Брати Кошмарик, Магістр і я

Брошкевич Ежи

Цієї миті я глибоко поспівчував бідолашній тітці близнюків, тобто пані Розалінді. Мені навіть здалося, що це я сам переступив монастирський поріг.

Цього було для мене вже забагато. Я висміяв свій дурний страх, як і під час зустрічі з братами Кошмарик.

Глянув на годинника. Залишалось ще більше десяти хвилин до побачення з Яреком і Мареком. І я зателефонував у клініку до своєї дружини Кристини.

Ми вже давненько знайомі з пані доцентом, тому Кристина з мого голосу одразу зрозуміла, що я перестав затикати заводські димарі корками. Її навіть трохи

здивував мій діловий тон. Вона з полегшенням відітхнула й повернулася до своїх пацієнтів.

А я почав рахувати хвилини, що лишилися до тієї миті, коли астрономічна обсерваторія з точністю до півсекунди сповіщає час і коли після дванадцяти лунких ударів годинника гейнал [9] із вежі Маріяцького костьолу сповістить на чотири сторони світу, що настав полудень.

Точно о дванадцятій годині я набрав на телефонному диску першу цифру. Пролунав дзвінок, і озвався Яреків голос:

— Добрий день, пане Єжи.

— Дуже мило з вашого боку, що ви чекали мого дзвінка. — Ми чекали на зустріч із вами.

9

Сигнал часу, що його виконує сурмач.

— Будь ласка, приходьте до мене. Коли ви будете?

— За тридцять секунд.

Клацнув в'ажіль. Я струснув головою, немов боксер після сильного удару. Однак у мене вже почав вироблятись імунітет проти трюків братів Кошмарик. Через десять секунд я отямився й пішов до передпокою, рахуючи наступні секунди. Мені вдалося відчинити вхідні двері саме тієї миті, коли Ярек натискав кнопку дзвінка.

— Будь ласка, заходьте, — церемонно запросив я.

— Зайдемо, — відповів Вернигора й першим переступив поріг моєї квартири, а за ним (за старшинством) ввійшли Марек і Ярек.

У кімнаті нерішуче гавкнули два рази собаки, так, ніби Массумі запитувала: «Треба дертися?» — а Ренні відповів: «Облиш, мала». Та все ж вони ще довго й старанно принюхувались.

— Ми знаємо цю пару, — сказав Марек. — Першокласна порода.

— Розум і краса, — докинув Ярек.

Магістр Вернигора, звичайно, хотів показати, що він мудріший за всіх.

— Розум, можливо, — погодився він. — Краса теж, можна сказати, безперечна. Але я вважаю, що вуха в Ренні трохи незграбно підрізані.

З-під дверей почулося тихе й приглушене, однак могутнє, наче лев'яче, гарчання.

— Двері добре зачинені? — спитав магістр.

— У будь-якому випадку, магістре, не настроюйте проти себе Ренні,— засміявся я. — А ви, шановні брати Кошмарик, не настроюйте проти себе мене.

— Ми? Вас?

— Авжеж! Ви поводились неввічливо, навіть гірше — протизаконно!

— Що правда, то правда, — погодився магістр.

— І хто вам дозволив, шмаркачі,— вигукнув я, вдаючи, що розгнівався, — підключитись до мого телефону й підслухувати?! Хочете, щоб я подзвонив прокуророві?

Марек підморгнув Ярекові, Ярек — Марекові.

— Пане Єжи, — звернувся до мене Марек, — ви поза всяким сумнівом добра людина.

— Але

актор з вас нікудишній, — докінчив Ярек.

Переважна більшість людей вважають себе чудовими акторами. І я, либонь, щодо цього не виняток.

— Будь ласка, ідіть за мною, — сказав я і повів гостей до своєї кімнати.

Мене обрадував мій улюбленець Ренні. Він загавкав коротко, але докірливо. Всі його зрозуміли. «Яка невихованість», — гавкав він. Массумі теж докинула щось від себе.

А я? Глянувши на збентежені обличчя Марека і Ярека, я розсміявся — тільки й того. Магістр — також.

Ми посідали біля столу.

— Я переглянув усі чотири проекти.

— І який же з них вибрали? — поквапливо спитав магістр.

Я, ніби замислившись, похитав головою.

— Четвертий нічого не вартий, — відповів я рішуче, і враз запала тиша, така тиша, що аж задзвеніло у вухах. — Перший і другий, — вів я далі,— надто дитячі, і їх можна одразу відкласти. Найцікавіший третій проект, але мені він здається найбільш ризикованим. Дещо в ньому треба викреслити. Я зробив деякі зауваження. Що ви на це скажете?

Знову запала тиша. Довга: п'ять, п'ятнадцять, двадцять секунд. Десь на двадцять другій секунді Марек підвівся зі стільця й театрально вклонився.

— Пане Єжи! — весело вигукнув він. — Я забираю назад усі ті дурні слова, що сказав про ваші акторські здібності. Будь ласка, вибачте. Адже…

— Адже… — перебив його магістр, який од радості блискавично підстрибнув до стелі й потім дуже повільно опустився на підлогу.

— Адже, — підхопили в один голос брати, — ви вибрали четвертий проект!

— Ур-р-ра! — вигукнув магістр, знову підстрибнувши під стелю.

— Магістре! — зробив я йому зауваження.

— Знаєте, пане Єжи, — пояснив він, — мені сьогодні якось так легко на душі.

Я так зиркнув на нього, що він одразу гепнувся на місце.

— Панове, — мовив я, беручи до рук машинопис четвертого проекту. — Зараз дванадцята година тринадцять хвилин. Як найстарший за віком, я дозволю собі провести нашу першу нараду, присвячену четвертому проекту. Вважаю, що це єдиний проект, який можна виконати. Перші три я ще вчора ввечері визнав за досить наївні спроби перевірки моїх знань і уяви. Я за це не ображаюсь. Однак попереджаю магістра, як і братів Кошмарик, що можу бути неприємним і набридливим. Є на світі бідолахи, які, згадуючи про мене, кажуть: «Чистий кошмар». Може, вони й мають рацію. Особисто я раджу вам запам'ятати, що для одних людей я буваю «дорогим Єжи», а для інших — «чистим кошмаром».

— А брудним кошмаром ви ніколи не були? — спитав магістр.

— Магістре, я не давав вам слова, — сказав я так уїдливо, що в нього, мабуть, побігли мурашки поза шкірою.

— Коли ми почнемо? — спитав Ярек.

— Усе залежатиме від технічної готовності, шановні брати Кошмарик. Я вже вдався до певних заходів, про які зараз повідомлю. Але для того, щоб їх добре закріпити й швидко розголосити, мені потрібно ще три вільні дні.

Брати перезирнулися.

— Нам цих трьох днів цілком вистачить, — сказав Ярек.