Брати Кошмарик, Магістр і я
Шрифт:
— Мій любий батьку. Пан Вернигора…
— Магістр… — прохрипів я.
— Вибач. Отже, пан магістр Вернигора дуже мені сподобався б років із десять тому. Сьогодні він теж мене цікавить. Та, на жаль, сьогодні я вже не можу в нього повірити.
Я знизав плечима.
Телефон нарешті замовк. По дружині було видно, що вона непогано розважилась. Зате Анджей посміхався скоріше глузливо.
— З кожних п'яти осіб, що дзвонили по телефону, чотири говорили про літаючі об'єкти і про інопланетян. Крім того, кожна друга особа нетвереза.
— А ти пив що-небудь? — спитала Агнешка.
— Авжеж, помаранчевий сік, який найбільше любить мама.
— Чудово! — І Агнешка знову звернулась до мене: — Татусю, звідки видно найбільше краківських димарів?
Я показав руками щось на зразок пагорба, потім надів невидиму шапку
— Що ж це таке? — спитали в один голос мати й дочка.
— Пагорб Кракуса, — пояснив Анджей.
— Відвезеш мене й маму на пагорб Кракуса? — ніжно спитала його Агнешка. — Годині о дванадцятій?
— Відвезу, — зітхнув Анджей.
— У такому випадку треба поспішити, — сказала пані доцент, — напевно, не лише мій чоловік обрав пагорб Кракуса.
— Ну, це… — почала Агнешка й замовкла, бо я підняв угору палець, а потім показав на блокнот.
— Ти хочеш іще щось написати про гномів? — спитала моя люба доня.
Я покрутив головою — «ні» — й суворо посварився пальцем.
Усі троє зрозуміли: я хочу порадити їм щось дуже важливе й значне. Блокнот і авторучка відразу ж опинились у мене в руках.
Я почав писати.
«Увага, увага! Я вважаю, що треба добре придивитись, чи між окремими димарями буде якась різниця в кольорах диму. Де в ньому буде більш зеленого кольору, де жовтого, де червоного чи блакитного. Слід також дізнатись, що виробляють підприємства, над якими здіймається більш жовтий дим, а що ті, в яких дим буде більш зеленим чи блакитним. Мені здається, що це цікава тема.
Бажаю успіху. На добраніч!»
Агнешка прочитала цей запис. Голос її ставав чимраз серйознішим. Майже урочистим.
— Спритний зух ваш батько, — всміхнулася дружина.
Агнешка з Анджеєм перезирнулись. Анджей, дуже кмітливий, але зовні урівноважений і спокійний, висловив незвичну для нього похвалу.
— Ну-ну! — промовив він і ще раз повторив з притиском: — Ну-ну-ну!
— Дивись-но! — захоплено шепнула Агнешка.
— Добраніч! — прохрипів я, загасив лампу біля ліжка і повернувся на другий бік, показуючи цим, що вся справа «Кольорових димарів» взагалі мене не цікавить.
Хвилин через десять грюкнули вхідні двері й брязнули ключі. Незабаром я почув шум мотора під балконом і зрозумів, що це від'їздить машина моїх дітей. Найсмішніше почалося трохи згодом. Протягом двадцяти хвилин, за півгодини до півночі по всій вулиці загуркотіли стартери. Я вийшов на балкон. Мабуть, не один я додумався, що не тільки о дванадцятій годині дня, а й о дванадцятій ночі краківські димарі можуть влаштувати показ своїх кольорових димів. Я підрахував, що з десяти автомашин вісім стартують до своєрідного рейду (імені «Кольорових димарів») і що навіть великі машини напхом напхані пасажирами.
Я повернувся до своєї кімнати, запнув завіси, засвітив лампу і вибухнув голосним, радісним сміхом.
Отже, почалося? Так! Почалося!
Розділ VI
Заснув я раніше, ніж збирався. Ще до того, як моя родина повернулася з пагорба Кракуса. Наша безцінна бабуся (тобто моя мама) вже встигла зробити зарядку, прийняти душ, вийти щось купити в крамниці, повернутись додому й приготувати сніданок «дітям», тобто Агнешці й мені.
Розбудив мене тривожний дзвінок, бандитське гавкання двох собак, яким ще не давали снідати, бо годування Ренні й Массумі було Агнещиним обов'язком. З того, що дзвінок був різкий, я здогадався: це принесли телеграму. За хвилину до моєї кімнати бадьорими кроками ввійшла наша безцінна бабуся (той, хто не вірить у бадьорість її кроків, нехай добре собі запам'ятає: ще два роки тому, на вісімдесят третьому році життя, бабуся двічі на тиждень ходила на прогулянки за маршрутом Закопане — Хохоловська Долина — Закопане. Переконливо?). Отож бабуся ввійшла бадьорими кроками, несучи тацю. Я ледве втримався від, голосного вигуку: «Привіт, мамо!» Але ж мені потрібно було підтримувати й поширювати чутку, що в мене зненацька запалилися голосові зв'язки. Тому я прошепотів:
— Доброго дня, мамусю.
Бабуся — особа з твердим характером і рідко розчулюється.
— Чи цей день добрий, — сказала вона, — буде видно тоді, коли ти зміряєш температуру, прополощеш горло водою з перекисом водню і вип'єш перед сніданком гарячого молока з маслом і медом. Ось тобі сьогоднішні газети й термінова
Бабуся розсунула завіси й пильно подивилась на мене.
— Незважаючи на таку тяжку хворобу, — мовила вона, якось дивно посміхаючись, — у тебе дуже гарний вигляд. Я тут почекаю, поки ти вип'єш молока з медом. Це старовинні ліки, домашні й ефективні.
Я покивав головою, але в моїх очах, напевно, був розпач.
Молоко з маслом і медом я випив одним духом і з великим зусиллям. Бабуся вийшла з кімнати, щось бурмочучи сама до себе, думаючи про свого нібито хворого сина.
Перед сніданком я глянув на останній з п'яти бланків термінової телеграми. Хто її підписав? Звичайно, Фуньо. Фуньо з дитинства не любить листів, запевняючи, що він — справжня людина двадцятого століття і визнає лише телеграми й розмови по телефону.
А тому, що в дев'яносто дев'яти випадках за нього платило телебачення, він, як незабаром виявиться, своїх слів не жалів.
Поки що я взявся до сніданку. Читання газет відклав на кінець, а почав з телеграми від Фуня.
«Шановний пане редакторе, тобто мій дорогий, любий Єжи. Власне кажучи, я нічого не пам'ятаю з нашої останньої розмови, бо напередодні ввечері ми відзначали перший тиждень нашого одруження і тому наступного ранку, коли ти дзвонив, у мене була сильна мігрень і дуже ослаблена пам'ять крапка Може, то й не ти дзвонив, бо співрозмовник розповідав мені зовсім безглузді, хоч і цікаві речі: наприклад, про приліт інопланетян на нерозпізнаних літаючих об'єктах, нашестя гномів у Вольський Лісок, а також передрікав різнокольорову ілюмінацію Кракова за допомогою заводських димарів крапка Скажи, в кого з нас двох не вистачає в голові клепки крапка Мені особисто вчора здалося, що ти говорив до мене як горохом об стіну крапка А сьогодні здається, що я відповідав тобі як горохом об стіну крапка Увага крапка Може, ми розпочали нову еру в історії світових телефонних розмов, які полягають у взаємному обміні інформацією крапка Гіп, гіп, ура крапка Повертаючись до нашої вчорашньої розмови, думаю, може, я звихнувся, проте я записав ту розмову в телефонному записнику, ось вона. По-перше, безмозкий, безголовий кретине крапка Цю образу я тобі пробачаю, але ніяк не можу збагнути, чому ти звелів мені записати, що, по-перше, під час проходження білого світла крізь призму дістаємо різноколірну смугу, яку називають спектром білого світла крапка По-друге, ти звелів мені записати, що спектр світла, яке випромінюють тверді тіла, ми називаємо лінійним випромінювальним спектром крапка Любий, кого ти хочеш зробити йолопом, себе чи мене крапка Навіщо тобі ті спектри крапка Якщо ти хочеш зробити якийсь шалений цикл телевізійних фільмів, про спектри, чаклунок, вовкулаків і привидів, роби відразу крапка Гномів виключаю крапка Це старосвітське хлоп'яцтво крапка А зараз увага, увага крапка Найважливіша справа крапка 3 самого ранку в Варшаві поширюються плітки, ніби половина жителів Кракова звихнулась на якихось кольорових димарях і зелених інопланетянах крапка Повідом, що відбувається, бо офіційні органи мовчать, а населення столиці, яке полюбляє всілякі сенсації, хоче принаймні знати все, до того ж значно більше від краків'ян крапка У мене є заброньована на шість днів телекамера, і я приїду, ще й не сам крапка Розраховую на тебе, як на завісу, завжди відданий тобі Фуньо».
Мене розважила ця телеграма. Я посміявся над спектрами, розсмішила мене також справа між краків'янами і варшав'янами, а найбільше потішила безглузда помилка телеграфістки, яка замість того, щоб передати «розраховую на тебе, як на Завішу [10] », вистукала на телеграфній стрічці, що Фуньо розраховує на мене, «як на завісу».
Нехай розраховує. Пошлю йому телеграму, що я хворий і нічого не знаю.
Нарешті я почав переглядати газети. Своїх людей я знаю, колись сам стажувався як газетяр. Мені й на думку не спало шукати зараз якісь сенсаційні повідомлення на перших і третіх сторінках. Лише на останній сторінці в рубриках «Міська хроніка» і «Новини дня» я знайшов коротенькі замітки приблизно такого змісту:
10
3авіша Чорний з Гарбова (? — 1428) — легендарний польський рицар, учасник багатьох воєн, непереможний на турнірах. Став символом рицарської шляхетності.