Бумеранг не повертається
Шрифт:
— Цілком. У мене ніхто не буває. Я зараз хворий і до понеділка маю звільнення…
— Це називається бюлетень, — уточнив Балт.
Перехід на лижах в десяток кілометрів при зустрічному вітрі стомив гостя. Він підвівся, шумно позіхнув, скинув піджак, повісив його на спинку стільця і вмостився на приготовленому ліжку.
Капітан постелив собі на дивані, погасив світло і ліг, накрившись своїм пальтом.
Уже в темряві, засинаючи, Балт сказав:
— Про справи завтра. Як говорить… російське прислів’я… Ранок… — Він не підібрав російського слова і, закінчивши по-англійськи «беттер»,
Звичайно, Ржанов не спав. Тут, поруч з ним, в одній кімнаті був ворог, небезпечний і зухвалий у своїй самовпевненості. Ржанов довго лежав, з ненавистю слухаючи його важке хрипке дихання. Потім, переконавшись, що Балт справді спить, підвівся, навпомацки знайшов піджак гостя, витяг усе, що було в бокових кишенях, і вийшов на кухню. Це були документи: московський паспорт на ім’я Ладигіна Григорія Івановича, військовий квиток на те ж ім’я, призначення на роботу в Південноуральськ на завод, автобіографія, заповнена анкета, велика пачка радянських грошей і квитанція камери схову ручного багажу Челябінського вокзалу. Записавши все це, Ржанов поклав записку в одну з каструль, що стояли на полиці. Потім тричі запалив і погасив світло на кухні, що означало «своя людина» прибула, але оперативний план змінюється.
Старанно розроблений план арешту їх обох був недоцільний. Призначення на Південноуральський завод змушувало задуматись, — а що коли на цьому заводі є агентура? Адже інженер Теплов жив тут, у цьому будиночку, не рік і не два, жив десяток років, працював на заводі, мав добру репутацію, а виявився іноземним агентом.
До світанку ще було багато часу, щоб обміркувати все і вирішити. Ржанов повернувся в кімнату, так само навпомацки знайшов піджак гостя, поклав на місце документи і гроші, потім, обережно відкривши дверцята буфета, взяв звідти два батони білого хліба, що залишалися, вийшов на кухню, відкрив кватирку і викинув їх на двір.
Тільки під ранок капітан задрімав. Прокинувся Ржанов од відчуття чужого погляду. Почувши обережні кроки, що віддалялися, він трохи розплющив очі і побачив Балта, який намагався при скупому світлі наступаючого дня роздивитися його документи.
Документи були в порядку. Посміхнувшись про себе, Ржанов заплющив очі. Він чув, як Балт вернувся до дивана, поклав документи в кишеню його піджака, потім ліг на ліжко й знову заснув.
«Обмінялися люб’язністю», подумав Ржанов. До ранку вже заснути не вдалося.
Коли Ржанов, одягаючись, необережно загримів стільцем, Балт різко схопився, засунувши руку в задню кишеню штанів.
«Пістолет у задній кишені», відзначив Ржанов у думці.
— Куди ви? — грубо спитав гість.
— Становище господаря зобов’язує мене подбати про наш сніданок. Я не чекав гостя і не приготувався до зустрічі, — спокійно відповів Ржанов.
— Вас не попередив шеф про мій приїзд?
— Попередив минулої п’ятниці, але не вказав число. За п’ять днів мої запаси вичерпались, вийшов навіть хліб, — пояснив Ржанов і, надягаючи пальто, додав: — Зачиніть за мною двері. На звичайний стук не відчиняйте. Я постукаю один раз і після паузи тричі. — Ржанов пройшов на кухню, взяв свої записки і вийшов у сіни.
Щось буркнувши у відповідь, Балт вийшов за ним. Двері ледве
Випогодилося. Небо ще в ранковому світлому серпанку на сході було багряним. Вітер стих. Наметені кучугури снігу іскрилися і блищали.
Ржанов розчистив сніг коло порога і стежку до хвіртки, потім вийшов на шосе і попрямував у «Гастроном».
Вибираючи вина, Ржанов не наважився купувати дорогий коньяк, було шкода державних грошей.
«Видудлить і „Три зірочки“», — подумав він і пройшов до столу замовлень. Тут його вже давно чекав підполковник. Швидко доповівши про обстановку, Ржанов передав записки і підійшов до прилавка. Його покупки були вже запаковані в чималий пакунок.
Гість почував себе як дома. Він умився і поставив кофейник на електричну плитку. Ржанов помітив, що Балт за час його відсутності встиг обнишпорити весь будинок.
— Це добре! — з усмішкою сказав Балт.
— Що добре? — не зрозумів Ржанов.
— Добре, що я не знайшов рації. У вашу відсутність я порився у цьому барлозі.
— Бачу і не розумію, навіщо це, — спокійно зауважив Ржанов, відкриваючи рибні консерви.
Коли Балт з жалем поставив на стіл уже порожню пляшку з-під коньяку, ситий, спокійний стан і випите вино настроїли його на споглядальний лад — одержавши хліб, він зажадав видовища. Балт розвалився на дивані і, колупаючи сірником у зубах, сказав;
— Мене цікавить, я трохи психолог, що привело вас, Теплов, до нас, у наш табір?
Ще вчора Ржанов підмітив, що, будучи тверезим, Балт добре володів російською мовою, але після кількох чарок вина його мова з головою видавала іноземця.
— Розумієте, Теплов, ви росіянин, що привело вас у наш табір? Психологічно це цікаво, — повторив він, випльовуючи прямо на підлогу шматочки їжі, видобуті з зубів.
Ржанов з матеріалів допиту чудово знав історію Теплова. Проте — одна справа знати, інша — розповідати від першої особи, та ще так, щоб в історію повірили.
— Розмова на цю тему не приносить мені задоволення, — ухильно відповів він.
— Ми чудово поснідали. За цікавою бесідою час минає швидше. Ви розкажіть мені, я розповідатиму вам. У росіян це називається «обмін досвідом».
«У цьому вже є деяка рація, — подумав Ржанов. — Якщо історія Теплова примусить тебе розв’язати язика, варто спробувати».
— Моя історія мало оригінальна, — почав Ржанов. — Я приїхав у Брест у тридцять дев’ятому році, коли він став радянським. У сорок першому році німці підходили до Бугу; вагоноремонтний завод, де я працював, евакуювався на схід. Я не міг виїхати, у мене тяжко хворіла дружина. Потім… що привело мене у ваш табір? Боягузтво! Страх за свою шкуру!..
Балт почекав трохи, але, помітивши, що його співрозмовник не має наміру продовжувати, сказав:
— Ну, якщо сказав «а», треба говорити «б». Звичайно, з більшим задоволенням, під ситу музику джазу, Балт подивився б гарненький «Стрип-тиз», коли яка-небудь Террі-Мур хвилююче повільно скидає з себе одну за одною різні частини туалету і залишається зовсім голою перед глядачами. Психологічне оголення Теплова так не хвилювало, але, оскільки не було нічого ліпшого, доводилося задовольнятись і цим.