Багаті і бідні
Шрифт:
— О, до речі, я не можу після уроків, — недбало зауважив Кучеренко і повернувся до класу, — на жаль, — додав він іронічно.
Учні захіхікали.
Оленка все ще намагалась тримати себе у руках.
— Так. На жаль. — Вона сміливо подивилась на пихатого учня. — Тоді писатимете зараз.
Олена Іванівна дістала аркуш паперу і попрямувала до Андрія, але той іронічно-здивовано запитав, — невже ви така недотепа? Я ж минулого разу сказав, ви маєте дати завдання заздалегідь.
У Оленки запаморочилось
— Годі вже, — закричала Олена Іванівна, ще більше роздратувавшись. — Пиши зараз або не писатимеш взагалі, зрозумів? — Вона різко кинула перед учнем роздруківку.
Андрій на мить розгубився і злякано потупив погляд, але швидко повернувшись до свого амплуа, так само криком відповів, — Ви чого? Чого кричите, я не глухий.
Очі Олени Іванівни наповнилися слізьми від обурення, але вона трималася. Усередині закололо. Вона намагалася опанувати себе, але ситуація вже вийшла з-під контролю.
— Пиши зараз або не писатимеш взагалі, — повторила вчителька і пішла до свого столу.
Та Андрій сам переступив межу.
— Я напишу після того, як отримаю завдання і підготуюсь, — він скрутив аркуш паперу з самостійною у паперову кульку і метнув у вчительку.
Клас затих, було чутно, як кулька впала на підлогу, зачепивши плече Олени Іванівни. Вона розгубилась. Кілька секунд не наважувалась навіть повернутись до класу обличчям. Проте вир почуттів стих, не було ані злості, ані образи.
— Кучеренко, негайно вийди з класу, — сухо відреагувала Оленка.
— І не подумаю.
— Добре, вийду я.
Їй і так кортіло швидше втекти від цього кошмару на прізвисько Кучеренко. Утекти від цієї жахливої незручної ситуації. Перед самими дверима вона сказала Андрієві:
— Але ти затям, що поки я не побачу батьків, не допущу тебе до уроків. Зрозумів, Кучеренко? Тож без мами не приходь.
Оленка перейшла на крик і дзвінко стукаючи невеличкими підборами вискочила з класу.
Дорогою додому Оленка думала про інцидент. Їй було страшно йти проти дирекції, проте вона вирішила відстоювати свою позицію до кінця.
Наступного ранку Оленка добре виспалась і прокинулась бадьорою, у чудовому настрої, хоча було якесь дивне відчуття, чи швидше передчуття. Швиденько зібравшись, поспішила на роботу. Перші два уроки минули спокійно, але коли пролунав дзвінок на перерву після третього, до кабінету ввійшла висока блондинка в яскраво-червоному кашемировому пальті. Вона хижо зиркнула невеличкими нафарбованими оченятами на пані вчительку.
— Добрий день, — жінка привіталась підійшовши ближче. Злегка зверхній погляд неприємно сковзнув
— Добрий день, — схопилась Оленка з місця. — Ви, мабуть, мама Андрія?
Обидві напружено посміхнулись. «І що ж я скажу їй, що скажу?»— розхвилювалась Оленка. — «Я ж зовсім не готова, я не думала, що вона прийде».
І справді вона не очікувала, що Кучеренко все розповість матері. Це була її перша розмова з батьками. Вона б підготувала промову, але чомусь така думка навіть не прийшла їй в голову. А мала б…
— Так, Валентина Кучеренко. Якісь проблеми з Андрієм, — гордовитим, байдужим тоном почала дама.
Оленка завмерла, їй стало дуже прикро через себе. Лише погляньте на цю розкішну жінку. Стильна стрижка, ідеальний макіяж, вишуканий одяг, дорогі прикраси. Не молода, без надзвичайних природних даних, вона виглядала неймовірно привабливо. Весь образ продумано до деталей: платинова блондинка, червона помада у тон пальта, ніжно-кремова атласна сукня та високі шкіряні чобітки. Жоден чоловік не встоїть.
— Ви знаєте, — почала Оленка, — ваш син… — Вона жахливо почувала себе у своєму затертому светрику і старомодній спідниці. Чому вона навіть губи не нафарбувала? Комплекси підступили до горла і слова стихли. Дама різко її перебила.
— Мій син чудовий хлопчик і я не розумію, які могли виникнути проблеми?
Оленка напружилась. «Потрібно підібрати правильні слова, щоб пояснити усю ситуацію»намагалась вона сконцентруватись на розмові.
— Звичайно, але у нас вчора стався дуже прикрий випадок, — нічого кращого у голову не прийшло.
— Це зрозуміло, інакше б мене не викликали до школи, — знову зверхньо кинула дама.
Оленка проковтнула цей різкий тон.
— Пані Кучеренко, — набралася вона сміливості. — Андрій завжди порушує дисципліну на моїх уроках, не готується до них. Але вчора він перейшов межу і мій терпець увірвався. Ви мусите…
— Вибачте, я вас переб’ю. Андрій хороший хлопчик, він ніколи не мав проблем з учителями, — тон мамусі набирав загрозливої зневаги. — Якщо у вас виникли якісь конфлікти з моїм сином, то це лише ваша провина.
Оленка була абсолютно не готова до такого повороту і, зніяковівши, ввічливо продовжила:
— Вибачте, що це за звинувачення? Андрій нестерпно поводить себе, зневажає вчителів, розмовляє на уроках…
— Ви що собі дозволяєте? — обурилась мамуся.
До кабінету почав сходитись 8-а. Підлітки одразу звернули увагу на розмову дорослих, що більше скидалася на сварку.
— Я пояснюю ситуацію, — сподіваючись на мирне завершення дискусії, спокійно відповіла Оленка. Учні відверто перешіптувались та посміхались. — Ходімо у коридор.