Бійцівський клуб
Шрифт:
«Друге правило бійцівського клубу, — кричить Тайлер, — ви не говорите про бійцівський клуб!»
Я знав свого батька близько шести років, але нічого не пам’ятаю. Мій батько заводить нову родину в новому місті кожні шість років. Не те щоб це дуже скидалося на повноцінну сім'ю, радше — на створення філій.
У бійцівському клубі ти бачиш покоління чоловіків, вихованих жінками.
Тайлер стоїть під єдиною лампою в опівнічній темряві напханого людьми підвалу, Тайлер нагадує інші правила: б’ються двоє, ніяких сорочок і взуття, бійки тривають стільки, скільки мають тривати.
«Сьоме правило, — кричить Тайлер, — якщо
Бійцівський клуб — це не футбол по телевізору. Ти не спостерігаєш за купкою незнайомих мужиків, що бігають за півсвіту від тебе і б’ють один одного в прямій супутниковій трансляції з двохвилинною затримкою, рекламою броварень кожні десять хвилин і паузою для ідентифікації станції. Після відвідин бійцівського клубу дивитися футбол по телевізії — все одно що переглядати порнографію, коли є нагода добре потрахатись.
Бійцівський клуб підштовхує тебе ходити до тренажерної зали, коротко стригтись і підстригати нігті. Спортзали, до яких ти ходиш, наповнені хлопами, які намагаються виглядати як справжні чоловіки, ніби бути чоловіком означає відповідати уявленням скульптора чи дизайнера.
Як каже Тайлер, шмаркачі теж можуть виглядати накачаними.
Мій батько не мав вищої освіти, тому було надзвичайно важливо, щоб я ту освіту отримав. Коли отримав, я подзвонив йому по міжміському і спитав, що далі.
Батько не знав.
Коли я отримав роботу і мені стукнуло двадцять п’ять, я знову йому подзвонив спитати: тепер що? Батько не знав, тому сказав: одружуйся.
Я тридцятирічний холостяк, і мені цікаво, чи стане ще одна жінка потрібного мені відповіддю.
Словами не передати те, що відбувається в бійцівському клубі. Декому потрібна бійка щотижня. Цього тижня Тайлер каже, що увійдуть перші п’ятдесят хлопів, і доста. Більше не треба.
Минулого тижня я домовився з одним хлопцем, і нас внесли до списку бійців. У хлопа, певно, був невдалий тиждень, і він заломив мені руки за голову в повному нельсоні[19]. Він утрамбовував мене обличчям у бетон, доки зламані зуби не пробили щоку, а око не запливло й не скров’яніло. Коли я сказав «стоп» і подивився на підлогу, там був кривавий відбиток половини мого обличчя.
Тайлер стояв поруч зі мною, і ми дивилися на велике криваве «О» мого рота зі щілиною ока, що витріщалося на нас. «Круто», — сказав Тайлер.
Я потис хлопцеві руку й сказав, що то була добра бійка.
А хлоп і питає: «Повторимо наступного тижня?»
Намагаюся усміхнутися набряклим лицем і кажу: «Ти на мене подивись, може, наступного місяця?»
Ніде не відчуєш себе настільки живим, як у бійцівському клубі. Коли є ти і є той хлопець, світло нагорі і всі спостерігають. У бійцівському клубі не йде мова про виграш чи програш. Не в словах справа. Ось бачиш хлопця, котрий прийшов уперше, і його дупа — мов кусень білого хліба. За шість місяців той самий хлоп мовби витесаний з дерева. Він знає, що може винести все. Як і в спортзалах, тут хрипи і гамір, але в клубі справа не в тому, щоб добре виглядати. Тут чуєш істеричні крики, наче в церкві, а коли прокидаєшся в неділю вранці, почуваєш себе врятованим.
Після тої бійки хлопець, який мене побив, витирав підлогу, а я дзвонив до страхової компанії, аби попередити про планований візит до невідкладної допомоги. У шпиталі Тайлер розповідає їм, що я впав.
Часом Тайлер
Я сам зробив це з собою.
Надворі сходило сонце.
Ти не говориш про бійцівський клуб через те, що, окрім двох годин із п’ятої до сьомої в ніч на неділю, клубу не існує.
Коли ми з Тайлером вигадали бійцівський клуб, ніхто з нас раніше ніколи не бився. А коли ти не бився, ти не знаєш. Не знаєш, що таке біль і що ти здатен зробити з іншою людиною. Я був першим, кого Тайлер наважився попрохати, ми обидва напилися в барі, де всім було однаково, і Гайлер сказав: «Зроби мені послугу. Вдар мене що є сили».
Я не хотів, але Тайлер усе пояснив — про небажання вмирати без шрамів, про втому від споглядання професійних боїв, про бажання дізнатися про себе більше.
Про саморуйнацію.
Життя тоді видавалося таким насиченим, і, можливо, варто було зруйнувати все, щоби зробити з себе щось ліпше.
Я озирнувся і сказав: гаразд. «Гаразд, — кажу, — але давай назовні, на парковці».
Ми вийшли на парковку, і я спитав, бити в пику чи в живіт.
Тайлер сказав: «Здивуй мене».
Я сказав, що ніколи нікого не бив.
Тайлер сказав: «То вперед, чуваче».
Кажу, закрий очі.
Тайлер каже: «Ні».
Як і будь-хто першої ночі в бійцівському клубі, я вдихнув і розмахнувся, цілячись Тайлерові в щелепу, точнісінько як це робиться у всіх бачених нами ковбойських фільмах, а поцілив йому в шию.
От лайно, сказав я, це не рахується. Я спробую ще раз.
«Ні, рахується», — сказав Тайлер і так стусонув мене в груди, мов та боксерська рукавичка на пружині з суботніх ранкових мультиків, я аж відлетів на машину. Ми обидва стояли: Тайлер, розминаючи шию, і я, притискаючи руку до грудей; ми знали, що втрапили в щось, де ніколи ще не були, і, як ті мультяшні кіт із мишею, ми досі були живі й хотіли знати, наскільки далеко можемо зайти, лишаючись живими.
«Круто», — каже Тайлер.
Я кажу: «Вдар мене ще раз».
Тайлер каже: «Ні, це ти мені вперіщ».
Ну я й вперіщив, широким дівочим ударом прямо під вухо, а Тайлер відштовхнув мене й увігнав мені підошвою в живіт. Те, що сталося далі, словами не описати, проте бар зачинився, повиходили люди, оточили нас на стоянці й підбадьорливо кричали.
Врешті я відчув, що замість Тайлера ладен відгамселити все невдале в моєму житті — випраний одяг, який повертався з пральні зі зламаними ґудзиками, банк, який стверджував, що мій кредит перевищено на сотні доларів. Роботу, де мій бос сідав за мій комп’ютер і копирсався у виконавчих командах DOS. І Марлу Зінґер, яка вкрала в мене групи підтримки.
Разом із закінченням бійки проблеми не зникали, та це вже не мало значення.
Уперше ми билися в ніч на неділю, а у вихідні Тайлер не голився, через те шкіра на кісточках була стесана об його щетину. Лежачи на спині на парковці й витріщаючись на єдину зірку, котра просвічувала межи вуличних вогнів, я спитав Тайлера, з чим він бився.
Тайлер сказав, що зі своїм батьком.
Може, аби досягти досконалості, батько нам і не потрібен. У тому, з ким ти б’єшся в клубі, нема нічого особистого. Ти б’єшся, щоби битися. Ти не маєш говорити про бійцівський клуб, проте ми говорили, і кілька наступних тижнів люди зустрічалися на тій стоянці після закриття бару, а коли похолоднішало, інший бар запропонував нам підвал, у якому ми зустрічаємось і дотепер.