Bitches Get Everything
Шрифт:
– Другіх пасматрєть, єблом таргануть? – уточнила Стоґнєвіч.
– Ну, типу того, – зітхнула Тріша.
Від паркінгу до входу в клуб пройти треба було метрів двісті. І кожен сантиметр із цих двохсот метрів Трішу не покидало відчуття, що за нею спостерігають. Вулиця була порожньою і добре освітленою. В принципі, боятися нічого. Хоч «вікінг» у сьогоднішню Трішину сумочку й не вліз. Дивно якось так – самотньо. У Стоґнєвіч бронхіт, Давид десь там бабрається з машиною, щось там у нього трапилось, а обіцяв же підгребти.
– Хрясь! – прямо перед Трішею на мить плюснулася рідка червона стіна, і тут же розтеклася по асфальту.
– Йобані
Тріша глянула на обривки целофанового пакета. Схоже на роздертий міхур велечезної риби. Зазвичай діти в кульочки набирають просту воду з-під крана, а ці якісь геть охуївші.
– І не ліньки було стільки фарби переводити?! – знову задерла голову Тріша.
Світлі замшеві чоботи, прозорі панчохи й низ оливкової сукні було безнадійно споганено. Так, що янкі ґоу хоум. Ну і нафіґ нам всі їхні презентації.
А про те, що фарба підозріло пахла кров'ю – байдуже, чиєю: свинячою, курячою, риб'ячою чи… – Тріша намагалася не думати.
00:00:01:05 (b)
Я знаю НЕНАВИСТЬ. Я фотограф людських емоцій. Я постановник людських емоцій. Чим інтенсивніші вони, чим гостріші,.тим ширше я про себе посміхаюся. Я так реалізуюся як падлюка. Точніше, як Жінка.
Ви знаєте, як може виглядати пекло для однієї з ваших парціальних душ? Дуже просто. Як спортивна машина. Машина летить на великій швидкості, об її лобову шибу розбиваються насмерть приречені комахи, залишаючи патьоки чиєїсь виссаної крові і просто чогось білого, що було колись їхньою суттю.
Автом керує красивий хлопчик. Чорноокий, із великим ротом. Він худий і тонкий, але дух у нього сильний. І член не слабший. От тільки зараз це не має жодного значення. Давайте краще розглянемо кількість людей в авті. Скажімо, цифра 4 вам подобається? Далі йде постановка логічної, типу, задачі. Одна з чотирьох начебто любить усіх. (Себе, звісно, найбільше). Троє інших також начебто її люблять. Принаймні з біса багато на неї проектують. Двоє з них непогано між собою маються. Їх обох сильно ненавидить третій. Вони до третього ставляться нейтрально, хіба що жінка його трохи більше не переварює, ніж чоловік, що за кермом. Чоловіка за кермом третій ненавидить більше за все. Ревнощі вкупі накривають четвірку аж ніяк не пропорційно до інтенсивності їх окремих почуттів. Питання: коли вони геть здуріють, якщо рівень страждань жінки Мене-Хочуть-Всі за 3 хв перевищить страждання хлопчика Як-Же-Я-їх-Ненавиджу?
У мене просто розривається голова. Я не можу відчувати біль за всіх одразу. Я не можу більше думати, що ми відповідальні за тих, кого приручили. Швидше вже
МИ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ТЕ, ЩО НАС ПРИРУЧИЛИ.
Я не можу розірвати серце іншої людини. Навіть якщо їй здається, що у мене є туди доступ. А от своє власне – та хоч сто порцій. Роздеру на німецький хрест. Аби цього скоро не сталося, вихід один: медитувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Мастурбувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Усіх порвати за слово ЦІЛІСНІСТЬ.
І слово «цілісність» вимагає від мене цинічного й холодного ставлення до людей, котрих так сильно хочеться любити й опікати. Бо варто їх почати любити по мейнстрімному, як ця любов уже робиться каторгою для них же, відтак течуть сльози, кров і шмарклі.
00:00:01:05 (а)
– Нє, ну це повний піздєц! Якась руська матрьошка виходить, – жалілася Тріша Давидові, – Стоґнєвіч ненавидить Нуріеля, Нуріель ненавидить тебе. При цьому всі з усіма щосили намагаються дружити. І у всіх на мене якісь власницькі плани.
– У мене нема.
– Ну так, у тебе нема… Який же ти все-таки охуєнний.
Втім, десь на задньому подвір'ї душі Тріші інколи хотілося, щоби саме від нього відходили якісь бодай мінімальні спроби її заграбастати. Але ж ні – продвинутий, падлюка.
– Я в ці ігри вже так награвся, що тепер до кінця життя вистачить.
Тріша це чудово розуміє. Їй самій ігор стало би на обладнання просторого дитячого майданчика з чортовим колесом.
Вони сиділи на ліжках двокімнатного готельного номеру – як їх сюди чотирьох занесло, довго розказувати. Стоґнєвіч мала спати в кімнаті з Давидом, Тріша, аби не травмувати Нуріеля, в кімнаті з ним. Трішу це трохи бісило.
Щойно закінчився якийсь велетенський істеричний скандал. У ролях були: загальний дружбан Марко – вокаліст місцевої хард-корної команди, чувак стьобний аж до чужих сліз; Стоґнєвіч, що зненавиділа Марка цілком автоматично, бо його любив Долоріо; Тріша, що перебирала в голові усі можливі рештки прочитаного з конфліктології; Нуріель Долоріо, що не розкривав рота з початку поїздки; Давид, що саме зустрівся з друзями, «єдиними нормальними чуваками в нашому універі»; місцеві друзі – мальчік-студент режисури і його дєвушка-хореограф зі здібностями мультиплікатора і дуже високим тембром голосу, девіз її – «талантлівий чєлавєк талантлівий ва всьом». Обох Тріша подумки охрестила папугай-чиками, а Марко зовсім не подумки заходився задрочувати:
– Да. Я тут што-та слишал а тва'їх талантах… Так, а гдє результат, где хоть што-та можна увідєть?
– Ну, ми как би на самам дєлє єщьо в працесє, – спантеличено відповідала дєвушка-папугайчик.
– І ваащє у нас тут свой разґавор, ізвінітє, – зробив фатальну помилку мальчік-папугайчик.
І тут понеслося. Фас amp;Фак. Тріша чесно думала, що мексиканський ресторан, де відбуваються все це дурнувате дійство, просто виригне їх на вулицю, разом з усіма недоїдками – фаїтосами й бурітосами. Марко-Марко… Щойно виграв ґран-прі якогось фесту, і тут така агресія. Ну ладно. Сварки переказувати скучно. Але реготати під столом Тріші Торнберґ таки довелося: цей чувак знав, де сколупнути жир у старому доброму скандалі.
– Да, вот ти тут весь такой крутой. Работаєш на публіку – ляпнул што-та, а еті все ржут! – ледь не хором випалили «найадекватніші з універу».
Тут уже розтулив рота Долоріо і ні з того ні з сього сказав:
– Пашол в жопу.
Бідні янголи. Навіть матюкнутися толком не вміють.
Потім Давид і Стоґнєвіч години дві саджають папужок на таксі, а решта троє сидять за тим же столом і Тріша намагається не чути програмних розмов її друзів із приводу того, що сталося. Вона для профілактики ображається на Стоґнєвіч, що покинула її заради катання на качельках з папугайчиками (саме це вони зараз і робили в Трішиній уяві). Відтак усі нарешті зустрічаються і запихаються в Давидову машину – повернення в готель. Стоґнєвіч сидить геть нещасна – падлюка Тріша своїм звинуваченням вибила у неї підпірки ненависті.