Бумеранг не повертається
Шрифт:
Розповідаючи, Машенька іноді зупинялася, пригадуючи якісь сказані ним слова, якусь деталь, що вислизнула з пам’яті, а згадавши, продовжувала говорити.
Нікітін відчув, як гнівно стискаються кулаки, як напружуються його м’язи, спонукаючи до невідкладної, негайної дії.
По тому, як Каширін погладжував великим і вказівним пальцями підборіддя, Нікітін бачив, що і його, вже немолоду бувалу людину, глибоко схвилювала історія Крилової.
Це була історія першого і чистого кохання. Історія втрати віри в людину, що здавалася їй сильним і мужнім борцем за світле майбутнє своєї батьківщини. Історія обдуреного і ображеного почуття.
Машенька кінчила свою розповідь, настала пауза, велика і нестерпно нудна. Каширін встав, мовчки пройшов по кабінету, зупинився коло вікна і одсунув портьєру. Гомінка, сяюча вогнями Москва ніби підкреслювала своїм контрастом важливість і глибину цієї тиші в кабінеті.
— Та-ак! — протяг полковник і, підійшовши до Машеньки, обережно, мов тяжко хворій, сказав: — Я розумію, що вам важко, але попереду ще потрібно буде багато мужності. Вистачить у вас сили?
— Сили у мене вистачить, — відповіла вона.
— Прошу вас сьогодні ж написати все те, що ви тут розповіли, і завтра о дев’ятій годині ранку принести до мене, або ні, краще товариш Нікітін зустрінеться з вами вашого інституту і ви передасте йому до рук, добре?
— Добре, — відповіла вона.
— Як же бути далі? — запитала Шубіна.
— Коли ви маєте зустрітися з Роггльсом? — спитав полковник Машеньку.
— Завтра.
Каширін трохи подумав і сказав:
— Часу у нас мало. Фотографії креслень, яких він так добивався, мабуть, доведеться зробити… Апарат при вас?
— Так, — Машенька дістала з сумочки «Мінокс» і поклала на стілець.
— Як це «зробити»? — здивувалася Шубіна.
— Як, це я вам потім скажу, а зараз одвезіть додому Крилову і передайте полковникові, що я прошу його чекати нас в інституті.
Вони попрощались і вийшли з кабінету. Нікітін відмітив перепустки і провів їх. Коли він повернувся в кабінет, Каширін, замислившись, сидів у кріслі. Не порушуючи мовчання. Нікітін сів напроти. Хотілося курити, він встав і підійшов до стола, але на звичайному місці цигарок не було.
— Ну от, головна постать починає вимальовуватись, — сказав полковник і додав: — Звичайно, Роггльс має безпосереднє відношення до глухівського злочину. Історія Маші Крилової і смерть інженера Ладигіна — це ланки одного ланцюга. Намагаючись проникнути в науково-дослідний інститут, Роггльс діяв тут, у Москві, а Гонзалес був направлений у Південноуральськ на завод, але мета у них була одна — добути креслення нового виду зенітної зброї.
— Ви серйозно хочете дати йому фотознімки креслень? — спитав Нікітін.
— Звичайно. Не можна ж викликати у нього підозру, він сховає всі кінці, і клубок залишиться нерозплутаним. Ми не знаємо, хто ця людина з обмороженими ногами. Ми не знаємо джерела інформації Роггльса в справах науково-дослідного інституту. Крім того, перш ніж ізолювати Роггльса, треба мати проти нього прямі докази в справі про вбивство інженера Ладигіна. Ну добре, — закінчив Каширін, усі ці питання розв’язуватимемо завтра, а зараз їдьмо в інститут до полковника Крилова, він нас чекає.
На сімейне торжество вони приїхали о дванадцятій ночі. Коли Нікітін одімкнув своїм ключем двері і вони увійшли в прихожу, обох здивувала тиша в квартирі. Вони скинули пальта і пройшли до вітальні.
Стіл був накритий на три особи. Десять свічок на блюді навколо весільного пирога догоріли і опливли. Ксеня, як була в святковому світлому платті, так і заснула на дивані. Хвилясте пасмо її білявого, коротко підстриженого волосся спадало на очі. Трохи розкритий рот і яскравий рум’янець робили її схожою на дівчину-підлітка, а підкладена під щоку долоня доповнювала це враження.
Ксеня працювала за сорок кілометрів од Москви начальником хірургічного відділення великого військового госпіталю. Вона вставала щодня о шостій ранку і дуже стомлювалася. Довге чекання зморило її, і вона непомітно заснула.
25
ДЖЕНТЛЬМЕН
Всю ніч Машенька не спала і тільки під ранок заснула коротким і неспокійним сном. Коли вона прокинулась і, накинувши халатик, вийшла в коридор, батькової шинелі на вішалці вже не було — сьогодні Андрій Дмитрович поїхав до інституту раніше ніж звичайно. Маша повільно відчинила двері в батькову кімнату. На письмовому столі лежав ролик плівки. Вона подивилася кілька перших кадрів, репродукції з креслень зенітної гармати, потім згорнула плівку, вийшла з кабінету і почала одягатися.
Коли Машенька йшла від платформи електричної залізниці в бік Першої просіки, серце її билося рівними, спокійними ударами, вона йшла виконати свій обов’язок і все-таки…
Роггльс не залишив їй ніякої надії і все-таки… маленький, ледве жевріючий вогник надії ще трохи зігрівав її охололе й ображене серце.
День був імлистий. Ішов рідкий лапатий сніг. За кілька днів відлиги дорога стала рихлою, ноги провалювалися крізь тонкий наст, іти було важко і стомливо. Машенька не поспішала. «Для чого? — думала вона. — Раніше чи пізніше, хіба не однаково?»
Ось і глухий паркан. Звівшись навшпиньки, вона насилу просовує руку в щілину над хвірткою, дістає мотузку і піднімає клямку. Коли вона йде запорошеною стежкою, стиснутою з усіх боків великими кучугурами снігу і буйною заростю ялинника, то відчуває, як стихле було хвилювання піднімається знову. Бетховенська чотиризвучна фраза знову пригадується їй. Вона чує пульсування у скронях, яке переходить в її уяві в застережливі схвильовані такти симфонії.
Машенька без стуку відчиняє двері і, машинально струсивши коло порога ноги, входить у кімнату. Тут, як і раніше, холодно, груба не топлена. Роггльс спить, сидячи й кріслі, ноги його закутані пледом. На підлозі коло нього світиться червоним тремтячим світлом електричний камін.