Акуляча клiтка (Останнiй дюйм - 2) (на украинском языке)

Джеймс Олдрiдж

Акуляча клiтка

(Останнiй дюйм - 2)

Переклад з англiйської В.Гнатовського

Росiйською мовою вперше надруковано в журналi "Огонек", No 81, 1959 р. Українською - в збiрцi Дж. Олдрiджа "Наодинцi з акулами", Київ, "Молодь", 1960. Передруковується звiдти.

Втратити руку чи ногу - значить мигцем заглянути у вiчi смертi.

Уявiть собi, що рука, на якiй ви носили браслет з годинником, десь перетворюється на порох, а нога з рiдними i звичними жовнами згоряє дотла... Всьому, що залишилося вiд вашого тiла, нестерпно з цим миритись.

Бен Амiно втратив лiву руку - вiд самого лiктя: її зжерла акула. Акула кинулась на нього в далекiй єгипетськiй бухтi Червоного моря, де вiн знiмав пiд водою фiльм для американської кiнокомпанiї, i перетворила Бена у криваве мiсиво. Тiльки дивом пощастило йому вибратися на гребiнь коралового рифу. Але ще бiльше диво учинив його син Девi: на маленькому лiтаку "Остер" вiн долетiв з непритомним, покалiченим батьком до Каїра.

Мало того, що Девi перехвилювався по дорозi до лiкарнi за пораненого батька, - десятирiчний хлопчик пережив немало страшних хвилин, уперше в життi ведучи лiтак.

– Бiдний хлопчина!

Бен, зцiпивши зуби, повторював цi слова, хоч нi разу не вимовив їх уголос в присутностi сина.

Бен був рiзкий та до того ж i не дуже добре розумiв дитину; тiльки в лiкарнi, вже опам'ятавшись, вiн усвiдомив, яку витримку проявив хлопець, щасливо доставивши його до Каїра. А Девi стояв бiля постелi Бена i сердився, що батько примусив його пережити таке випробування.

– Здорово все це в тебе вийшло!
– слабким голосом промовив Бен, поглядаючи на сина з якоюсь несмiливою надiєю.

Девi нiчого не вiдповiв. Бен зрозумiв: нелегко буде зламати перепону, що вiддiляє його вiд сина, i стати вдячливим батьком, який шукає прихильностi своєї дитини, а не тiєю вiдчуженою i дратiвливою людиною, якою звик бачити його Девi.

– Цього разу, - сказав Бен хлопцевi, - я зроблю спецiальну клiтку.

– Яку?
– неприязно перепитав Девi, не показуючи, як вiн ставиться до намiру батька повернутися в Акулячу бухту.

– Звичайно, залiзну!
– як завжди нетерпляче огризнувся Бен.

Але вiн тут-таки постарався це загладити. Йому треба навчитися розмовляти iншим тоном, хоч сорокарiчнiй людинi й нелегко раптом заговорити лагiдно, якщо вона нiколи цього не вмiла.

– Клiтка маленька, така, щоб можна було стати на повний зрiст пiд водою i без будь-якої небезпеки знiмати звiдти акул, - пояснив Бен.
– Ти всерединi, а вони зовнi. Таку клiтку мав на своєму суднi Кусто. Але моя повинна бути значно меншою i легшою: її ж доведеться перевозити невеликим лiтаком.

– А як же ти лiтатимеш з однiєю рукою?
– запитав Девi.

– Менi ж вiдрiзали лiву руку, - вiдповiв Бен.
– А для "Остера" вона не потрiбна. Керувати я можу i правою. Це - найголовнiше...

– Хто ж тобi дозволить лiтати з однiєю рукою?

– Нiхто не знає, - сказав Бен.
– Адже минуло вже вiсiм мiсяцiв. А з лiтаком тодi нiчого не сталося. Звiдки їм знати, що я втратив руку? Наступний медичний огляд тiльки в листопадi, а на той час нас уже давно не буде в Єгиптi. Лiтак я зможу дiстати, навiть коли в мене протез... Нiхто нiчого й не подумає...

Вiн удавав, наче все йде як по маслу, i раптом зрозумiв: Девi, навпаки, старається переконати його, що їм доведеться скрутно.

Девi не хотiв повертатися в Акулячу бухту. Вiн боявся знову побачити, як батько, покалiчений i весь у кровi, пiднiмається з моря. Хлопець не хотiв згадувати, як це страшно тягнути батька в лiтак, запускати машину, пiднiмати її в повiтря, вести по курсу, вiдшукувати аеродром i, нарештi, робити посадку серед величезних повiтряних кораблiв, стараючись не розбитися вщент.

– Цього разу, - запевнив Бен, терпляче переборюючи спробу Девi заховатись у свою шкаралупу, - нещасного випадку бути не може. Обiцяю тобi...

Як можна було це обiцяти? Але що ж йому лишалося робити?

Бен ще й сам не знав, що робитиме. Знiмаючи останнiй раз пiд водою фiльм про акул для компанiї "Комершл фiлм", вiн сподiвався, що на заробленi грошi зможе повезти сина додому i влаштувати його там у пристойну школу чи найняти когось, хто його доглядатиме. Але вiсiм мiсяцiв перебування в лiкарнi, лiкарi i плата за квартиру, поки вiн хворiв, з'їли всi заощадження. У нього не лишилося грошей навiть на проїзд до Нью-Йорка чи Бостона, де йому з хлопцем треба прожити кiлька мiсяцiв, поки знайдеться робота для колишнього льотчика з однiєю рукою, зате без дружини.

– Хочеш поїхати зi мною i подивитись, як роблять клiтку?
– запитав вiн у сина.

– Хочу, - тихо вiдповiв Девi.

– Ну, ходiмо!
– з удаваною бадьорiстю запропонував батько.

* * *

Бен накидав креслення клiтки i умовив мiсцевого коваля з великої авторемонтної майстернi спробувати зробити її. Грек-десятник дав дозвiл (заховавши в кишеню фунт стерлiнгiв), а коваль-египтянин iз своїм помiчником - вiн був молодший за Девi, якому вже сповнилось одинадцять рокiв, - взявся кувати з кутового залiза i смуг м'якої сталi чотири стiнки клiтки.

– Дверi краще зробити вгорi, - сказав коваль, приварюючи стальнi смуги до кутового залiза на промасленiй пiдлозi гаража.

– У водi менi може забракнути сили її вiдчинити, - заперечив Бен, пiднявши над головою свої пiвтори руки i вдаючи, що штовхає ними кришку.

– Але цi дверцята надто великi, бачите, якi вони довгi, - знизав плечима коваль.
– 3 ними нелегко буде впоратись.

– Нiчого, якось дам раду, - наполягав Бен.

Вiн спробував пояснити свiй задум Девi, але син, здавалося, слухав з такою байдужiстю, що Бен замовк i дав можливiсть йому самому дивитись, як iде робота. Бен не раз помiчав, що хлопець дуже спостережливий, але терпiти не може, коли його учать.