Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)
Шрифт:
– Є iнфрарадiй! Ура, є iнфрарадiй! Ура!
Роздiл десятий,
що описує дослiди з iнфрарадiєм i
небезпечний стан, в якому опинився Вадим
Сокiл, що так i не навчився добре
стрiляти; крiм того, роздiл розповiдає,
як було знайдено ультразолото i як був
викрадений Ван Лун.
Галi Рижко довелося пролежати не двi-три, а цiлих п'ять довгих дiб: червоний опух спадав дуже повiльно, а головне - не стихав гострий бiль. Увечерi в дiвчини пiднiмалася температура, i бiля неї по черзi вартували Риндiн i Ван Лун. Сокiл не виходив з лабораторiї, вкрай зайнятий складними дослiдженнями
Доводиться визнати, що дiвчина багато чого не розумiла в тих розповiдях. Мова йшла про нейтрони i фотони, про альфа-, бета- i гамма-частинки, про одиницi вимiру радiоактивностi, якi називалися кюрi i рентгенами. Мова сучасної фiзичної хiмiї виявлялася надто складною для Галини Рижко, яка звикла була пишатися своїми знаннями.
Та й взагалi, правду сказати, розмови про iнфрарадiй викликали в неї деяку досаду. Адже ж це вiн, знайдений нею в печерi мiнерал, наче щоб вiдомстити, примусив її лежати без руху в той час, як усi учасники експедицiї були зайнятi напруженою працею. А Галi доводилося додержуватися постiльного режиму - не можна було й думати про те, щоб порушити розпорядження Миколи Петровича...
Ван Лун налагодив, нарештi, великий радiопередавач астроплана. I тепер регулярно через кожнi двi години вiн вистукував ключем кiлька разiв одну й ту ж саму радiограму, адресовану далекiй Землi:
– "Говорить "Венера-1", говорить "Венера-1". Слухайте нас, Земля! Вашу радiограму прийняли. У нас усе в порядку. Розшуки ультразолота тривають. Знайдений новий елемент номер сто двадцять - iнфрарадiй. Обмiрковується засiб його доставки на Землю, оскiльки це утруднюється сильною радiоактивнiстю нового елемента. Чекаємо ваших повiдомлень. Палкий привiт рiднiй Землi!"
Це тривало вже кiлька днiв, але сигнали з Венери, очевидно, не доходили до Землi. Вiдповiдi на радiограму не було. Земля все ще наполегливо передавала той самий заклик до експедицiї Риндiна, який вперше прийняв Ван Лун того пам'ятного дня, коли мандрiвники знову зiбралися в каютi пiсля небезпечних пригод Галi i Миколи Петровича. Тим упертiше Ван Лун продовжував передавати свою радiограму Землi: адже Батькiвщина турбувалася за долю аргонавтiв Всесвiту.
Крiм того, перед мандрiвниками постало кiлька нових завдань, у розв'язаннi яких могла допомогти тiльки Земля. Насамперед - як везти назад, на Землю, iнфрарадiй, який за всiма ознаками був дуже небезпечним вантажем. Адже ж нiхто не мiг сказати наперед, як саме буде впливати на новий елемент пiдступне космiчне промiння, крiзь потужний потiк якого доведеться пролiтати мiжпланетному кораблю по дорозi на Землю.
А в тому, що iнфрарадiй надзвичайно небезпечний, - Галя переконалася на власнi очi. Це трапилося наступного ж дня пiсля того, як було встановлено, що знайдений нею мiнерал дiйсно має в собi солi iнфрарадiю.
Дiвчинi дуже трудно було уявити собi, що в сiро-зелених непоказних камiнцях справдi може ховатися ота величезна кiлькiсть енергiї, про яку твердив Сокiл. Як та енергiя може вийти назовнi, привести щось у дiю, дати мiць машинам чи котлам?.. I Галя чесно розповiла про свої сумнiви товаришам, сконфужено потупивши, правда, очi: їй самiй було дещо соромно вiд того, що вона не може уявити собi речей, якi цiлком яснi для решти.
Сокiл усмiхнувся. Вислухавши дiвчину, вiн поглянув на Риндiна i вiдповiв стримано:
– Якщо Микола Петрович дозволить, я проведу малесенький експеримент, який покаже Галi, з чим ми маємо справу. Дозвольте, Миколо Петровичу! Хай Галиночка довiдається, яку величезну мiць їй пощастило вiдкрити в її печерi.
– А що саме ви хочете зробити, Вадиме?
– спитав Риндiн.
– Маленьку активiзацiю мiлiграма солей iнфрарадiю. Адже я казав вам, що менi таки пощастило встановити таку можливiсть. Наштовхнуло мене на думку те, що iнфрарадiй активiзується змiною частот радiоколивань. I я переконався, що альфа-частинки чинять на нього ще бiльший вплив, ще бурхливiший. Якщо ви дозволите, я продемонструю це.
Риндiн погодився. Сокiл принiс з лабораторiї тоненьку пробiрку з слiдами радiю, якою вiн користувався пiд час вивчення iнтенсивностi космiчного промiння. Потiм вiн вiдокремив крихiтний шматочок, крупинку вiд одного iз зеленувато-сiрих камiнцiв, принесених Галею з печери, i поклав її посеред великої грубої дошки з твердої пластмаси, легкої, проте мiцної i щiльної, як той мармур.
– Ван, вам не буде шкода, якщо я трошки зiпсую один з ваших шомполiв, якими ви чистите гвинтiвки?
– звернувся вiн до свого друга.
Дiставши дозвiл вiд зацiкавленого, як i решта, Ван Луна, Сокiл узяв тонкий мiдний шомпол i дiловитим тоном промовив :
– Зараз я активiзую цю маленьку частку солей iнфрарадiю, яка лежить на дошцi. Менi допоможуть слiди радiю, що є в цiй пробiрцi. Уважно дивiться, Галиночко. Це досить рiдкiсне явище,- в усякому разi, його ще нiхто на Землi нiколи не спостерiгав.
Вiн на мить занурив кiнець шомпола до скляної пробiрки i зразу ж таки вийняв його.
– Вважаю, цього буде досить. Iнфрарадiй мусить реагувати дуже активно. Проте - доведеться хвилинку заждати. Я не хочу лишати пробiрку в небезпечному сусiдствi.
Сокiл вiднiс пробiрку назад до лабораторiї. Повернувшись, вiн перенiс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мiнералу до дальньої стiни каюти:
– Так буде безпечнiше!
Потiм Вадим Сергiйович вiдiйшов вiд дошки якнайдалi, скiльки дозволяла довжина шомпола i його витягненої руки.
– Увага, товаришi, починаю!
Вiн простягнув шомпол до бiлої дошки i пiднiс його кiнчик до крупинки мiнералу.
Вражена Галя прикрила заслiпленi очi рукою. На дошцi раптово спалахнуло неймовiрно яскраве свiтло, наче на нiй загорiвся шматок Сонця. Це було яскравiшим вiд вольтової дуги, яскравiшим вiд якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, нiби вiд розтопленого чавуну, поширився по каютi.
– Досить, Вадиме, досить!
– вигукнув Риндiн.
Пролунав сухий трiск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Вiд неї пiдiймалася сiра цiвка диму. Вогнетривка пластмаса починала горiти.
Швидким рухом руки Сокiл вiдсмикнув шомпол. Слiпуче свiтло згасло так само раптово, як i виникло. Здавалося, що в каютi одразу стало темно. Тiльки свiтився розпечений до бiлого кiнчик мiдного шомпола, з якого повiльно падали на пiдлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розiгрiлася, вилучала все такий самий сухий жар.