Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
Шрифт:
"Гаразд, починаємо освоюватись!" - вирiшив Риндiн, посмiюючись з самого себе.
Вiн пiдтягнувся до найближчої стiни каюти (чи, вiрнiше, примусив, як здавалося, її повернутися i наблизитися до себе). Тут вiн мiцно схопився за одну з численних шкiряних петель, вроблених в нiй. Його тiло вiд рiзкого руху вдарилося об стiну, - i в цю хвилину академiк Риндiн по заслузi оцiнив передбачливiсть варшавських учених, конструкторiв внутрiшнього обладнання астроплана. Стiни й стеля каюти були оббитi м'яким, пружним матерiалом. Коли б не це, - на боцi Миколи Петровича виник би порядний синець вiд удару об стiну.
Тепер Микола Петрович,
Вiн лежав у повiтрi цiлком вiльно, не роблячи нiяких рухiв i нi на що не опираючись. Лише однiєю рукою вiн тримався за шкiряну петлю в стiнi. Весь мiжпланетний корабель наче спинився в просторi, завмер у цiлковитому спокої, - анi найменшої вiбрацiї, вiдчуття абсолютної нерухомостi!
Микола Петрович уперше весело посмiхнувся; невагомiсть виявлялася страшенно цiкавою! А як там товаришi? Адже вони без команди, без його розпорядження, безумовно, навiть не рушили з мiсць. Ай, вiн зовсiм забув про них, негаразд!
Пульт керування все так само висiв над ним. Не випускаючи шкiряної петлi з лiвої руки, Риндiн потягнувся правою до пульта i включив гучномовний телефон. I зразу ж таки пульт хитнувся i поплив убiк, хоча звичайно насправдi вiдштовхнувся вiд нього сам Микола Петрович. Знову iлюзiя через невагомiсть!
Начальник експедицiї голосно промовив:
– Можна залишити гамаки, товаришi! Все гаразд. Ми - в мiжпланетному просторi!
Роздiл другий,
який обриває, на жаль, розповiдь про
полiт астроплана для того, щоб викласти
читачам змiст iсторичної доповiдi
академiка Риндiна в московському Палацi
Рад i ознайомити їх з причинами i метою
мiжпланетної подорожi радянських вчених
на Венеру.
Перед тим як продовжувати розповiдь, нам доводиться повернутися на кiлька днiв назад - до того iсторичного вечора, коли вiдбувалися знаменнi збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень, якi прикували до себе увагу всього людства.
Цього пам'ятного вечора, рiвно без чвертi вiсiм, потужна московська радiостанцiя передала в ефiр короткий сигнал, якого з нетерпiнням чекала чи не вся земна куля. I хоча радiохвилi принесли до приймачiв лише короткий рiзкий звук гонга, за яким слiдували мелодичнi переливи знайомих цiлому свiтовi срiбних дзвiночкiв, - не було, мабуть, на всiй Землi такої людини, яка, сидячи бiля приймача чи телевiзора, не сказала б собi те ж саме:
– Ще п'ятнадцять хвилин!
По всiх країнах свiту, по всiх мiстах i селах люди з нетерпiнням чекали цього сигналу. Тi, хто був дома, знову й знову старанно настроювали свої приймачi на хвилi московської радiостанцiї. Люди, що проходили по вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися бiля нього i слухати.
Безсумнiвно, найщасливiшими були тi, хто мав можливiсть влитися до безперервного людського потоку, який внесе людину в гiгантський московський Палац Рад i залишить її бiля нумерованого мiсця в одному з сотень концентричних кiл-рядiв найбiльшого в свiтi головного залу Палацу.
Хвилини протiкали нестерпно повiльно. Здавалося, вони розтягались на цiлi години. Уже не було жодного вiльного мiсця в головному залi, вiд стола президiї i до останнiх рядiв, розташованих амфiтеатром. Незвична тиша панувала в залi, хоча тут зiбралося близько ста тисяч чоловiк. Така ж сама тиша, яка панувала i бiля кожного радiоприймача, настроєного на Москву. I ось упали у вiчнiсть останнi секунди. Хвилинна стрiлка на величезному годиннику Палацу Рад вказала на цифру "12". I весь зал, весь радянський народ, все людство, що чекало бiля приймачiв, почули ще один короткий удар гонга. Останнiй сигнал!
Слiдом за тим пробили вiсiм гучних i протяжних ударiв Кремлiвськi куранти. I ще було чутно бiй годинника, а на екранах всiх телевiзорiв вже виникли контури великого залу Палацу.
В напруженiй тишi розтанув останнiй удар курантiв. Нiколи, мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудiння, що долинало з репродукторiв. Ще секунда... двi... три...
– Збори Всесоюзного товариства мiжпланетних сполучень вважаю вiдкритими. Слово має академiк Микола Петрович Риндiн!
Буря овацiй розiрвала тишу. Люди в залi, люди у незчисленних радiоприймачiв i телевiзорiв, люди, яким досi секунди здавалися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескiнченними оплесками висловити своє хвилювання i захоплення.
У цьому шумi оплескiв потонули будь-якi iншi звуки. Люди побачили, як твердими рiшучими кроками на трибуну в центрi залу зiйшла невисока людина, як вона спинилася на трибунi i спокiйно вклонилася, поклавши руки на бар'єр.
Майже водночас з рiзних бокiв спалахнули яскравi прожектори, їх промiння схрестилося на трибунi, залило свiтлом маленький силует людини. I раптово цей силует неймовiрно зрiс, збiльшився, перетворився на велетня, що майже сягав головою склепiння Палацу. Силует трохи вiбрував у повiтрi, вiн складався, здавалось, з якоїсь напiвпрозорої речовини, бо, придивившись, крiзь нього можна було побачити протилежнi ряди амфiтеатру i стiни, неяснi й туманнi. Це було останнє досягнення оптичної технiки: освiтленi промiнням прожекторiв дзеркала на трибунi вiдкидали вгору гiгантський свiтловий силует, рельєфне зображення промовця.
Тепер уже кожен, незалежно од вiдстанi, ясно бачив знайомi риси обличчя академiка Риндiна, збiльшенi до величезних розмiрiв. Ось характерна шапка його сивого волосся, ось енергiйнi, трохи насупленi брови, рiвний прямий нiс, вуса, акуратно пiдстрижена борiдка. Новий вибух оплескiв пронiсся по залу.
Академiк Риндiн пiднiс руку. Вона наче пронизала склепiння залу i зникла за ним. Риндiн закликав до тишi. Цього було досить: за кiлька секунд в залi запанувала така тиша, що можна було почути схвильоване дихання сусiдiв. Академiк зручнiше сперся на бар'єр трибуни.
– Шановнi товаришi, дорогi друзi, - почав вiн свою промову.
– Моя мiсiя сьогоднi не надто складна, i я спробую виконати її якнайшвидше. Менi доведеться стисло й ясно розповiсти вам про те, що ви всi вже неодноразово читали в газетах i журналах, - про мету нашої мiжпланетної подорожi, в яку ми вирушаємо через кiлька днiв. Сьогоднi ми зустрiчаємося з вами востаннє перед розлукою на довгий час.
Коротка, насичена хвилюванням пауза здалася слухачам дуже значною. Незнанi небезпеки i труднощi чекають вiдважних радянських мандрiвникiв у крижаних просторах Всесвiту; перед ними - знайомство з загадковим свiтом нашої далекої срiблястої сусiдки Венерн...