Батурин
Шрифт:
Перехід для всякого важкий і не всякому бажаний і любий.
Московські полки двигнулися з місць і великими чотирикутниками наближалися до Сейму. Тут ставали у фронт, карні, мовчаливі, грізні, наїжені гострими списами й фузіями з крем'яними замками, на котрі застромлено довгі, тригранні штики-багнети.
Не було це давнє московське військо, зложене з людей охочих, з дворян, з боярських дітей та зі служилого народу, котре не вміло поводитися з пальним оружжям і в боях боронилося списами й бердишами, і то тупими, кладучи три й чотири свої
Петрова армія складалася тепер головно з рекрутського набору, з тих рекрутів, котрих примусово доставляли тяглі двори, а котрих чужі інструктори вимуштрували на заграничний лад, а свої суворі кари привчили до послуху сліпого. (Чимало було тут людей без носів і без ух, чимало плечей, покраяних шпіцрутенами, бо пройшли крізь строй).
Була це армія постійна, а служба в ній досмертна, хто попав у камаші, не сподійся скинути їх скорше, аж станеш неспосібним носити фузію і махати списом. Люди, котрі лишили життя ген за собою, а перед собою бачать тільки смерть, свою або ворожу.
Униз берегом посуваються ті полки, розпадаючись кождий на два баталіони, баталіон на чотири роти, рота на стільки ж плютонів. На чолі полку полковник, за ним його помічник, баталіонами проводять майори, ротами капітани, плютонами капралі. В кождім полку одна рота гранадієрів, високих, сильних, їх пізнати по шкуряних касках і по ручних бомбах, котрими мають кидати в неприятеля.
Головна сила — піхота: каптан із зеленого сукна по коліна, з мідяними гузиками й червоними «обшлагами», на ногах панчохи й черевики з мідяною пряжкою або високі чоботи, на голові низька трикутна шапка. Козацьких частин у Меншикова не видно, але все-таки попадаються і козацькі контуші й круглі мазепинські шапки.
Це ті, що запопадають ласки світлійшого і ведуть його на свою власну резиденцію, зацитькуючи свою совість тим, що гетьман зрадив.
Побачивши рух у царському війську, обложенці висилають пятьох сердюків.
Полки звільняють ходу. Помітний рух офіцерів до кватири команданта, що стоїть у хуторі ген за Сеймом, і від нього до війська.
Частини спиняються, стають. Москалі гадають, що батуринці перестрашилися їх великої сили й посилають своїх людей для переговорів з князем.
Штабс-капітан з кількома капралами підходить до самого Сейму так, що козаки можуть розглянути їх пузаті обличчя, а вони бачать, з яких полків і з яких сотень бунтарі.
В московській армії радість. Облога — річ важка, може й довга, а може й безуспішна, бо шведи за плечима, найкраще було б, коли б мазепинці город здали. Погуляли б царські люди! Батурин багатий, а батуринки гарні, як мальовані.
Два ворожі гуртки, — поміж ними Сейм. Козаки долоні до уст прикладають, кричать, та не те, чого сподівалися москалі:
— Куди йдете, — гукають, — куди? Як силою підете, то пічнемо вас бить.
Руками показують на тих шість гармат, що свої дула витягнули в напрямі царської армії.
— Здавайте город! — летить з правого берега Сейму на лівий. — Не остоятись
— За нами правда і Бог, — відповідають козаки. — Не йдіть!
— Так присилайте до нас двох-трьох чоловіків на розмову, — прохають москалі.
— Не люба нам розмова з вами, не хочемо її, ще раз говоримо, не йдіть, а то будемо бить!
— Гетьте, свинячі рила! — доповідають з валів.
— Чого лізеш, москва? Давно не бачили вас, бісові діти! Вертайте в свої болота, кацапи.
— Пашол вон, пашол!
Штабс-капітан з капралами вертають до армії, переповідають свою розмову з козаками.
Москалі бачать, що це звичайний грець, щоб на якийсь час відтягнути вороже «дійствіє».
Меншиков дає приказ відбудовувати мости, хоче переправлятися через Сейм.
Спускають два здорові човни, вскакує до них 50 гренадієрів і відчалюють від берега.
На замку помітний рух. Обложенці не знають, що робити. Не хочуть перші починати бою. Хто першим стрілить, бере відповідальність на себе.
— Не стріляти, не стріляти! — гукає Кенігзен.
— Чекати приказів! — повторює Чечель, з мурів замку приглядаючися до рухів московської армії.
Вечоріє. Видно ще, як човни з гренадієрами посуваються по хвилях холодного Сейму, поміж кригами як переходять на другий берег, але не стають у боєвім строю, лиш приймаються за роботу коло відбудови моста.
П'ятьох сердюків вертаються до замку, закочують туди також шість гармат, бо невідомо, що ніч, принесе.
На мурах запалюють огні. Золотиться і червоніє вода в Сеймі. Здвоюють варти не лише на замку, але й кругом города, пильнують, щоб ворог не перейшов Сейму і не вдерся з другого боку в Батурин.
Ніч.
Хоч як бистрі козацькі очі, від ворога не встережешся. Суєтяться гренадієри на лівому березі Сейму, недалеко замку, чути луск їх сокир і бердишів, плюскочуть весла. З правого берега човни довозять будівельний матеріал. Направляють міст. До рана може бути готовий. По ньому перейде піхота, перекотяться гармати, кавалерія перепливе вбрід, її небагато, при облозі города вона потрібна хіба для зв'язку і для штафетів та для патруль. Нарано пічнеться облога.
Ніч тривожить людей. Слабне бадьорий настрій, зникає завзяття. Не одного сон морить. Хочеться де-небудь голову приклонити і спати, хоч годину, хоч дві, щоб забути про все, щоб нових сил набрати, а там хай буде, що хоче, — раз мати родила.
Міщани гуртками на майданах стають, перешіптуються.
— Чи не післати нам людей до гетьмана, щоб скорше йшов?
— Гетьман сам знає, у якій ми потребі. Як обіцяв, прийде.
— Але коли?
— Як зможе.
— Та чи зможемо ми витривати. до того часу?
— Хай тим журиться Чечель.
Дивляться в сторону Погрібків. Тамтої ночі десь над Десною луна горіла, як огненний стовп.
Батуринці певні, що це гетьман світляний сигнал їм давав, щоби трималися. Не знали, що це горіла дзвіниця, котру Меншиков облягав.