Біблія /Библия
Шрифт:
29 Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
30 Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
31 Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
32 Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
33 Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
34 То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
35 О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
36 Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
37 Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його*, мов до князя.
38 Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
39 Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
40 То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю - кукіль! І скінчились слова Йовові.
Йов 32
1 Як же ті три мужі вже не відказували Йовові, тим що він себе мав за праведного,
2 Тодї запалав гнївом Еліуй Барахиїленко, з Бузу, з роду Рамового; а запалав гнїв його на Йова за те, що виправдував себе більш, анїж Бога;
3 А на трьох другів його досадував за те, що не знайшли влучної відповідї, а тільки винуватили Йова.
4 Еліуй же ждав, покіль Йов говорив, бо ті були старші його віком.
5 Як же побачив Еліуй, що уста тих трьох мужів не вміли більш відказувати, то й запалав гнївом.
6 От і озвавсь Еліуй Барахиїленко з Бузу так: Я молодий, а ви вже старцї: я боявсь висказувати мою думку.
7 Я собі думав: Нехай говорять днї, і многі лїта навчають мудростї.
8 Але дух у чоловіцї та вдохновеннє від Вседержителя дають йому розум.
9 Не самі ж тільки многолїтні розумні, та й не самі старцї знають правду.
10 От чому я говорю. Тим то вислухайте мене, виповім і я те, що знаю.
11 Ось, я вижидав, що ви казати мете, - вслуховавсь у ваші розсуджування, докіль ви придумували, що б сказати.
12 Пильно дивився на вас, та ось нї один із вас не спромігся доказати провину Йову, ба вже й перестали відповідати на слова його.
13 Не говоріте: ми знайшли мудрість у йому, й хиба Бог опрокине його, а не чоловік.
14 От же, коли б він обертав слова свої до мене, я б не по вашому вмів на його річ відказати.
15 Полякались, мовчять, перестали говорити.
16 А коли я жду, а вони не говорять, з'упинились і вже не відказують,
17 То я відкажу й виявлю мою думку.
18 Повен я слова, й дух мій в менї розпирає мене.
19 Справдї, нутро моє, як молоде вино в зачиненій посудинї: воно готове розпукнутись, неначе міх новий.
20 Виговорюсь; стане менї легче; відчиню уста мої й відкажу.
21 Не дивити мусь на лице чоловіка й нїякому чоловікові лестити не буду,
22 Лестити бо я не вмію, нехай би й зараз убив мене Творець мій!
Йов 33
1 Ітак, слухай, Йове, мови моєї і вважай на кожне слово моє!
2 Ось, я одверзаю уста мої, язик мій промовляє з гортанї моєї.
3 Слова мої з щирого серця, а уста мої возглаголють чисті думки.
4 Дух Божий создав мене, й Вседержитель надихав життєм.
5 Коли маєш снагу, - відказуй менї й стань проти мене.
6 Ось я, по твому бажанню, стаю замість Бога. Та й я утворений з глини;
7 Тим ти не маєш чого зворушуватись через мене, та й рука моя не буде важка про тебе.
8 Ти говорив в уші мої, й я чув голос слів:
9 Чист я, не маю гріха, провини в мене немає, анї неправди.
10 Він же найшов вину на мене й має мене за ворога свого;
11 Ноги мої в кайдани закував і всї стежки мої назирає.
12 От і неправ єси в тому, відказую я тобі, бо Бог висше людини.
13 Що тобі спорити з ним? та ж він не здає справи з нїякого дїла свого.
14 Бог скаже раз, а коли на те не вважають, ще й другий раз.
15 У снї, в нічному видиві, коли сон находить на людей, коли дрімаємо на ложі,
16 Тодї він відтулює в чоловіка ухо й втискає йому свою науку,
17 Щоб впинити чоловіка від якого наміру й від гординї заховати;
18 Щоб одвести душу його від пропастї, й життє його від убиття мечем.
19 Або наводиться він на розум хоробою на постелї своїй та тяжким болем у всїх костях своїх,
20 Так, що він одвертається від хлїба й душа його від улюбленої страви.
21 Тїло спадає на нім, так що його не видко, самі костї виставляються, що їх перш не було видно.
22 А душа його наближуєсь ід могилї, а життє його 'д смертї.
23 Добре, коли в кого є ангел-хранитель, один із тисячей, що вказують праву дорогу чоловікові, -
24 То Бог змилується над ним і скаже: Спаси його од могили; я знайшов, за що маю бути милосерним йому.
25 Тодї зробиться тїло його сьвіжійше, анїж у дитини, й вернеться він до молодощів.
26 Буде молитись він до Бога, й покаже йому ласку; засьвітить ясним лицем над ним, і верне йому його праведність.
27 І подивиться він на людей і скаже: грішив я й кривив правдою, та не відплачено менї.
28 Душу мою слобонив від загибелї й бачить вона сьвітло.
29 Двійчі й трійчі таке чинить Бог із чоловіком,