Амок
Шрифт:
— А тепер, товариші, зробимо по-іншому. Покладіть свої речі на цього коня й ходімо, як справжні мисливці.
— Ну й здивував же ти того чоловіка! — сказав Тугай сміючись своєму панові. — Мабуть, увесь вік пам'ятатиме і трубитиме на цілий світ.
— Хай трубить. Шкода, що не можна так робити на кожному кроці, — спокійно відповів Декер.
Можливо, читач уже догадався, хто такий був «поважний мінгер ван-Декер, представник солідної фірми ван-Бром і К° в Амстердамі»?
Якщо
Крім того, перед Гейсом і Салулом стояло інше важливе завдання: треба було сховати зброю, захоплену на «Саардамі». А це справа нелегка. Зброї було багато, абикуди не приткнеш. Треба кудись її вивезти, а потім уже заховати. Для цього вони й попрямували в Бантамські ліси, де передбачали зробити основний склад зброї:
І нарешті взагалі така річ, як організація повстання, в першу чергу вимагала надійного зв'язку. А для цього нічого кращого не можна було придумати, як мандрівку представника фірми ван-Бром і К° з нікчемним слугою Тугаєм.
Треба відзначити ще, що Гейс не був головним керівником у цій роботі. Навіть Салул, який відігравав дуже велику роль, не був головним. Головний штаб був у Батавії, потім комітети в містах Бантамі, Сурабайї та інших місцях. Але головні керівники не мали можливості мандрувати; вони були потрібні на місці. Крім того, за ними посилено стежили. Отже, на долю Салула і Гейса випала надзвичайно серйозна і відповідальна робота.
Таким чином, у Бантамських лісах опинилася й друга мисливська експедиція. Але звірі могли бути спокійними: ці мисливці не звертали на них ніякої уваги — вони полювали на інших, небезпечніших звірів.
Через два дні вони проходили за три-чотири кілометри від гори табу, прямуючи далі на південь. І тут натрапили на Нонга, який, переночувавши в долині гейзерів, тинявся, не знаючи, що робити й куди йти.
Несподівано побачивши трьох нових людей і серед них ще й білого, Нонг не знав, що й думати. Але подорожні нітрохи не здивувалися: вони були впевнені, що це один з їх товаришів-повстанців. Хто інший, не беручи до уваги бадувіса, міг тут бути? Та ще
— Швидше веди нас на місце! — сказав Салул Нонгові.
— Куди? — здивувався Нонг.
— Та не бійся, ми свої! — нетерпляче сказав Салул.
— До бадувісів? — спитав Нонг.
— Та годі, досить уже! — сердився Салул. — Хіба ти не бачиш, що нас тільки троє. Навіть якби й вороги були, то так не лізли б.
— Та я нічого не розумію, що ви хочете, — щиро відповів Нонг.
— Молодець, товаришу! — сказав Рейс, плеснувши його по плечу. — Надійний хлопець. Веди!
— Правду кажучи, я й сам трохи заблудився і добре не знаю, куди йти. Здається, в той бік, — Нонг вказав рукою в бік селища.
Наші подорожні виразно перезирнулися.
— Хто ж ти такий! — уже суворо спитав Салул.
— Я — Нонг з дези Бандью.
— Як ти сюди потрапив?
— Прибув з білим туаном на полювання.
— А як прізвище твого туана? — спитав Гейс, згадавши Піпа.
— Не знаю.
— Який він з себе?
— Досить високий, худий, з білявим волоссям.
— Так і є! — скрикнув Гейс. — Це, напевне, той дивак, з яким ми зустрічалися в Батавії. Пам'ятаєш, Салул?
— Пам'ятаю, — усміхнувся той. — А як ти з ним зустрівся? — знову звернувся Салул до Нонга.
— В дорозі. Я йшов світ за очі, прямуючи в цей бік. Мати померла, батько загинув, все господарство пропало. Мені нічого не лишалося, як іти куди-небудь, де…
Тут він глянув на Гейса й замовк.
— Кажи, кажи, не бійся! — заспокоїв його Салул. — Це наша людина.
При цих словах Нонг здивувався ще дужче. Як це може бути? Біла людина — і «наша»!
І Салул, і Гейс догадалися, про що думає Нонг.
— Ну добре, — сказав тоді Салул. — В такому разі ми скажемо тобі, хто ми такі: ми ті, хто веде боротьбу з білими і різними туанами взагалі.
Нонг знову глянув на Гейса спідлоба.
— Особливо з білими туанами, — додав усміхаючись Гейс.
Нонг побачив, що ці люди, здається, добрі, й сказав:
— Я й хотів приєднатися до таких.
Одразу стало ясно, що не вірити Нонгу не можна було.
— Ну, то ходім з нами, — сказав Салул.
— Охоче, — сказав Нонг, — але треба було б якось розрахуватись з моїм туаном, та справа тут така…
І Нонг докладно розповів усю історію.
— Шкода людини, — сказав Гейс задумливо. — Принаймні він не з тих, кого ми можемо вважати ворогами.
— Це правда, — погодився Салул, — і варто подумати, щоб його врятувати. Але спочатку нам треба обміркувати наші справи. Ходімте швидше, там побачимо.
Усі четверо пішли далі і через дві години були вже в таборі інсургентів (повстанців).