Багаті і бідні
Шрифт:
— Іро, — весело вигукнула Оленка, відчинивши двері, — оце так несподіванка, давненько не бачились.
Дівчата міцно обнялись.
— Привіт! Оленочко, ти вибач, що без попередження. Просто я була поруч з твоїм будинком, та й, думаю, загляну, що там моя давня подружка поробляє.
Оленка допомогла гості роздягтись.
— Проходь у кімнату. Я зараз почастую тебе вечерею.
— Ні-ні, жодних вечерь, — Ірина категорично замахала своїми довгими витонченими руками. — От коли б теплого чайку, ще й зеленого…
Оленка вдавано ляпнула себе по чолі й посміхнулася, — вибачай, подруго,
Мимоволі Оленка окинула Іру поглядом. Зі спини вона виглядала так само, як і в університеті. Невисока, струнка дівчина, жіночна та елегантна. На ній була темно-вишнева сукня і коричневі чобітки. Волосся зібране в акуратну ґульку, закріплену шпильками.
Оленка поставила чайник, дістала із серванта печиво. «Лише півпачки залишилось», — скрушно подумала Оленка.
За якусь мить господиня уже принесла до вітальні тацю з чаєм та варенням.
Іра читала журнал, вгніздившись у м’яке крісло.
— Що це ти читаєш? — Поцікавилася вона в Іри.
— А, оце купила журнал, розгорнула гороскоп почитати, — гостя відклала журнал.
— Пригощайся, — Оленка поставила на симпатичний столик тацю.
На щастя в останній момент вона згадала про банку полуничного варення. Мамина заслуга.
Іра одразу ж взяла горнятко з зеленим чаєм і міцно стиснула його довгими худими пальцями.
— Сильно замерзла. Уже починає холодніти, усе-таки середина листопада.
— Грійся, Ірочко, варення бери.
Оленка уважно оглядала подругу. Ірина майже не змінилась, тільки погляд подорослішав. Личко залишилось таким же милим. Вона спробувала чай і задоволено поморщила носика. Це був точний знак, що Іра задоволена.
— Ну як ти, Оленко? Я дзвонила вдень, ти не брала трубки. От і вирішила без попередження зайти.
— І правильно зробила, — Оленка зручно вмостилася навпроти подруги. — Коли б із попередженням, то вже й не знаю, чи зустрілися б. Розповідай, дорогенька. Як там подружнє життя, ще на свободу не тягне?
— Ні, Богу дякувати, ще ні, — й Іра довго та із задоволенням почала розповідати про свої сімейні будні.
Вона одружилась з розлученим чоловіком, набагато старшим за неї. Кинула університет і народила йому синочка і двох донечок.
Оленка не розуміла Іру. Не могла і не хотіла зрозуміти. Що її привабило у цьому старшому чоловікові? Невже купилась на статок? І зараз, слухаючи монолог Іри про її чудове життя, про те, як вона любить дітей і як вони чудово розуміють одне одного з чоловіком, Оленка засуджувала приятельку. Засуджувала, бо не вірила, що це справжнє, щире кохання. Їй здавалось, що це самопожертва. Це те, від чого ти готовий відмовитись заради кохання.
А перед нею сиділа молода щаслива жінка. Вона жила у престижному районі, у просторій квартирі. Одягалась у дорогих бутиках. Відпочивала за кордоном. У неї все було чудово, вона була усім задоволена. А де ж жертви? Де страждання? Оленці і в голову не могло прийти, що кохання може бути щасливим, без переживань і стресів. А молода дівчина може справді кохати старшого за себе чоловіка, незалежно від того, скільки він заробляє.
Час збіг дуже швидко. Іра поглянула на годинника
А Оленці на якусь мить постала перед очима пані Кучеренко. Проте вона дуже швидко взяла себе у руку. «Ну й що з того, що її подруга одягається у тих же магазинах, що й та мальована стерва»,— вона обняла подругу на прощання.
— Звичайно, буду чекати.
Оленка задумалась. Приятелька мило посміхнулась і, попрощавшись, пішла.
На самоті Оленку знов охопив відчай. Думки про безробіття і мамин розчарований голос не давали спокою. Апетит зіпсувався, вона так і не повечеряла. Всівшись напроти телевізора, Оленка нервово перемикала канали.
На журнальному столику самотньо лежав модний журнал. — О, це ж Іра забула.
Намагаючись відігнати від себе гіркі думки, вона взяла знічев’я погортати журнал. Не допомагало.
Гортаючи сторінки, Оленка все ж не могла не думати про своє тяжке становище. Навіщо їй знати дванадцять способів, як одружити на собі багатого чоловіка чи три причини, чому категорично заборонено вдягати цього сезону чоботи з гострим носком.
Дійшовши до гороскопу, Оленка знайшла свій знак і прочитала: «У цьому місяці ваше життя кардинально зміниться. Доля готує кар’єрний зліт. А одинокі Діви нарешті зустрінуть справжнє кохання».
— Що за нісенітниця, — голосно знервованим тоном прокоментувала віщування Оленка і роздратовано перегорнула сторінку.
Але власне цієї миті гороскоп не здався такою вже нісенітницею. Особливо частина про кар’єру. Великими пурпуровими літерами на всю сторінку було надруковано оголошення про набір в модельне агентство. Оленка швидко пробігла його очима кілька разів. Шалена, ба навіть божевільна ідея промайнула у голові.
Оленка схопилась на ноги і побігла до великого дзеркала у коридорі. Вона встала перед ним і намацала вимикач. Їй стало моторошно. Зараз вона ввімкне світло і зрозуміє, що зовсім не тягне на модель. Так, вона висока і струнка, але ж вона не модель. Рука тремтіла, Оленка заплющила очі і натиснула на вимикач. Простоявши з закритими очима кілька хвилин, вона знову вимкнула світло: «Так! На раз-два-три вмикаю світло і відкриваю очі!»
— Раз, два, три… — голосно сама собі скомандувала Оленка…
У дзеркалі стояла висока худорлява дівчина. Трохи перелякана, але симпатична. Волосся кольору чорного шоколаду до плечей обрамлювало бліде овальне личко. Виблискували великі карі очі, прямий носик і тонкі губи підкреслювали правильність рис. Щоки палали. Довга шия, жіночні плечі і красива лінія талії, довгі ноги…
Оленка стиснула кулачки, повернулась у профіль і задерла заношену сіру кофтинку. Плаский животик. Ззаду теж нічого. Оленка ще більше перелякалась і побігла до кімнати, щоб ще раз прочитати оголошення — «Усе правильно. Набір у модельне агентство… дівчата віком до 25 років, відбірковий конкурс розпочинається завтра».