Буремні дев'яності
Шрифт:
РОЗДІЛ LXV
Знаменною подією на приїсках ще віддавна були щорічні верхогони. Старожили Хеннана — старателі, крамарі, трактирники — вважали відвідання верхогонів за справу честі. Вони й досі не забули того дня, коли на рівнині біля озера було окреслено скакове коло і всі вперше збиралися там повеселитися в гурті.
Але поступово, як лялечка розвивається в розкішного метелика, так старе золотопромислове селище перетворилось у місто Калгурлі, — широкі вулиці, розчищені від пеньків; залізнична станція і поштова контора з пісковика; крамниці з великими скляними вітринами;
Хоч старожили і звинувачували гірничу промисловість та залізниці в тому, що Калгурлі зажив останнім часом поганої слави, однак вони пишалися лісом копрів, що розрослися по всьому Боулдерському кряжу, й прилеглими до нього містами Боулдером та Калгурлі, вулиці яких, коли вірити Модесту Маріанському, який одного разу знайшов золоті блискітки в щебені, були вимощені золотом. Невдовзі після того, як на приїсках почався спад, Маріанський гайнув до Німеччини, щоб порадитися з своїми патронами, власниками приїскових рудників та наділів. Сам він, як ніхто, вірив в успішне розв’язання колчеданної проблеми, у перспективність так званих бідних руд.
Маріанський здійняв бучу навколо телуристого золота. Це він привернув увагу до багатих телуристих руд Калгурлі, яким, на його думку, не було ціни. Розповідали, що він мало не танцював з радощів, коли оглядав пласти рудника Калгурлі, які залягали на глибині ста футів. «Та це ж справжнісінький ювелірний склад! — вигукнув він. — Такого не знайдеш навіть у рудниках Колорадо!»
А на рудниках Калгурлі та Австралія телуристі руди викидали у відвали, їх вважали за пірити. Якийсь старатель, отаборившись біля відвалів, грів собі чай над вогнищем, складеним з шматків цієї руди, і раптом помітив, що на поверхні руди під дією вогню виступило золото. Він і його напарники не забарилися скористатися з цього відкриття.
Телуристим рудам пророкували велике майбутнє: завдяки їм настане нова ера процвітання Калгурлі! Треба було тільки винайти спосіб переробки цих руд. Від цього залежала доля золотодобувної промисловості. Маріанський і більшість іноземних металургів твердили, що ці проблеми можуть бути і будуть розв’язані найближчим часом. Майже в усіх великих рудниках приїску, казали вони, під оксидованими рудами верхніх шарів на глибині двісті-триста футів залягають сірчано-телуристі руди.
Дінні сам розмовляв про це з Маріанським.
— Ніяких тугоплавких мінералів немає в цих рудах, — пояснював Маріанський. — Порода складається з золота, срібла, телуру, заліза та сірки. Під час випалу телур вигоряє разом із сіркою, після чого золото вилучають шляхом амальгамації або ціанування. Основну масу золота можна одержати навіть без ціанування. Найбільші труднощі пов’язані з добуванням золота із шламів. Застосувавши фільтр-преси, можна відокремити золото від крупніших часток подрібненої руди і цим самим зробити справжню революцію в золотодобувній промисловості. Отже, залишається
Незважаючи на застій у справах і матеріальні труднощі, в серцях тих, хто відкривав колись ці приїски і своїми руками будував ці міста, не згасала надія на краще майбутнє. Вони вірили у відродження приїсків, були впевнені, що надра землі віддадуть незліченні скарби, коли вкладники переборють свою недовіру, а фінансові та промислові верховоди примиряться з тим, що їм не судилося загарбати собі все розсипне золото країни.
Отож застій застоєм, а населення приїску готувалося до верхогонів. З усіх навколишніх таборів старателі і рудокопи сходились на розигри кубка Калгурлі. Дивлячись на веселий, святковий натовп, важко було повірити, що приїскам загрожує криза, що заробітки падають і рудники закриваються один за одним.
Чоловіки, жінки й діти вщерть заповнили іподром, прихопивши з собою кошики з іжею та пляшки з холодним чаєм. Курною дорогою без упину мчали кабріолети, двоколки, легенькі дрожки. Поява чоловіків у білих костюмах та жінок, схожих на модні картинки, свідчила про те, що вище товариство приїсків також зволило бути присутнім на верхогонах. Знатні гості посідали на трибунах, а віддалік, за огорожею, розташувалися цілими сім’ями ті, хто не мав чим заплатити за вхід. Тут заповзятливі шулери вже збирали навколо себе охочих спробувати щастя в три карти, і натовп реготався, спостерігаючи їх спритні фокуси та слухаючи жаргонні слівця.
Морріс наполіг на тому, щоб піти на трибуну. Він любив пограти на верхогонах і завжди крутився то біля коней, то біля букмекерів, але цього разу Саллі погодилась його супроводити, і він радів, мов дитина. Вони вийшли з дому веселі і збуджені, Морріс — тому, що смакував наперед азарт захоплюючої гри, а Саллі — тому, що на ній було нове плаття.
Це плаття — зелене батистове, з тугим ліфом і пишною спідницею, оздобленою блідо-рожевим рюшем, — пошила для неї Марі, і воно дуже пасувало Саллі. Щоправда, новий корсет, який Марі змусила її одягнути, був трохи тіснуватий, але яке це мало значення! Капелюшок їй теж підновила Марі: заплела стару соломку віночком троянд, і вийшло дуже красиво.
Всі дружини рудокопів постаралися прийти на верхогони в обновах, а Саллі так давно нічого собі не шила, що їй було аж ніяково від того, що вона вирядилася, мов пава. А втім, коли Марі скрикнула: «Ой Саллі, яка ти гарненька!» — це її трохи підбадьорило. Сама Марі була в старому, перешитому платті, бо її Жан втратив роботу, коли закрився Об’єднаний, і їм тепер жилося скрутно. Однак Марі, як завжди, була свіженька й елегантна в своєму зеленому фуляровому платті та чорному капелюшку з довгою зеленою стрічкою, що звисала вздовж спини на фасон «Чарлі, за мною!».
Діти залишилися вдома з Калгурлою; Лора ще кілька днів тому забігла спитати, чи не догляне Калгурла і її Еме.
— Мені зовсім не хочеться йти на ці верхогони, — скаржилась Лора, — але Олф каже, що нам необхідно бувати в товаристві. А то люди подумають, що ми як сіли в калюжу, так і не вилазимо з неї. Олф повинен зустрічатися з іншими управляючими: нехай вони знають, як добре він налагодив справу на Золотому Пері.
На душі в Лори було невесело. Її досі гриз неспокій за чоловіка.