20 000 років під кригою
Шрифт:
Щонайперше я розпоров шкуру. Здирати її мені допомагала Бебі. Шкура згодиться для шатра. Придатна вона і для підошов на чоботи. Під шкурою була тоненька, наче шовк, плівка. З неї в Гренландії виготовляють сорочки для дівчат. Згортаючи цю плівку в сувої, я згадав про свою наречену. Буде і їй з чого шити білизну.
Потім почали знімати сало. Воно вкриває спину кашалота десяти-двадцятисантиметровим шаром. Я зрізав його широкими куснями й кидав прямо у воду. Звідти я легко зможу його виловити, коли воно мені буде потрібне. Під салом був кістяний панцир, яким огорнуто тіло кашалота і якого нелегко врубати навіть сокирою. Під панциром міститься червоне м'ясо (м'ясо звичайного кита — чорне). То вже здобич для Бебі. Для
Потім дійшла черга і до голови кашалота. Але перед тим як відкрити заглибини в кістках, де міститься спермацет, необхідно було подбати про бурдюк для жиру. Для бурдюка можна було використати шлунок і кишки кашалота. А добратися до його нутра було не важко. Ворота ж відчинені — паща кашалота роззявлена так, що й возом можна проїхати. Нижня щелепа довга, рівна, наче дошка: з неї вбік стирчать зуби. На щелепі лежить довгий червоний язик. Язик — смачна страва, тільки треба його покраяти, засолити й закоптити. Але всьому своя черга, а зараз треба розбирати кашалота.
В роті кашалота людина може стати на весь зріст. Піднебіння тварини вкрито щетиною. Ніздрі» що зовні утворюють один отвір, з'єднані прямо з легенями. Хрящевидна горлянка веде до м'язів, схожих на каучук. Саме за їхньою допомогою кашалот і реве, коли б'ється або коли буває закоханий.
А чи може амбровий кит кохати? Ще й як! У нього серце завширшки з мої плечі.
З пащі через горлянку до першої черевної порожнини веде отвір, крізь який можна пройти лише нагнувшися. Амбровий кит має чотири шлунки.
Перший з них повний залоз, котрі виділяють сік, яким розм'якшується проковтнута їжа. Доводилося не раз бачити, як кашалот відригує проковтнуту здобич, потім ще раз жує її й знову ковтає. Китолови помічали, як кашалот викидав проковтнуту акулу і тут же знову поглинав її.
В першому шлунку кашалота температура була плюс 58 градусів по Фаренгейту. Шлунок виявився зовсім порожнім. Як видно, кашалот давно ганявся за китом і не мав часу полювати на менших риб.
З першого шлунка до другого веде вузенька щілина, крізь яку можна тільки пролізти.
На дні другого шлунка я знаходив маленькі каракатиці та кістки раніш проковтнутих акул, які не розм'якли ще так, щоб могли пройти в третій шлунок, який безпосередньо зв'язаний з печінкою. (Цей кит не має окремих жовчних міхурів). Третій шлунок найменший з усіх шлунків кашалота. Це справжня машина. Його стіни довкола проросли кістками, між якими, мов між жорнами, перемелюється пожива.
Коли я зазирнув туди, то, признатися, налякався і враз відсахнувся.
Повітря в нутрі кашалота взагалі було не дуже приємним. З цього ж шлунка тягнуло смородом, що нагадував запах неприємних ліків, і я мусив припинити свою мандрівку. Третій шлунок ще працював на повний хід. Велика кількість нервів та жилок ще рухалися, між кістками-жорнами ще обертався якийсь великий незграбний клубок. Коли я повирубував і повитягав через горлянку потвори один за одним шлунки, то в клубку з третього шлунка впізнав величезного восьминога — страховиська морів, яке здатне своїми щупальцями задушити й людину. Та кашалот зміг проковтнути й цього неприступного хижака.
Проковтнути восьминога кашалотові легко, але перетравити набагато важче. Деякі частини тіла восьминога ніякий шлунок не перетравить. А який від нього жахливий сморід! Я не міг працювати далі, поки не наповнив цей тельбушище камінням і не пустив його на дно озера.
Слідом за шлунком я пустив у воду серце й селезінку, як нікому не потрібні. Але нирки кашалота, за формою схожі на гроно винограду, я взяв, бо вони — ласощі. Печінку взяв я також,
Четвертий шлунок кашалота найпросторіший. Стіни його цілком рівні й слизькі. Цей шлунок — цех хімічного розподілу харчів, звідки вода й твердіші речовини йдуть своїми окремими шляхами.
У череві кашалота є ще один продукт. Це амбра. Вона утворюється тільки в шлунку амбрового кита. Амбра — найцінніша сировина для парфюмерії й медикаментів. В Англії за одну унцію амбри платять вісім фунтів стерлінгів. А я знайшов у животі забитого кита кусень у півцентнера. Амбра була загорнута в тонку оболонку й приросла до стін живота. Я думаю, що в череві кашалота амбра утворюється з тих частин величезної каракатиці, які амбровий кит не може перетравити. Ця думка підтверджується тим, що сира амбра має запах, схожий на запах каракатиці. Цей кусок амбри (вартість якого до шести тисяч фунтів стерлінгів) я поклав сушити на скелю. З довгих і товстих кишок я виготував бурдюки для жиру. З жил зробив мотуззя.
Коли нутро кашалота було вичищено, я освітив це величезне склеписте приміщення і визнав, що в ньому справді можна влаштувати житло.
Очистка нутра кашалота зайняла багато годин. (Не кажу — днів, бо тут такого розподілу часу немає).
Поки я порався з кашалотом, великий кит, як звичайно, приплив годувати своє малятко. Чому він не злякався, побачивши, якою роботою я зайнятий, мене не здивувало. Кит погано бачить, ще гірше чує, а органу нюху не має зовсім. Він, певно, й забув про кашалота. Пам'ять у нього дуже коротка — у страшенно великій голові мозку не більше, ніж у вола.
Отож, я цілком спокійно міг наповняти жиром бурдюки, виготовлені з кишок кашалота. Черпав я його із заглибин у черепі, які, здавалося, були бездонними. Коли я випорожнив їх, то через шість годин вони знову наповнилися. Це сталося, певно, тому, що з голови кашалота іде довгий канал по всьому тілі, а жир виділяється в кожному м'язі й стікає до черепа.
З черепа треба було ще вийняти очі. Вони більші, ніж у великого кита, за розміром скидаються на ядро великої гармати. З них у мене будуть такі дві чаші для молока, яких не побачиш і на панському столі. Витягнув я з води обидві щелепи кашалота, бо здогадався, що ними можна скористатись як драбиною з двадцятьма чотирма щаблями, коли я буду вибиратися з щілини, в яку спустився.
Поки я порався, Бебі влаштувала для себе справжнє свято. Вона не злізла з спини кашалота доти, доки не захотіла пити. Тоді вона попливла під скелю до джерельної води, а напившись, повернулася знову. Бебі кашалота вистачило б на цілий рік. Щоправда, мене це не дуже влаштовувало б, бо кашалот уже починав смердіти. Та коли з туші було знято сало і вибраний весь рідкий жир, важкі залишки почали поринати у воду. І, на велике здивування Бебі, м'ясний острів раптом потонув. Проте ведмедиця наїлася вже на цілий місяць. І її вага тепер була щонайменше два центнери. Та й пального в мене тепер було досить. Крім рідкого жиру, я міг витопити ще сала щонайменше сорок тонн. Шкода, що в мене невистачало порожнього посуду, і моє приладдя для витопки жиру було дуже примітивним. Для цього я знайшов на березі яму, з якої, немов жолоб до озера, сходила вузька щілина. В ямі я розпалив багаття з дрібних шматків шкури кашалота й накидав на вогонь великих куснів сала. Поволі багаття розгорілося. О, це було феєричне освітлення! На моє щастя, в п'ятдесятиметровому куполі було де розвіятися диму. Інакше я задушився б. Полум'я шугало аж до стелі, клуби диму вгорі спалахували знову. Розтоплений жир ручаєм стікав на поверхню озера.