — і підтримуючими трусами. На щастя, я вже не думав, що вони мені придадуться в нагоді. Шлунок і кишечник, схоже, заспокоїлися, і тремтіння також полишило мої руки. У бардачку, поверх мого «спеціального поліцейського» 38-го калібру лежало кілька батончиків «Пейдей» [231] . Ці речі я також поклав до паперової торби. Пізніше, коли я вже займу позицію в садибі № 202 по Ваймор-лейн між гаражем і живоплотом, я заряджу револьвер і засуну його собі за пояс. Як якийсь дешевий бандюга з тих фільмів категорії «Б», що їх крутять у «Стренді».
231
«Payday» — батончики, що випускаються з 1932 року: зовні солоний арахіс, всередині карамельна начинка.
У бардачку лежала ще одна річ: номер «Телегіда» з Фредом Естером і Беррі Чейз на обкладинці [232] . Вже, мабуть, удесяте, після того, як я купив цей журнал з ятки на верхній Мейн-стрит, я розгорнув його на п’ятничній програмі.
20:00. Канал 2: «Нові пригоди Еллері Квіна», в ролях Джордж Нейдер та Лес Тремейн. «Така багата, така гарна, така мертва», підступний біржовий брокер (Віт Біссел) спокушає багату спадкоємицю (Ева Ґабор), тим часом Еллері зі своїм батьком проводять розслідування [233] .
232
Fred Astaire (Фредерик Австерліц, 1899–1987) — танцівник, хореограф, співак, актор, велика зірка Голлівуду; Barrie Chase (нар. 1933 р.) — танцівниця й актриса, партнерка Фреда Естера у 1958 році.
233
George Nader (1921–2002) — актор ліванського походження; Les Tremayne (1913–2003) — актор англійського походження; Whit Bissell (1909–1996) — актор, який знявся в сотнях ролей другого плану; 'Eva G'abor (1919–1995) — актриса і світська пані єврейсько-угорського походження.
Журнал я теж приєднав до інших речей у торбі — взагалі-то просто на удачу, — а вже потім виліз із машини й вирушив у бік Ваймор-лейн. Дорогою мені зустрілися декілька мамунь і татусів, котрі колядували разом зі своїми дітьми, які були надто малими, аби самим утинати «каверзи за ласощі». З багатьох ґанків весело скалилися різьблені гарбузи, я проминув кілька опудал у солом’яних брилях з їх спрямованими на мене безвиразними поглядами.
Я йшов уздовж Ваймор-лейн просто посередині хідника, так, ніби мав повне право на походжання тут. Стрівши татуся, котрий вів за руку крихітну дівчинку в хитливих циганських сережках, маминій яскраво червоній помаді і з великими пластмасовими вушками, що стирчали вгору з її кучерявої перуки, я привітав батька, торкнувшись свого капелюха, і нахилився до дитини, котра теж несла власну паперову торбу.
— Хто ти, любонько?
— Аннетта Фууніджелльо, — відповіла вона. — Вона найгарнішаз Мишкетирів [234] .
— Ти теж гарнюня, — похвалив я її. — Ну, що треба сказати?
Дівчинка подивилася розгублено, і батько, нахилившись, щось шепнув їй на вушко. Вона прояснішала усмішкою:
— Нумо ласощі!
— Правильно, — похвалив я. — Але без каверз сьогодні, згода? — Собі я зарезервував ту, що я її сподівався утнути цим вечором чоловікові з молотком.
234
«Mouseketeers» («Мишкетири, або Клуб Мікі Мауса») — перша телепередача, спонсорована кіностудією Волта Діснея у 1955–1959 рр., у якій ведучі пояснювали малим глядачам моральний сенс колізій в улюблених мультиках; Annette Funicello (нар. 1942 р.) — кіноактриса й співачка, співведуча «Мишкетирів».