Бійцівський клуб
Шрифт:
Я не розмовляю з Марлою. Вона може здобути мої групи підтримки, отримати Тайлера, але моїм другом вона не стане.
— Я весь ранок на тебе чекала.
Вітер принесе
Попіл або сніжинки —
Камінь байдужий.
Марла зістрибує з кухонного столу. На ній блакитна сукня без рукавів із якоїсь блискучої матерії. Вона підіймає пелену, щоб я подивився на стібки на внутрішньому боці. На Марлі нема білизни. Вона мені підморгує.
— Хотіла показати тобі
Пелена сукні з одного боку довша, талія сповзає Марлі на стегна.
Перед тим як піти до крамниці, Марла підіймає пелену кінчиками пальців і танцює навколо мене й кухонного столу, похитуючи оголеними сідницями.
— Що мені до вподоби, — каже Марла, — то це речі, котрі сьогодні людям подобаються, а назавтра викидаються геть. Наприклад, новорічна ялинка. Ось вона була центром уваги, а наступного дня разом із сотнями таких самих ялинок вона валяється на узбіччі дороги, все ще в блискітках. Мов тварина, збита автомобілем на шосе. Як полишені жертви сексуальних злочинів, зв’язані скотчем, із нижньою білизною, натягнутою навиворіт.
Я просто хочу, щоби вона нарешті пішла.
— Я думала про це в центрі полишених тварин, — каже Марла. — Там — усі ці песики й кішечки, котрих люди так обожнювали, а потім викинули на вулицю. Вони так намагаються привернути твою увагу, стрибають і танцюють навколо, навіть старі тварини. Бо за три дні їм вколять дозу фенобарбіталу натрію і спалять в крематорії.
Велике спання. У стилі «Долини псів»[21].
— Навіть якщо хтось любить тебе настільки, що ладен врятувати тобі життя, вони все одно тебе каструють. — Марла дивиться на мене так, ніби це я її трахаю, і додає: — Я тебе не переконала, так?
Марла виходить через чорний хід, наспівуючи ту гидотну пісеньку з «Долини ляльок»[22].
Дивлюся, як вона йде.
Минає одна, дві, три миті тиші, доки нарешті Марла остаточно виходить з кімнати.
Я обертаюсь, і з’являється Тайлер.
«Ти її позбувся?» — питає він.
Ані звуку, ні запаху. Тайлер просто з’являється.
«Щонайперше, — каже Тайлер і кидається від кухонних дверей порпатись у холодильнику. — Щонайперше нам потрібно розтопити трохи жиру».
Щодо мого боса, каже Тайлер, якщо я справді на нього злий, треба лише сходити до поштамту і заповнити картку зміни адреси — і все його листування пересилатиметься в Реґбі, Північна Дакота.
Тайлер починає витягувати звідти й кидати до раковини целофанові пакети замороженої білої маси. Мені ж сказано майже повністю наповнити каструлю водою і поставити її на плиту. Якщо води буде мало, жир під час перетоплювання на сало потемнішає.
«У цьому жирі, — кидає Тайлер, — забагато солей, тож чим більше води, тим ліпше».
«Поклади жир до води й доведи до кипіння».
Він вичавлює білу масу з пакетів у воду, а потім зариває спорожнені пакети поглибше у сміття.
Тайлер каже: «Прояви фантазію. Згадай усе те лайно, якому тебе навчали в бойскаутах. Згадай шкільний курс хімії».
Важкувато уявити Тайлера в бойскаутах.
Також можна було б, веде далі Тайлер, під’їхати
Тайлер каже це, щоби мені полегшало. Насправді мені подобається мій бос. Окрім того, я просвітлений. Поводжу себе як Будда. Павуки, хризантеми. Діамантова сутра і Писання Блакитного Стрімчака. Ну, знаєш, Харі Рама, Крішна, Крішна. Типу просвітлений.
«Встромляння пір’я в дупу, — відволікається Тайлер, — ще не робить тебе куркою».
Коли жир розтоплюватиметься, сало спливатиме на поверхню киплячої води.
Ага, кажу, то я встромляю собі пір’я в дупу.
А Тайлер зі своїми цигарковими опіками на руках — така собі еволюціонована душа. Містер і місіс Людські Підтирки для Дуп. Я опановую себе і перетворююся на одного з тих, хто збирається колективно загинути, мов ті індуїстські корови на аеропортових інструкціях із поведінки в надзвичайних ситуаціях.
«Зменши вогонь під каструлею».
Я помішую киплячу воду.
Сало спливатиме все більше й більше, доки не вкриє воду перламутрово-райдужним шаром.
«Скористайся великою ложкою, щоби зняти цей шар і зібрати його окремо».
Ні, кажу, і як там Марла?
Тайлер каже: «Принаймні вона намагається зійти на дно».
Я помішую киплячу воду.
«Продовжуй знімати сало, доки воно не перестане підніматися».
Ось воно, зібране. Якісне очищене мильне сало.
Тайлер каже, що я навіть не наближаюся до дна. А якщо я остаточно не впаду, я не зможу бути врятованим. Ісус заради того був розіп'ятий. Відмовитися від грошей, власності та знань недостатньо. Це ж не усамітнення на вихідні. Я маю відмовитися від самовдосконалення і рухатися назустріч руйнації. Це вже не іграшки.
Це не семінар.
«Якщо в тебе не витримають нерви до того, як ти зійдеш на дно, — каже Тайлер, — ти ніколи нічого не досягнеш».
Ми можемо воскреснути тільки після того, як усе зруйнується.
«Тільки після того, як втратиш все, — каже Тайлер, — ти вільний робити будь-що».
Те, що я відчуваю, зветься передпросвітленням.
«І продовжуй помішувати», — каже Тайлер.
«Коли жир вивариться повністю, вилий воду. Помий каструлю і заповни її чистою водою».
Питаю, чи достатньо близько я від дна.
«Звідти, де ти зараз є, — каже Тайлер, — і уявити не можна, яке воно — дно».
«Повтори процес зі зніманням сала».
Варити жир. Знімати і продовжувати знімати.
«Жир, який ми використовуємо, містить забагато солі, — каже Тайлер, — якщо солі буде багато, твоє мило не затвердне. Вари і знімай».
Вари і знімай.
Марла повернулася.
Як тільки Марла відкриває літні двері, Тайлер зникає, виноситься, тікає з кімнати, щезає.
Він пішов нагору чи спустився до підвалу.