Амок
Шрифт:
«Спізнився!» з жалем подумав бідолаха, дивуючись, як це він не почув, що підоспіли жандарми. Оглянувся — і побачив не жандармів, а купку людей, серед яких були і ті, кого він шукав.
— Туан! — крикнув зраділий Нонг, забувши, що Гейс заборонив називати його так.
Але Гейс і Салул не чули його і не бачили. Вони обоє разом кинулись до шпига з криком:
— Гоно? В чому справа?..
Але зрадник нічого не міг відповісти. Сидячи на землі, він опустив голову і мовчав.
Тоді вони глянули на Нонга і так
— Нонг?! Ти?!
— Рятуйтеся! — відказав Нонг. — Недалеко звідси стоїть у засаді загін жандармів, яких привів цей шпиг.
— Гадюка! Зрадник! — крикнув Салул і всадив свій крис між плечі Гоно.
VI. ВТІКАЧІ
Рибальський човен. — Риби в повітрі. — Втікачі. — Бій на морі. — Шквал. — Коли сонце засяяло знову… — А все ж таки поїхали! — Концерт риб. — Знову в біді. — Печера з музикою. — У пляшці. —А вода все прибуває…
Індійський океан іскрився під полуденним сонцем. То сліпив очі, відбиваючи вогняне проміння, то тішив погляд темною синявою. Південно-східний пасат дув якось нерівно, часом зовсім стихав.
Уздовж берега на захід плив рибальський човен під косим парусом. Вітер взагалі був попутний, але час від часу вщухав: тоді парус безпорадно гойдався і човен не рухався.
Це, очевидно, дуже нервувало двох рибалок, що сиділи в човні, бо вони поспішали і разом з тим пильно стежили за берегом. На бортах човна лежав підготовлений невід, але рибалки більше цікавились берегом, ніж своїм неводом.
— Не подобається мені це, — сказав один з них, придивляючись до неба. — Може бути або штиль, або шквал.
— Мабуть, спочатку штиль, а потім шквал, — відповів другий.
І справді, незабаром вітер зовсім стих.
— Нічого не зробиш, доведеться братись за весла, — зітхнули рибалки і нахилилися, щоб узяти їх.
Раптом у повітрі почувся шум, і над головою пролетіла зграя риб. З роззявленими ротами, опущеними хвостами, вони старанно, але незграбно ворушили своїми широкими плавниками, з яких стирчали довгі кістки-голки. Вирячені очі надавали їм смішного, наляканого вигляду, їм справді було чого боятися: рибалки навіть встигли помітити, як ззаду виринула величезна зубата голова хижої риби. Кілька риб не змогли перелетіти і впали в човен.
— От і не треба буде турбуватися, самі налетять у човен, — засміялися рибалки. — Он їх ще скільки!
Навколо човна заблищали в повітрі риби. Деякі опускалися, торкалися поверхні моря і знову підскакували, ніби камінь, пущений по воді. Деякі пролітали значну відстань, метрів п'ятдесят, на висоті двох-трьох метрів [21] . Видно, човен натрапив на ціле стадо таких риб під
Раптом звідкілясь налетіли пташки і почали ловити рибу в повітрі. Тихе море ожило, вчинився шум, гамір.
— Вас ще невистачало! — крикнув один рибалка і замахнувся на пташок веслом. — І нашу частку заберете. А нам так потрібна хоч яка рибина, щоб показати, що ми тут недарма знаходимось.
За кілька хвилин знову стало тихо. Вітер часом починав дути навіть назустріч, з заходу. Тубільці взялися за весла.
— Глянь, чи не вони? — сказав один.
На високому березі з'явилися двоє чоловіків і почали махати банановим листком.
— Вони!
І човен на веслах попрямував до берега. Але підійти до самої землі не міг.
— Не треба! — крикнули з берега. — Ми самі підпливемо.
За хвилину в човен влізли мокрі Гейс і Салул.
— Є зброя? — одразу спитав Салул. — У нас нічого нема.
— Є, є, — заспокоїли рибалки і показали під снастями п'ять гвинтівок і два револьвери.
— Ну, їдьмо далі від берега!
— За вами хтось женеться? — спитав один з рибалок.
— За останні два дні нам нібито вдалося замести слід, але сподіватися на це не можна. Може, й тепер хтось бачив наш човен, а Чилачап недалеко. Можуть поцікавитись, що це за човен.
Четверо людей могли вже пливти швидше. Поїхали навскоси: на захід і разом з тим далі від берега. Дружно налягали на весла. З тривогою озиралися назад, чи не женеться хто. На щастя, все було спокійно. Показалося на горизонті невеличке судно, але скоро з'ясувалося, що це мирний рибальський човен.
Товариші пливли мовчки. Берег поступово зникав. Іноді допомагав вітерець, але він був непевний, ненадійний, а через деякий час і зовсім стих.
Однак у цьому спокої відчувалася напруженість.
— Буде буря! — загомоніли в човні. — Чи варто від'їжджати від берега? Невідомо ще, яке лихо гірше.
З цим усі були згодні і вже попрямували були до берега, як серед тиші почулися далекі звуки — та-та-та-та… Це торохтів мотор. А через деякий час на блискучій поверхні води помітили маленьку цяточку.
— Берися за невід, хай думають, що рибалки! — крикнув один з товаришів.
— Не допоможе, — сказав Рейс. — Моторний човен марно в море не вийде: вони їдуть до нас з певною метою. Треба готуватися до бою.
— Скільки їх там може бути? — старався розглядіти Салул.
— У всякому разі не більше як вісім чоловік, — відповів Гейс.
Катер наближався. Незабаром помітили військових з гвинтівками. Справа була ясна.
— Поставимо човен носом до них, щоб ціль була менша, — наказав Гейс.
— І покладемо спереду жмутом наш невід, — додав Салул.
Катер під'їхав ближче і зупинився. Тепер з'ясувалося, що в ньому було навіть десять чоловік. Становище ставало серйознішим, ніж думали раніше.