Бухтик з тихого затону
Шрифт:
Барбула довго розглядав скриньку з трубками.
— Гм-мм… воно, звiсно… I довго так можна дихати?
— Скiльки завгодно. Була б лише вода в скриньцi. Ну, я пiшов.
Бухтик поправив скриньку, ще раз вдихнув-видихнув i смiливо вийшов з води.
Господар затону отетерiло спостерiгав за синовими дiями. Невже можна без шкоди для здоров'я прогулюватися в отаку спеку? Та будь-який водяник одразу ж вiдкинув би копита… А Бухтиковi хоч би що — прогулюється,
— Агов, Бухтику! Ти хоча б совiсть мав! — не витримав врештi-решт Барбула. — Може, я теж хочу спробувати!
Бухтик не заперечував. Вiн одразу шубовснув у воду i скинув спорядження. Потiм замiнив воду в скриньцi i припасував пристрiй на батьковiй спинi. Пiсля всього вiдступив на кiлька крокiв, прискiпливо оглянув Барбулу з нiг до голови i з сумнiвом похитав головою.
— Мабуть, ця скринька тобi замала, — зауважив вiн. — Тобi швидше пiдiйде цистерна. Чи хоча б бочка… Але для початку, думаю, пiдiйде й таке.
Пiдбадьорений цими словами, Барбула вийшов на берег i ступив перший крок… Затим — другий, третiй.
«Пече, — подумав вiн. — Все ж терпiти можна. Головне — я дихаю на суходолi!»
П'ятий крок, десятий…
Зненацька Барбула зупинився, вiдчайдушне замахав руками i чимдуж рвонув до рятiвного затону.
— Чого ти? — запитав Бухтик. — Злякався, чи що?
Барбула не вiдповiдав. Вiн виштовхнув трубки i пожадливо ковтав воду.
— Коли б то лише налякався! — прийшовши нарештi до тями, почав вiн. — Коли б то тiльки це! Я ледве не задихнувся, ось що!
Бухтик став метушливо ритися в суходиху.
— Не може бути, — бурмотiв вiн. — Принцип дiї перевiрено… Зараз дiзнаємося… Напевно, щось трапилося з подачею води… Ага, ось воно що! — I Бухтик помахав перед батьковим носом жмутком водоростей. — Все ясно — це вони забили трубку. Треба встановити фiльтр, та й годi. Такий, як в колодязi дядька Костi.
Барбула взяв жмуток водоростей, пом'яв їх у долонях. Навiть для чогось понюхав.
— Фiльтр, кажеш… А чи не краще набирати до суходиху лише чисту воду?
Бухтик ошелешено витрiщився на батька.
— А й справдi… — вражено видихнув вiн. — Можна брати воду на чистому мiсцi… Та ти, батьку, виявляється, мiг би й сам стати неабияким винахiдником!
— Таке скажеш… — нiяковiючи, усмiхнувся Барбула.
А про себе подумав, що стати винахiдником не так вже й важко. Варто лише зрозумiти, що до чого.
Потаємне бажання
День був тихий i хмарний. Якраз пiдходящий для того, аби старi приятелi могли зустрiтися.
Непосидющий Даваня,
— Оце так-так! — вигукував Даваня. — От дає! Куди моїм зайцям до нього!
Втiшений такою похвалою, Барбула припустив ще швидше.
— А ти чого мовчиш? — повернувся Даваня до Бухтика. — Що нового у санаторiї?
— Та-а… Все гаразд.
— Як там Вiтя, мiй знайомий, поживає? Мабуть, ще й досi вовки сняться? Гай-гай, хотiлося б знову зустрiтися з ним, та все часу не виберу.
— Непогано почуває, — знехотя вiдказав Бухтик.
Даваня пильно подивився на нього.
— Сьогоднi ти якийсь не такий, як завжди, — зауважив вiн. — Щось трапилося, так?
— Поки що нi… Але незабаром трапиться.
— А що саме? — насторожився лiсовик.
— Сергiйка i Олю мами хочуть забрати додому.
Даваня на хвилю замислився. Потому вигукнув:
— Нехай лише спробують! Я їм такого туману в очi напущу — довiку до санаторiю не доберуться!
I Бухтик трохи втiшився.
«А й справдi — чому б не зробити так, як каже Даваня? — подумав вiн. — Мами походять-походять лiсом, та й поїдуть назад. А Сергiйко з Олею залишаться…»
Барбула врештi-решт втомився гасати на березi i з розгону шубовснув у воду.
— Хух, ноги вже не тримають, — задоволено зазначив вiн i запитав у Даванi. — Бачив, який молодецький вигляд я маю в суходиху?
— Та вже ж, бачив, — вiдказав Даваня, з цiкавiстю розглядаючи Бухтикiв винахiд. — Та менi здається, що молодець не стiльки ти, скiльки твiй син. Ач, що вигадав!
I вiн обережно погладив скриньку своєю сухою долонькою.
— Молодець вiн молодець, та ще рано про це балакати, — заперечив Барбула i поплескав Бухтика по плечу. — От коли вiн зробить так, аби я став видимим для дiтей, — о, тодi вiн буде найпершим молодцем у моєму затонi! Пiсля мене, звiсно.
— Знаєш, батьку, я вже втомився вiд твоїх забаганок, — обiзвався Бухтик. — Скiльки можна? Я вже й забув, коли востаннє був у Сергiйка!
— Ти вчора був у нього, — посмiхнувся Даваня. — Я з узлiсся бачив, як ти i Сергiйко ховалися пiд ялиною.
— Бач, вiн втомився! — i собi докинув Барбула. — Бiдна дитина, нiкому її пожалiти! А може, я теж втомився! Вiд чекання. А чи знаєш ти, що менi не менше вiд тебе кортить побувати у тому санаторiї? Може, я теж хотiв би показатися дiтям!