Bitches Get Everything

Карпа Ирена

EKCT. ДОРОГА. ШУМ. МАШИНИ. ДРАЙВ. ПОВНИЙ ДЕННИЙ КОЛІР, (контраст із попередньою картинкою)

Передісторія:

В Артура нарколепсія – хвороба, при якій людина від найменшого емоційного шоку зненацька може відключитися і впасти в глибокий сон. На короткий час. Можна плеснути в долоні, коли він за компом сидить, і він вирубаться. Ніби прикольно, бо при нагоді це можна ще й симулювати. Але єдина річ, яка його віднедавна зайо-бує – це те,

що сни однотипні. Вони про машинки, розбивання вікон об'єктивом камери і те де. Він дуже хотів би стати злим фотографом, котрий зриває всі призи на фестивалях, можливо, радше тuм фотокором, котрий шугає по бойових гарячих точках, але через цю хворобу його не беруть навіть на змагання з легкої атлетики. Тож у його снах являються звичайні нереалізовані бажання – типу того, що в об'єктива його камери виростають сталеві ікла, вони вгризаються у темне скло чийогось джипа, аби зафіксувати всі жахіття, що творяться там, в салоні…

Починається його історія тим, що він падає з моторолера. Типу, засинає за кермом. У глядача враження, що герой убився. Камера віддаляється, вид тільця на снігу високо згори, починається монолог за кадром:

АРТУР

– The only dreams I can see by now are dreams of my car. Traffic lights, crossroads, jams, other cars, big and small ones, aggressive or slow and stupid. There's nothing I can do with it! I can't change anything. Whom did I become?

Час «переїздить» назад – відлітає, як в «Ефекті Метелика». Починається сторі його попереднього життя з вкрапленнями фрагментів хвороби.

В гаражі в Артура машина, яку він любить і вилизує, але на ній не їздить через хворобу. Він час від часу поглядає на календар, п'є якісь таблетки, щасливо зітхає – от-от буде зрушення і все врешті стане чудово. Він мріє про перегони й екшн у своєму житті. Він закоханий у незвичайну дівчину, і йому явно є заради чого існувати. Глядач починає дужче симпатизувати героєві й переймається кожною дрібницею, що з ним стається.

ІНТ: ЛІКАРНЯ. КАБІНЕТ РЕНТГЕНОЛОГА. ВСЕ ЗЕЛЕНЕ І ПО-СОВКОВОМУ БЕЗНАДІЙНЕ.

Медсестра в руках із томографією головного мозку Артура. Перелякано підносить знімок до світла, в неї ледь не тремтять руки. Говорить різким високим голосом до Артура:

МЕДСЕТРА

– Oh sweet Jesus, what is it, young man?!

АРТУР (розгублено-іронічно)

– Well, I'd like to know it myself…

МЕДСЕСТРА (втаємничено)

– Ah! I see… You're the one I have to talk about to our head of department… I should call her now.

АРТУР (в німому ступорі)

– ?…

МЕДСЕСТРА (киваючи головою)

– Yeah, right… You're that boy who we suspect of having…

Сцена зависає й на тому обривається.

ІНТ. ПОМЕШКАННЯ АРТУРА (Обстановка панківська, але стильна і не зашарпана. Старе піаніно із запалими подекуди клавішами. Втім, Артур примудряється, ще й непогано, на ньому трохи грати.)

Артур і його Сара стоять біля дзеркала. Обоє топлес. Він позаду, обіймає її… Вона закинула голову, закрила очі. Він пестить своїми пальцями її руку, в якій затиснуто мобільний [54] . (Рінгтон може повторювати фразу з мелодії, що її Артур любить час від часу награвати на розбитому ф-но.) Він цілує дівчині шию, відтак шепоче:

54

Вочевидь, тут Торнберґ таки планувала втулити продакт-плейсмент і злупити бабло на частину фільму з котрогось виробника мобільних телефонів.

АРТУР

– І love you so, I can't stick it any longer, the next time you call to my mobile phone I will fuck myself with it.

CAPA

– Well, it's just funny we communicate not via megaphones… Or would you like me to grant you one?

Вона це каже трохи збриджено, звільняється з його обіймів, одягає футболку і залишає Артурове помешкання.

Сара спускається старими сходами солітнього – майже «под снос» – будинку. Вона гладить рукою пришпилений на хіднику велосипед, але передумала їхати і просто пішки йде геть. Широким планом те, як вона ступає, камера «вихоплює» об'єкти на вулиці, вітрини, архітектурні деталі, обличчя перехожих, що ніби плигають їй в очі.

САРА

– Every morning I wake up with a strange feeling of unhappiness. I dream of high mountains, maybe of the Himalayas, all night long but closer to the morning they turn into some kind of decoration for a stupid school show. And every of my days is just in the same vein. I've got everything a woman of my age and nationality would want: my great bike, my stylish room in our rented apartment, absolutly OK job and on top of it this strange problematic boy, with whom I may be even in love. Yeah, I don't like simple, so-called normal people, only jerks. So why? What the hell, why nothing gives me satisfaction? May I wait for some real happening? For some real story of mine?

Сара в себе вдома. Іде в ванну. Постаратися красиво, і в той же час трешово зняти її під душем. Потім обгортається рушником чи саронгом, іде боса коридором, залишаючи мокрі сліди. Ніжки у неї маленькі, але камера фіксується на її сліді – 45-го розміру. Дівчинка раптом зупиняється, ніби сама це помітила вперше. Ставить ступню коло свого сліду, але навіть не дивується.

САРА (в камеру, як в очі, довірливо)

– They say men with big feet are supposed to have big dicks. Well, I'd be quite a shitty man then…

Вона накидає на себе якусь одьожку (типу халатиків Літвінової в «Настройщику» – все має бути в естетиці між dirty amp; sexy). Іде на кухню. Відкриває мрачною відкривачкою банку кукурудзи, їсть її паличками, одним плечем притискаючи до вуха величезну телефонну трубку (ефект «хендз-бізі»: совкова трубка під'єднана дротом до мобільного – вінтажний шок). З Сарою говорить по телефону Артур. Він також їсть – повторюваність моментів їх синхронізації. Він їсть в кафе.

ЕКСТ. КАФЕ З ВЕЛИКИМИ ВІКНАМИ.

ІНТ. КАФЕ СВІТЛЕ, ЛЮДНО.

Коли Артур туди підходив, помітив жінку з першої сцени, побачив він її віддзеркалення у вуличній вітрині або в самому кафе, де вона п'є каву. Трохи скривився на її вигляд, бо не любить таких ґламурних сук, а любить свою дєвочку-маргіналку.

Можна вихоплювати вперебивку обличчя інших людей за столиками, шматки їх побутових, а подекуди й абсурдно екзистенціальних діалогів. Приміром, білявка в кепчику каже типовому дяді-менеджеру срєднєва звєна: