Анна Киевская
Шрифт:
Король насилу йшов. Надто багато важких думок роїлося у нього в голові: тридцять два роки тому, на зелені свята 1027 року, його вів сюди батько Роберт, щоб зробити королем по смерті Гуго — Генріхового старшого брата, улюбленця матері Констанс. Генріх ще й тепер відчував на чолі, плечах і руках сліди святого єлею, яким його помазував єпископ Еалюс. Після батькової смерті Генріх мусив довго воювати з Констанс, із братами та баронами, які прагнули вирвати в нього корону. Стільки битв за тридцять один рік королювання…
Генріх стомився й постарів, він прагнув відпочинку,
А тепер він молив Пречисту діву та її Сина дати йому сили витримати цю нескінченну церемонію. Перш ніж зачитати апостольське послання, архієпископ обернувся й сказав Філіппові:
— Бог є творець і володар усього на світі, він єднає нас із собою всесиллям душі нашої через віру, надію та милосердя. Тільки він може дати нам блаженство через зв’язок із неосяжним добром, яким є він сам. Ми завдячуємо Богові нашим захопленням і нашою любов’ю. Філіппе, чи визнаєш ти Отця, Сина й Духа святого як єдиного Бога?
— Так.
— Чи бажаєш ти зберегти католицьку віру своїх батьків і втілювати її у діяннях своїх?
— Так.
— Чи бажаєш ти любити й захищати святу церкву та її служителів?
— Так.
— Чи бажаєш ти правити королівством твоїх батьків і боронити його по справедливості?
— Так.
Слово взяв король Генріх:
— Передусім, сину мій, я раджу вам любити Бога, боятись його й у всьому виконувати його волю; правити церквами Божими й захищати їх від нівечення та зневаги; бути поблажливим до молодших братів і сестер, небожів та інших родичів; шанувати Божих слуг як своїх батька й матір; ставитись до народу як до рідних дітей; примушувати пихатих і лихих ставати на праведну дорогу; бути утішником для вбогих і ченців; не проганяти нікого без вагомої причини із своєї держави й поводитися бездоганно перед Богом і людьми.
Потім хлопчикові принесли його кредо, записане на пергаменті, і він у глибокій тиші прочитав своїм кволим голоском:
«Я, Філіпп, кому з ласки Божої випало стати невдовзі королем Франції, в день свого коронування обіцяю перед Богом і його святими берегти для вас, мої підданці, канонічні привілеї, закон і справедливість, що є моїм обов’язком; з Божою допомогою, скільки стане сил моїх, намагатимуся захищати вас із тим завзяттям, яке король повинен виявляти в своїй державі, заступаючись за кожного єпископа й кожну йому належну церкву; своєю владою ми також видаватимемо для народу, про який нам судилось піклуватися, закони, що відповідатимуть його правам».
Підписавши пергамент, Філіпп віддав його архієпископові, і той теж поставив свій підпис. Архієпископа оточували папський посол Гуго Безансонський, двадцять два єпископи, серед яких були Роже Шалонський і Готьє де Мо — такі вірні, тепер уже вельми постарілі материні друзі,— й ігумени багатьох монастирів. Потім Жерве взяв пасторальний скипетр
— Мені, Жерве, архієпископові Реймському, ласкою Божою й папою Віктором надано повноваження коронувати Філіппа, так само як колись єпископ Ремі дістав від папи Гормізди право коронувати цим жезлом короля Кловіса. Згідно з моїми повноваженнями я, архієпископ Реймський, зі згоди присутнього тут його батька, короля Генріха, проголошую Філіппа королем Франції.
Тоді до Філіппа почали підходити папські посли, архієпископи, єпископи, ігумени й інші поважні особи, які схвалювали це проголошення. Вслід за ними підійшли герцог Аквітанський Гі, син і представник герцога Бургундського Гуго, посланці графів Фландрійського та Анжуйського, відтак графи Рауль де Крепі, Юбер де Вермандуа, Гі де Понтьє, Вільгельм Суассонський, Фільк Ангулемський, Альбер Ла-Маршський, Бернар, Роже, Манассес, Ільдюен і віконт Лімозький. Нарешті рицарі й простолюд, що з’юрмився в соборі, також схвалили це проголошення, тричі крикнувши:
— Ми схвалюємо, ми хочемо, щоб було саме так!
Як і його попередники, Філіпп підписав свою першу постанову, що підтверджувала право на володіння маєтками й землею за церквою святої Марії, Реймським графством, монастирем святого Ремі та за іншими монастирями. За звичаєм, архієпископа було проголошено великим канцлером.
Коли на постанову поставили печатку, почалася церемонія проголошення. Жерве взяв вишиту жуаїзьким золотом подушку, меч Карла Великого й вручив їх королеві. Генріх поцілував головку ефеса і, повернувшись до сина, виголосив ритуальні слова:
— Господь дає тобі своєю волею цей меч і могутність, аби ти захищав ім’я Ісуса Христа від жорстоких ворогів, проганяв поганих християн із Французького королівства й підтримував мир серед своїх підданих.
Обернувшись до пастви, Філіпп обома руками підніс угору меч і помахав ним у повітрі, а потім поклав його на престол, засвідчивши цим, що він — Божий васал. Клерки зняли з нього золоту стрічку, накидку, тогу, розв’язали зав’язки на сорочці й оголили йому плечі та груди. Всі затамували подих, схвильовано дивлячись на кволого хлопчика, на якого зараз мав лягти тягар корони. Ігумен монастиря святого Ремі подав архієпископові святу ампулу й золоту трубочку. З цієї трубочки архієпископ капнув у позолочену срібну чашу краплю єлею; вмочивши в святу олію кінчики пальців, архієпископ позначив хрест на чолі від вуха до вуха, на маківці, на грудях і на суглобах рук нового короля. Паства уклякла й мовчки молилася.
Коли молитва скінчилась, усі підвелися. До служителя підійшли дванадцять перів, і той надяг Філіппові персня, проказуючи:
— Візьми цей перстень, знак святої віри, могутності королівства, примноження сили, за допомогою яких ти зможеш проганяти ворогів, згуртовувати підданих і залучати їх до католицької віри Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
Потім архієпископ узяв з престолу скипетр і вклав його Філіппові в праву руку, а в ліву — берло правосуддя. Філіпп опустився навколішки.