Багаті і бідні
Шрифт:
— Робіть, що хочете, я повністю довіряю вам.
Оленка вже не чула усіх премудрих термінів. Уперше за кілька тижнів вона відчула теплий спокій усередині. Її нічого не хвилювало, вона не думала про проблеми, а просто відпустила усе і розслабилась.
А перукарка Надійка тим часом клацала ножицями і примовляла, — ви маєте дуже гарний колір волосся, незвичайний — кольору справжнього чорного шоколаду. Такий тепер навіть у день з вогнем не знайдеш. Навіть пофарбувати у такий колір практично неможливо.
Оленка посміхнулась і мовила, — дякую за пораду, не дозволятиму перефарбовувати.
За якийсь час Надя відклала ножиці й взяла до рук фен. Тепле повітря приємно лоскотало шию. Ще кілька штрихів.
— Ну от і все. Погляньте, — майстриня задоволено дивилась на свою роботу.
Оленка не могла відірвати погляд. Відчуття було дуже дивне. Вона наче зовсім не змінилась, але одночасно виглядала надзвичайно, наче зовсім інша людина — знайома і незнайома. Волосся набуло об’єму і тоненькі пасма обвили щічки і шию. Очі видавались більшими, а шия довшою. Оленка аж світилась.
Перукарка задоволена реакцією клієнтки передала її у руки візажиста.
Інша, також спритна та весела дівчина, чаклувала над Оленкою майже годину. Спершу зробила масаж і нанесла зволожувальну маску і аж потім взялася власне за макіяж.
Оленка поринула у світ мрій. Вона вже втратила відчуття реальності.
«Усе таки жінці необхідні маленькі жіночі радощі: шопінґ, салон краси, вечеря з галантним чоловіком», — роздумувала про себе Оленка.
Разом з новим виглядом з’явилася і впевненість у собі.
«Навіть якщо і не поталанить з тим кастингом, усе одно вона знайде собі якусь добру роботу. І обов’язково хоч інколи буде ходити у салони краси, басейн та запишеться на якісь курси. Зрештою, це не так вже й багато, щоб не спробувати».
З приємних думок її вивів гучний дзвінкий голос візажистки. — Готові? — Майстриня навмисне розвернула Оленку спиною до дзеркала. — Момент і повертаю.
Оленка завмерла. Вона перетворилась на справжню красуню. А головне макіяж був спокійним та виразним. Усе виглядало природно і одночасно вражаюче. Обличчя набуло теплого відтінку, очі сяяли. «Які довгі вії», — зауважила Оленка, повернувшись у профіль до дзеркала.
Майстриня з задоволенням спостерігала за тим, як дівчина вивчає себе у дзеркалі. Потім за кавою дівчата люб’язно радили Оленці, як доглядати за волоссям і які тони пудри та помади більше пасують до її кольору обличчя.
— І не використовуйте темні тіні. У вас глибоко посаджені очі. Тільки світлі карамельні тони, — радила на прощання візажистка.
Оленка кивала головою і лагідно посміхалась.
— А волоссю давайте можливість відпочивати від сушки
Дівчата-майстрині охоче записали кілька рецептів масок для обличчя та волосся для нової клієнтки.
Оленка взяла нотатки, подякувала і, перетворившись на прекрасного лебедя, поплила у новий ще невідомий світ.
Вона впевнено крокувала на проби. Люди обертались. Кажуть, жінка виглядає так, як вона себе почуває. А Оленка почувалася зараз прекрасною Попелюшкою, яка поспішає на бал.
Адресу, за якою відбувався відбір до модельної агенції, Оленка відшукала легко.
У довгому вузькому коридорі стояло кілька десятків дівчат. Вони скептично витріщались одна на одну і криво посміхались.
Оленка, не розгубившись, намагалась проштовхнутись крізь натовп красунь.
— Куди пхаєшся, — невдоволено буркнула юна дівчина, яку Оленка випадково зачепила.
Оленка на мить розгубилась, але потім згадала, що вона тепер справжня красуня і їй нічого ховати очі, — я на кастинґ.
— Невже? — Дівчина закотила блакитні очі і по-дитячому скривила губи.
— Перепрошую, — Оленка спробувала протиснутись далі, але дівчата стояли надто щільно.
— Потрібно спершу зареєструватись, — кинула мальована брюнетка з іншого кутка.
Оленка розвернулась до співрозмовниці, — вибач, що?
— Що-що?! Глуха? Ти вже зареєструвалась? — знову відрубала перша.
Оленка кліпала очима, — Ні.
— То зареєструйся. — Дівчина невдоволено зітхнула. — Повертайся на початок коридора. Там повернеш направо і побачиш чергу.
— Ще одна черга? — Оленка відчула роздратування дівчини.
— Так. Там треба зареєструватись, а потім сюди.
Оленка сумно кивнула і, подякувавши, попрямувала до першої черги. Вона виявилась меншою. У темній кімнаті сиділо п’ятнадцять дівчат і байдуже дивились у вікно.
— Хто крайній?
Оленці це запитання здалось недоречним, але претендентки якось швидко оживились і миловидна блондинка сказала, що вона. Черга рухалась дуже повільно. Дівчат по двох викликала старша жінка і вони виходили хвилин через двадцять.
— А чому так довго? — Звернулась Оленка до сусідки.
Та проігнорувала її запитання.
— Анкету заповнюють і співбесіда, — відповіла якась інша дівчина.
— І купальник підбирають, — додала ще одна майбутня модель у розкішній шовковій блузці з не менше розкішними формами.
Оленка похитала головою, а всередині похолодніло. « Співбесіда? Купальник?», — злякано спитала сама себе Оленка.
— Далі, — заверещав сильний голос з напіввідкритих дверей.