Бронзовий птах
Шрифт:
Генка поважно відповів:
— Зі мною грати важко. Я кого завгодно обіграю.
— Так уже й обіграєш?
— Точно тобі кажу. Дай колоду.
Генка взяв колоду, перетасував її і показав карточний фокус.
Фокус був нескладний. Але Сенько і Якимко були вражені. Так в усякому разі здалося Генці. Дуже вже здивовано дивилися вони на нього.
Задоволений своїм успіхом, Генка вдавано байдужим голосом промовив:
— Я ще й не таке можу відгадати. От
— Це вже ти брешеш, — посміхнувся Сенько.
— Можу довести!
— Ну, що я вчора робив?
— Овва! Так я тобі й сказав.
— Звичайно, не скажеш: звідки тобі знати.
— Значить, не знаю?
— Не знаєш!
— Не знаю?
— Ні!
— А якщо знаю?
— Так скажи!
— Так от, — багатозначно сказав Генка, — якщо я тобі окажу, що ти робив учора, то ти мені скажеш, що ти робив позавчора.
— Добре.
— Вчора ти їздив до млина, — сказав Генка.
— Правильно! — пробурмотів Сенько. — Це ти міг і бачити…
— Де я міг бачити? У млині я не буваю. Просто подивився на тебе й відгадав. А тепер ти скажи, що ти робив позавчора.
Сенько спідлоба подивився на Генку:
— Думаєш, тільки ти один можеш відгадувати?
— При чому тут один чи не один? Ми з тобою домовились — от я й відгадав. Тепер скажи ти, що робив позавчора, а я тоді скажу, правду ти кажеш чи неправду.
— Який спритний! Думаєш, один ти мастак відгадувати? Є й інші.
— Я що завгодно відгадаю, — хрипко промовив Якимко, креслячи на піску великим загнутим пальцем фігури.
— Що ти можеш відгадати? — насмішкувато спитав Генка.
— А все, що хочеш.
— Правда, правда, — підтвердив Сенько. — Якимко все одгадає.
— Що ж він може відгадати? — продовжував допитуватися Генка.
— А що хочеш, — відповів Сенько і повернувся до Якимка: — От, Якимку, ми тут одну річ сховаємо, а ти знайди. Знайдеш?
— А чого ж…
— Гаразд. Давай…
Якимко поплентався до сарая.
— Не оглядайся! — дзвінко крикнув навздогін йому Сенько.
Якимко уткнувся обличчям у сарай.
— Так, — прошепотів Сенько і витягнув з-за пазухи яйце — звичайне куряче яйце. — Бачив? Нехай шукає. Повік не знайде.
Генка підозріливо глянув на Сенька. А що коли Сенько у змові з Якимком? Вони ж друзі. Можливо, вони його дурять. Що ж, нехай спробують!
— Давай сховаємо його під колоду, — запропонував він.
Сенько закрутив головою.
— Не годиться! Одразу знайде! От що ми зробимо. Одягнемо шапки, а під шапку і покладемо. Нехай шукає! Повік не знайде.
І
— Здорово буде! — зашепотів Сенько. — Нізащо не знайде. А ми йому п'ять гарячих за це вліпимо,
«Добре, — подумав Генка. — Нехай яйце буде в мене. Але обдурити їм мене не вдасться».
— Все? — спитав він.
— Все!
— Добре, — сказав Генка, — тільки умова: повернімося до нього спинами, і нехай він так шукає.
— Навіщо?
— Щоб ти йому не підморгнув.
— Добре, — згодився Сенько.
Вони сіли спиною до Якимка.
— Давай, Якимку, можна! — гукнув Генка. — І якщо ти йому хоч слово скажеш, я не гратиму.
— Добре, добре, — пробурмотів Сенько.
Хлопці сиділи не обертаючись. Позад них почулися кроки і сопіння Якимка.
— Чого одвернулися? — спитав він.
— Шукай, шукай, — відповів Генка, торжествуючи в думці.
Спритно він їх обдурив! Ця штука, видно, у них давно розіграна. Сенько мав якимось умовним знаком показати Якимкові, де заховане яйце. А на те, що доведеться одвернутися, вони, звичайно, не розраховували.
Нехай пошукає!
І Генка позирав скоса на Сенька, побоюючись, що той подасть Якимці таємний знак. Але Сенько сидів спокійно, склавши руки на колінах. Спиною він, звичайно, нічого не міг зобразити. Попався! Тепер-то вже доведеться йому розповісти, що робив позавчора…
Хлопці, з насунутими на лоб кепками, сиділи на колоді не обертаючись. Якимко ходив і сопів позаду них.
— Відгадуй швидше, — сказав Генка. — Цілий рік шукатимеш!
— Зараз, зараз, — відповів Якимко…
Він засопів десь зовсім біля Генчиного вуха, і не встиг Генка опам'ятатись, як Якимко з усієї сили вдарив долонею по його голові, прямо по кепці. В ту ж мить липка смердюча яєчна рідина потекла Генці на лоб і очі.
Розлючений Генка схопився і зірвав з себе кепку. Рідина потекла ще дужче, заліплюючи очі. Яйце було тухле. Генці здавалося, що весь він від голови до ніг видихає нестерпний сморід.
— А ти казав, не відгадає! — зайшовся сміхом Сенько.
Якимко, як завжди, з понурим виглядом щось креслив па піску кривим нігтем ноги.
Кінцем сорочки і віхтем трави Генка витер обличчя й голову (носову хусточку він, як завжди, забув у палатці) і сказав:
— Гаразд, ваша взяла. Вдруге не обдурите!
— Там побачимо, — одрізав Сенько. — Надто багато ви про себе думаєте!
І вже зовсім вороже додав:
— Подумаєш, комсомольці!