Багаті і бідні
Шрифт:
— Ой, він уже не мій.
— Та годі тобі, Марічко, Ви ж кожен тиждень сваритесь.
— Ні, цього разу це вже кінець, — з лукавою усмішкою ствердила Марічка.
— Ага, я і це чую кожен тиждень.
Марічка посміхнулась з-під лоба і дівчата зареготали.
Дорогою додому Оленка зайшла у супермаркет. У великому кошику лежали речі зі знижкою. На Оленку привітно глянув великий плетений капелюх з яскравою червоною стрічкою. Дівчина на якусь мить задумалася, взяла з кошика капелюх і потягнулася за мобільним.
—
Оленка злізла зі старенького стільця і окинула ялинку поглядом. «Просто красуня»,— подумала дівчина й задоволено посміхнулась. Деревце, що символізувало для неї, та й для багатьох інших, прихід свята, переливалось золотими вогниками і різнокольоровим дощиком. Кульки, вихваляючись одна перед одною, відбивали світло ліхтариків.
Господиня сіла перед дзеркалом і, знявши бігуді, почала малювати вії.
Сьогодні останній робочий день перед святами — корпоративна вечірка. Оленка була у чудовому гуморі. Вона зробила все, що хотіла, а тепер зможе ще й влаштувати мамі відпочинок на теплому узбережжі. Дівчина одягла довгу вечірню сукню кольору індиго, а хвилясте волосся закріпила мініатюрною шпилькою, зібравши його у тугий пучок.
Під вікном засигналила машина. «Уже приїхали? Так швидко?», — майнуло в Оленчиній голові.
Вона швидко взула класичні туфлі, що ідеально пасували до кольору сукні, і, пірнувши у розкішну, позичену в подруги шубу, вибігла на вулицю.
— Вибачте, — трохи віддихавшись промовила Оленка, уже сівши до машини.
Розкішна брюнетка, що сиділа на передньому місці у машині, проігнорувала вибачення і заверещала, — яка шуба, ти що банк пограбувала?
Це була Оксанка. Вередлива, невихована, але неймовірно весела дівчина. Вона завжди говорила і робила те, що вважала за потрібне.
Оленка розгубилась, за неї вступилась Оля, яка сиділа позаду, — та нічого вона не грабувала, а просто позичила. — Оленка справді позичила шубу в Іри, яка, між іншим, активно пропонувала їй ще й сукню.
Оксанка не могла вгомонитися, — круті у тебе друзі, що такі шуби мають.
Машина повільно рушила.
Оля, яка запропонувала цю роботу, по-змовницьки підморгнула Оленці, — чудово виглядаєш, — прошепотіла вона.
Оленка вдячно посміхнулася.
Дівчата всі троє виглядали приголомшливо. Оксана, зваблива брюнетка з зеленими, мов у кішки очима. Гнучка, пластична, сексуальна. Оля, миловидна білявка з непристойно довгими ногами була душею компанії. Незалежна і вольова, вона притягувала чоловіків, як магніт. Оленчина врода була інакшою — витонченою, небанальною і не помітити її було неможливо. Мабуть, саме через неперевершений шарм Оленка користувалась такою шаленою популярністю, як модель. Просте обличчя, що притягує
Автівка виїхала за місто. За вікнами пролітали зимові красуні-ялинки, припорошені сніжком. Оленка уважно стежила за дорогою, намагаючись для чогось запам’ятати її.
— То що, дівчатка, готові розважатись, — пролунав дзвінкий голос Оксанки.
— Готові, — скептично пробубоніла Оля.
— А ти готова? — Оленка перевела увагу на Оксану.
— Я особисто обожнюю такі вечірки. Там завжди виступають зірки, показують різні фокуси і всяке таке. А одного разу ми… — і Оксанку понесло на хвилях спогадів.
— Чого ти така похнюплена? — Тихесенько поцікавилася Оленка в Олі.
— Та я просто голодна, — сумно відмахнулася та.
Оленка прикусила язика. Їй повезло, вона не мучила себе строгими дієтами, а лише обмежувала у солодкому і масному. А деяким дівчатам ж доводилося сидіти ледь не на одній воді.
На одному з перехресть машина повернули ліворуч і одразу ж в’їхала на величезне подвір’я.
Водій відчинив двері і Оленка легко випурхнула на мороз.
Перед великим будинком шеренгою вишикувались ялиночки, прикрашені вогниками. А на доріжці, викладеній каменем, красувались плетені фігурки ангеликів, що також сяяли.
Гості попрямували до вхідних дверей з великим різдвяним вінком з гілочок ялини, шишок та золотавих стрічечок.
Увесь будинок палав ліхтариками. З відчинених вікон долинали музика і гомоніння гостей.
Дівчата увійшли у красивий дім. Їм допомогли роздягтись і провели до великої зали з високою стелею.
Гриміла музика. Її наживо виконував дуже популярний виконавець.
Оксанка округлила свої красиві очі, дивлячись на сцену і заверещала, — це ж… — але за мить хитро посміхнулась і прорекла, мов королева, — ми йдемо отримувати автограф.
— Куди? — Лише встигла кинути Оленка.
— Та нехай. Її все одно не втримаєш. — Оля задоволено глянула на столи, що вгиналися від вишуканих страв та напоїв.
Оленка розгублено оглядалась довкола. Навкруг пропливали червоні задоволені обличчя. Багато хто був одягнений у новорічні костюми: кілька десятків снігурочок, ще більше дідів морозів. Раптом веселою юрбою пронеслось кілька напіводягнених зайчиків. За ними гордо пролетіли сніжинки…
Оленка здригнулась.
— Вибачте, — Оленку штовхнула старша дама у довгій вечірній сукні з хутряним коміром.
Були й гості в офіційному вбранні, які поводились пристойніше і стриманіше.
Оленка підійшла до подруги і запитала:
— Олю, а що ми власне маємо робити?
Оля якраз накладала на тарілку тоненькі канапки з ікрою, крабами та індичкою. У руках вона тримала келих, з симпатично оформленим коктейлем, який підніс їй офіціант у новорічному капелюшку.
Оленка від алкоголю відмовилась. — Олю, ти мене чуєш? Що ми маємо робити?