Буремні дев'яності
Шрифт:
Він натягнув капелюха і вийшов з контори.
Олф розумів, що не так-то легко влаштуватися тепер на інший рудник. На приїски насувалася жорстока криза. Навіть акції Калгурлі, найстійкіші з усіх, і ті вперто падали вже цілий місяць. На ринку з’явилися великі партії акцій, і це трохи не спричинилось до паніки.
Спочатку закрився Об’єднаний, слідом за ним — кілька менших рудників. Інші, такі, як, наприклад, Марітана, здавалися здольщикам, і ті цюкали обушком, вигрібаючи все, що можна, з старих пластів. Пішли балачки, що дні процвітання Великого Боулдера канули у вічність, що він ніколи вже не здивує світ нечуваним видобутком чистого золота. А майбутність бідних руд, за
Отож не дивно, що Фріско сяє, мов іменинник, упоравши для Малона та його французького синдикату справу з Мідасом, з гіркотою думав Олф. Зараз не так вже й багато охочих купувати рудники, і Фріско, либонь, перепали непогані комісійні.
Олф криво посміхнувся, думаючи про те, скільки праці вклав він у Мідас — а для чого? Тільки для того, щоб з цього поживився Фріско, а його самого потурили геть. Ну що ж, щастя на війні мінливе, заспокоював себе Олф, а золота промисловість така ж сама жорстока річ, як війна. Щось на зразок оцієї бурської кампанії! Так, це справжнісінька війна, війна фінансових акул проти різного дріб’язку.
Власники рудників у всьому звинувачували старателів — мовляв, це через їхню боротьбу за розсипне золото впав курс на біржі і не стало покупців на акції західноавстралійських Рудників. Та справа була зовсім не в цьому.
Відколи існують приїски, дрібні вкладники за океаном в самій Австралії раз у раз ставали жертвами всіляких афер, шахрайських проектів та спекуляцій. Фінансові тузи дивилися на біржові маніпуляції з акціями рудників як на свій законний бізнес; але широка публіка починала вже вимагати захисту своїх інтересів законодавчим шляхом, вважаючи, що грабувати держателів акцій, приховуючи від них інформацію, на яку вони мають таке ж право, як і великі вкладники, — це все одно, що залазити людині в кишеню.
Всі знали, що більшість членів правління, одержуючи секретну інформацію від своїх управляючих, використовує її для обману дрібних власників акцій та для свого збагачення. Коли з рудника надходили добрі вісті, вони навмисне перекручували їх і поширювали тривожні чутки, а потім скуповували за безцінь всі викинуті на ринок акції, щоб поживитися, коли настане час повідомити про відкриття багатої жили чи про нечуваний вміст золота в руді.
Такі махінації повторювались досить часто і стали звичайним явищем. Настільки звичайним, що зовсім недавно члени правління одного акціонерного товариства в Лондоні просто-таки обурились, коли місцеві пайовики дізналися про багатий вміст золота в партії руди одночасно з ними. Управляючого рудником попередили, щоб це було востаннє. Службовців компанії звинувачували в «несумлінності» і звільняли з роботи за те, що вони передавали місцевим пайовикам внутрішню інформацію, користуватися якою члени лондонського правління вважали своїм виключним привілеєм.
Але траплялися й інші випадки. Зловтішно посміхаючись, Олф пригадав, як одного разу в Лондоні перемогла дрібнота. Запідозривши обман і перехопивши якимсь чином телеграму управляючого рудником до свого брата, група держателів акцій скликала загальні збори акціонерів і вигнала геть акул, що засіли в правлінні.
Скандал навколо Об’єднаного та контракт «Великого Боулдера» з Боулдерською компанією збагачувальних заводів відкрили очі широкій
Хіба можна вигадати більше шахрайство, щоб обманути довіру акціонерів, ніж контракт між «Великим Боулдером» та збагачувальною компанією?
«Великий Боулдер» потрапив у скрутне становище, його окислені руди майже вичерпалися. Тоді, як казали, Зеб Лейн порадив правлінню компанії укласти контракт з Боулдерською компанією збагачувальних заводів на обробку хвостів та сірчаних руд. Контракт гарантував збагачувальній компанії на перший час п’ятнадцять сотих унції золота з тонни руди і сорок процентів від усього видобутку, а решта мала йти компанії «Великий Боулдер». Отож виходило, що руди з вмістом золота понад одну унцію Великий Боулдер обробляв сам, а прибутки від сульфідів та хвостів ділив з компанією збагачувальних заводів. На рудниках з незначним вмістом золота ця компанія мала величезні прибутки, а Великий Боулдер терпів збитки.
Тим часом акції Великого Боулдера та деяких інших рудників Боулдерського кряжа нестримно падали. Вони котирувалися вдвоє нижче, ніж півроку тому. Кілька акціонерів, відчувши щось лихе, зажадали розслідування, і шахрайство розкрилось.
Компанія «Великий Боулдер» знайшла гроші — ні більше ні менше як двадцять тисяч фунтів стерлінгів — на фінансування Боулдерської збагачувальної компанії. Зеб Лейн та ще кілька членів правління «Великого Боулдера» одночасно входили і до правління збагачувальної компанії. Вони тримали в своїх руках контрольний пакет акцій і використовували Боулдерську збагачувальну компанію для спустошення гаманців акціонерів «Великого Боулдера».
Крім того, члени правління «Великого Боулдера», як довірені особи акціонерів, ділили між собою чотири з половиною тисячі фунтів щороку і, як засновники, були добре забезпечені акціями, які дісталися їм майже даром.
— «Великий Боулдер» — одна з найстаріших золотопромислових компаній Західної Австралії, — сказав Біллі Барнетт, коли всі карти були розкриті. — Вона платила величезні дивіденди, і хоч багато хто вважав це особистою заслугою панів директорів, я все-таки гадаю, що золото створив бог, а правління лише встановило дробарку з тридцятьма товкачами.
Він згоден визнати, що «наші директори могли керуватися високими і благородними почуттями, на які лише здатні члени правління акціонерного товариства»; однак вони уклали, м’яко кажучи, «недозволену угоду» за рахунок своїх акціонерів.
— Могли вже просто подарувати рудник збагачувальній компанії, чого ж церемонитись, — вигукнув з місця другий акціонер. І викликав глузливий сміх аудиторії, зачитавши статтю контракту, в якій говорилось, що «Боулдерська збагачувальна компанія повинна вжити всіх заходів до того, щоб запобігти втратам золота внаслідок крадіжок та несумлінності».
Крах Об’єднаного ще глибше розкрив закулісні махінації золотопромисловців і їх мету.
Він наочно показав, що заокеанські власники великих золотопромислових підприємств були зацікавлені не так у збільшенні видобутку золота, як у біржовій грі. Члени правління компаній, їх родичі та друзм наживалися на «внутрішній інформації», яку вони одержували потай від рядових акціонерів. Вони гріли руки на випуску акцій «липових» золотоносних ділянок чи не більше, ніж на акціях найбагатших рудників. Добування золота стало засобом шахрайського пограбування безлічі легковірних людей через біржу, а самі рудники перетворилися на своєрідних «темних конячок», справжні достоїнства яких хазяїн скакової стайні підступно зберігає м таємниці.