Амок
Шрифт:
— Посадити їх у тюрму!
— Усіх? — спитав той.
Ван-Дрон подумав трохи й сказав:
— Поки що всіх. Можливо, ці люди, — він показав на Хаона й носильників, — були у змові. А цих двох, — він показав на Піпа й Нонга, — тримати під особливим наглядом, їх доведеться відправити в Батавію.
За голландським законом навіть до злочинців — голландців і тубільців — ставлення різне. Навіть у тюрмі голландці користуються більшим приміщенням, кращими харчами і взагалі кращими умовами, ніж яванці. Тому Піп і Нонг були посаджені нарізно, а Хаон з товаришами окремо
Через те що злочини Гейса й Салула мали загальнодержавний характер і їх мали розглядати в найвищих установах, в'язнів треба було направити безпосередньо в Батавію.
Але поки йшла, як кажуть, уся тяганина, минуло два тижні, і лише тоді їх направили в Батавію. Там Піп і Нонг знову посиділи тиждень, поки їх викликали на допит.
Спочатку привели Піпа. За столом сидів слідчий у військовій формі. Поруч стояло ще два чоловіки, а збоку були наполовину відчинені двері в сусідній покій.
— Станьте трохи далі, — чомусь сказав слідчий, коли Піп підійшов ближче до стола.
— Ваше прізвище?
— Піп, Ганс Піп.
— Ну, а яке справжнє ваше прізвище? — з натиском сказав слідчий і глянув на Піпа таким поглядом, що той навіть здригнувся.
— Ось уже вдруге я бачу, що мене приймають за когось іншого! — енергійно сказав Піп. — Невже за чиюсь помилку я мушу стільки терпіти?
В цей момент двері сусіднього покою відчинилися ширше, і звідти вийшов молодий яванець у гарному одязі, з гострими рисами обличчя і неприємними бігаючими очицями.
— Пане полковнику! — звернувся він до слідчого. — Це не він. Я його зовсім не знаю.
— Тоді приведіть другого! — наказав полковник.
Увійшов Нонг. Та чоловік цього разу зовсім відкрито подивився на Нонга й сказав:
— А цей навіть нічого спільного не має. У порівнянні з тим це хлопчик.
Присутні глянули один на одного, знизали плечима, трохи порадилися, і тоді слідчий зробив ввічливу міну й сказав:
— Вибачте, мінгер Піп! Ми помилилися. Як голландець, ви зрозумієте, що ми на це пішли заради нашої спільної користі. Вибачте, будь ласка.
Слідчий підвівся, підійшов до Піпа і потиснув йому руку.
— Зрозуміло, ви вільні. Можеш і ти йти собі, — звернувся він до Нонга.
— Дозвольте, пане полковнику, одне запитання! — втрутився тубілець-свідок. — Чи не зустрічали вони там кого-небудь?
Нонг одразу втямив, куди повертає справа, і з дурним виразом обличчя заторохтів:
— Ми були в бадувісів. Такий дивний народ. Сидять у лісі. Ні з ким не мають стосунків…
— Почекай, почекай! — спинив його полковник. — Ми питаємо: чи не бачили ви там схожого на себе голландця? — звернувся він уже безпосередньо до Піпа.
У Нонга застукотіло серце… Зараз Піп мимоволі викаже свого рятівника!..
— Зустрів одного чоловіка, дай боже йому здоров'я! — відповів Піп. — Якби не він, то мене не було б уже на світі.
Усі присутні насторожилися, як собаки.
— Як його звати? — спитав полковник.
— Правду кажучи, не знаю добре, бо зустрічався з ним два чи три рази в дорозі. Разом приїхали на пароплаві. Потім зустрівся на ґанку установи.
— А який він на вигляд?
— Мого віку й зросту. Чорне волосся й чорна маленька борідка.
Полковник пильно подивився на свідка. Той знизав плечима й сказав:
— Принаймні це варто уваги.
— Чи не бачили ви з ним ще яких-небудь людей, крім тамтешнього населення? — знову спитали Піпа.
— З ним було ще чотири чоловіки слуг, які входили в експедицію по відшукуванню земель.
— Ну, а ти що бачив? — звернувся слідчий тоді до Нонга.
— Те саме, бо завжди був разом з туаном, — відповів Нонг.
— Ну, тоді ще раз вибачте! — сказав полковник і попрощався з Піпом.
Хоч Піп ні в чому не був винний, але, опинившись на волі, наче на світ народився. Він не тільки забув про образу, а навіть відчув вдячність за те, що його випустили.
— Ну, дорогий Нонг, тепер ми розрахуємося! Дякую тобі за віддану службу! Будь щасливий!
Він дав Нонгу сто гульденів і щиро попрощався, навіть за руку.
Через кілька днів він уже їхав у Голландію з невиразним почуттям: чи радіти, чи жалкувати, через те, що стільки перетерпів?
А Нонг лишився сам у великому незнайомому місті.
Частина друга
ПЕРШИЙ ПОЧИН
І. СКЕЛІ ЛАСТІВЧИНИХ ГНІЗД
Південний берег Яви. — «Саардам» під командою босого капітана. — Друзі чи вороги? — Обслідування фіорду. — Ввічлива зустріч з англійським дредноутом. — З кораблем через бар'єр. — Під охороною пташок. — Вивантаження зброї. — Загибель Гоно.
Південний берег Яви значно вищий за північний і стрімко спускається в Індійський океан. На всьому своєму протязі близько тисячі кілометрів, вія неприступний, і на ньому немає приморських міст. Лише в одному місці, приблизно посередині, місцевість знижується і там знаходиться невеликий порт Чилачап, до якого навіть прокладено залізницю. Але і порт і залізниця не мають великого значення бо, по-перше, місцевість дуже нездорова, а по-друге, з цього боку на Яву майже не заходять кораблі. Всі зносини з Явою відбуваються з північного берега, а південний упирається в безлюдний Індійський океан, де, крім диких островів, нічого нема. Навіть кораблі з Австралії, яка лежить на південний схід від Яви, підходять до неї з північного боку, в Сурабайю чи Батавію.