Бумеранг не повертається
Шрифт:
Вона відкриває сумочку і дістає ролик плівки. Замок сумочки клацає голосним металічним звуком. Роггльс розплющує очі і, деякий час нічого не розуміючи, дивиться на Машу, потім очі його лагіднішають, погляд теплішає і в кутках губ дрижить стримувана посмішка. Він простягає до неї руку, і вона, по-своєму розуміючи цей жест, мовчки кладе в його руку ролик. Роггльс так само, як і вона сьогодні вранці, переглядає кілька кадрів негатива, потім, уже не стримуючи посмішки, відкривши чавунні дверці, шпурляє ролик плівки у грубу. Подумавши, він говорить:
— Мабуть, це нерозумно — прийде син коменданта топити грубу, знайде плівку і… Тоді ми обоє опинимося в незручному становищі. Плівку треба спалити. — Він знову відкрив дверці груби, знайшов ролик і, розгорнувши його, засунув кінець плівки в електричний камін.
З погрозливим шипінням піднявся по плівці вогонь, ось полум’я підібралося до руки Роггльса. Він шпурнув у грубу палаючий залишок плівки і гучно зачинив чавунні дверці.
У Машеньки на все вистачило сили. У неї вистачило сили прожити цю добу, що минула з часу їх останньої зустрічі. Вона, не відчуваючи слабості, прийшла сюди і простягла йому репродукції креслень. Але зараз сили зраджують їй. На неї обрушилася така лавина почуттів, що Патрік ледве встиг підтримати її. У Машеньки паморочиться в голові. І, не думаючи ні про що, вся віддаючись захоплюючому почуттю, вона відповідає на його поцілунки, все більше й більше п’яніючи і втрачаючи розум.
Патрік обняв її і сказав — ця фраза запам’яталася їй на все життя, назавжди: «Пробач мені, Машенько, за мою жорстокість. Ти повинна мені вірити, дівчинко. Я джентльмен в найкращому розумінні цього слова».
Роггльс подивився на годинник і вжахнувся: сьогодні о третій годині він повинен передавати чергову кореспонденцію в агентство, години передач були суворо обмежені.
Вони одяглися і, зачинивши двері, вийшли на ганок. Патрік засунув ключ за наличник дверей в умовлене місце. Вони вийшли на просіку і поквапливо закрокували до платформи. До відходу поїзда залишалося п’ятнадцять хвилин. Посвітлішало. Крізь сіре імлисте небо часом проглядало сонце. Зовсім близько, за молодим підліском, прогуркотів поїзд і стих.
Раптом Роггльс зупинився посеред дороги і, ляснувши себе по лобі, згадав:
— Камін! Машенько, ми забули вимкнути електричний камін!
Кинувшись назад, він гукнув їй:
— Почекай мене, я зараз!
Машенька дивилася йому вслід, поки він не зник за поворотом дороги. Патрік біг у хорошому темпі, красивим, спортивним стилем, трохи закинувши голову назад, енергійно розмахуючи зігнутими в ліктях руками й високо підкидаючи коліна. Вона любувалася ним, вона любила його. Дуже любила. Більше вона зараз не хотіла думати ні про що.
Проти неї, злетівши з огорожі, присіла вівсянка, трохи більша за горобця, з жовтими грудьми і темно-бурим хвостом. Імлиста завіса ніби розірвалася надвоє, і гострий сонячний промінь пройшов по дорозі. Вівсянка підвела голову назустріч сонцю і щасливо дзвінко заспівала треллю. Боячись сполохати пташку, Машенька стояла не рухаючись. «Чи багато їй треба, сонячний промінь — І вона співає, — подумала Маша. — А мені? Ой, як багато мені треба!» — сказала вона вголос і злякала пташку.
Розчервонілий від бігу, важко дихаючи, Патрік повернувся.
— Як добре, що згадав! — сказав він, і, взявшись за руки, вони вже вдвох побігли до платформи. Зелений вогник семафора і близький звук сирени примусили їх бігти ще швидше. Вони ледве встигли, вскочивши у вагон майже на ходу.
Всю дорогу Патрік був ніжний і запобігливий. Маша відчувала, що всією своєю поведінкою, кожним словом і жестом Патрік хоче заслужити її прощення. І вона простила його, вона любила цього красивого, сильного і правда… жорстокого чоловіка.
Коли вони вийшли на площу, Патрік узяв таксі, у нього залишалися лічені хвилини, а Маша пішла до метро.
Біля кіоска «Союзпечать» стояв підліток і переглядав плівку для дитячого фільмоскопа. Побачивши плівку в його руці, Машенька згадала про ролик плівки, який отак переглядав Роггльс. Вона повернулася на площу і в нерішучості зупинилася.
«Навіщо Патрік повертався на дачу? А може, він спалив не ту плівку, що вона принесла йому сьогодні, і тепер, сидячи в машині і згадуючи про це, він сміється з її дурної довірливості?» Ця думка спала їй не відразу, вона підкралася до її свідомості повільно і обережно, але, посіявши сумнів, вона вже переслідувала її невідступно.
Прямуючи знову на дачу, Машенька пробувала заспокоїти себе тим, що, розповівши про все батькові, вона повинна була принести докази, хоча б попіл цього ролика плівки! Так, так, звичайно! Вона мусить добути докази, — їй можуть не повірити на слово!
Раніше їй ніколи не здавалася такою довгою ця дорога. Одноманітно, нудно стукали колеса, здригаючись на стиках рейок. Мелькав за вікном знайомий зимовий пейзаж. Машенька дивилася байдужим поглядом і думала: «Невже і такий біль пройде, не залишивши сліду? Мати говорила… до весілля все загоїться! Чи загоїться?» і здається їй, що ці страшні дні й години, коли немає сили вгомонити тріпотливе серце, ніколи не скінчаться і не згладяться з її пам’яті.
Від платформи до дачі вона бігла. Її в’язана шапочка з’їхала на потилицю, розметане волосся падало на очі, вона задихалася від швидкого бігу, і, щоб вгамувати своє дихання, перейшла на важкий крок, але вже через хвилину, забувшись, бігла знову.
Паркан. Хвилюючись, вона не могла намацати мотузку. Ось вона! Піднявши клямку, вона розчинила хвіртку і вбігла в сад. Тримаючись за серце, що ладне було вискочити, вона ледве знайшла ключ, довго не могла потрапити у шпарку, нарешті, відчинивши двері, кинулась у кімнату і…
Дверці груби розчинені, і на краях колосників вона бачить маленький клаптик обгорілої плівки, збереглося тільки те місце, де Патрік тримав плівку рукою. Машенька бере цей доказ його чистоти, його чесності і, міцно затиснувши в руці, довго стоїть біля груби, поки удари її серця не стають рівнішими, потім повільно йде до дверей, залишених відчиненими, зачиняє їх, повертається до кімнати й сідає у крісло. І раптом, одна думка, яскрава, як сонячний промінь, тільки-но бачений нею на порозі, пронизує її свідомість: «До неї повернулося її щастя, її Патрік!» Вона сміється, і з її чола зникають дві глибокі гострі зморшки.